1.5 В`їзд в Україну і виїзд з України

В'їзд (виїзд) іноземців в Україну регулюється Законом України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства вiд 22 вересня 2011 року, Правилами в'їзду iноземцiв в Україну, їх виїзду з України i транзитного проїзду через її територію (постанова Кабінету Мiнiстрiв вiд 29 грудня 1995 року № 1074) та Правилами оформлення вiзових документів для в'їзду в Україну (постанова Кабiнету Мiнiстрiв вiд 20 лютого 1999 року № 227).ноземцi в'їжджають (виїжджають) в Україну через пункти пропуску на державному кордонi за нацiональним паспортом i у разi наявностi вiзи, якщо iнший порядок в'їзду не встановлено законодавством України.

Іноземці та особи без громадянства, які на підставах відповідного центру зайнятості на працевлаштування на визначений термін перебувають на території України, а також особи, які навчаються в навчальних закладах України не менш як одного року мають право вїзджати в Україну по дійсним паспортним документам з відповідними відмітками органів внутрішніх справ України.

На території України Департамент консульської служби Мiнiстерства закордонних справ оформляє дипломатичні візи: дипломатичному персоналу iноземних представництв та консульських установ в Українi, членам їхнiх сімей - на термін акредитації:

Службові візи: технiчному персоналу iноземних дипломатичних представництв та консульських установ в Українi, членам їх сімей, а також членам міжнародних організацій в Україні - на термін дії службових карток;

Візи для працівників зарубіжних засобів масової інформації, а також членам їх сімей на термін дiї аккредитації.

Термін дії віз на території України може бути продовжено.

Дипломатичнi та службовi вiзи, виданi дипломатичному персоналу, працiвникам дипломатичних представництв, консульських установ, мiжнародних та iнших акредитованих в Українi органiзацiй, продовжуються Департаментом Консульської служби МЗС України.

Відповідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 року № 227 оформлення віз для іноземців здійснюється залежно від мети їх поїздки в Україну при наявності відповідних документів.

Залежно вiд перiоду дiї вiзи подiляються на короткотермiновi, якi видаються на перiод до шести мiсяцiв та довготермiновi, якi видаються на перiод вiд шести мiсяцiв до одного року; на одно, двох та багаторазовi, колективнi.

липня 2001 року згiдно з Указом Президента України «Про додатковi заходи щодо реалiзацiї права людини на свободу пересування i вiльний вибiр мiсця проживання» № 435 вiд 15.06.01 реєстрацiя iноземцiв, якi в установленому порядку в'їжджають в Україну, та їх паспортних документiв здiйснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами Державної прикордонної служби України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території України за паспортним документом, зареєстрованим в порядку, встановленими відповідними правилами.

Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Дана реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування - для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в'їзду - на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; після вступу України до Світової організації торгівлі - для іноземців та осіб без громадянства з держав-членів Світової організації торгівлі - на термін не більш як 180 днів протягом року [9, с. 68].

Реєстрацiя iноземцiв, якi в'їжджають в Україну на постiйне проживання, навчання, стажування та роботу здiйснюється органами внутрiшнiх справ у встановленому порядку.

Згiдно з постановою Кабінету Міністрів України вiд 5 червня 2000 року № 910 та постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.01 № 1259 iноземцi та особи без громадянства, якi постiйно проживають в Україні чи перебувають в Україні з метою працевлаштування на пiдставi Центру зайнятостi або навчаються у вищих закладах освiти України, в'їжджають в Україну та виїжджають з України за паспортними документами з вiдповiдними вiдмiтками та посвiдками на проживання.

Транзитний проїзд iноземцiв через територiю України дозволяється за наявностi у них транзитної української вiзи, проїзних квиткiв або iнших документiв, що пiдтверджують транзитний характер поїздки.

Громадяни держав, з якими Україною укладено мiжнароднi угоди про безвiзовi поїздки громадян, в'їжджають в Україну та виїжджають з України без віз по документам, дiйсним для виїзду за кордон, у разi наявностi страхового полiсу та належним чином оформленого запрошення (в оригiналi) вiд юридичних чи фiзичних осiб в Українi, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами України [10, с.171-174].

Підставами для оформлення віз є [11, с. 56-59]:

П-1 (приватна вiза) - запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС, або запрошення лiкувального закладу в Українi та iншi документи, що пiдтверджують приватний характер поїздки.

П-2 (приватна вiза) - особиста заява, результати спiвбесiди з працiвником дипломатичного представництва чи консульської установи України, на якого покладено обов'язки щодо прийняття рiшення стосовно оформлення вiзи, та документи, що пiдтверджують українське походження iноземця або особи без громадянства. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.01 №1003 візи особам українського походження оформляються на термін до п'яти років.

Б (дiлова вiза) - запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС.

Т (туристична вiза) - документи, що пiдтверджують туристичний характер поїздки.

Г (вiза для представникiв гуманiтарних мiсiй)- пiдтвердження Комiсiї при Кабiнетi Мiнiстрiв України з питань координацiї, приймання, транспортування, охорони та розподiлу гуманiтарної допомоги, що надходить з iноземних держав.

Л (вiза для працiвникiв рятувальних служб) - пiдтвердження, видане МНС.

О (студентська вiза) - запрошення встановленого зразка на навчання, видане Мiносвiти.

М (вiза для працiвникiв засобiв масової iнформацiї) - розпорядження МЗС України щодо оформлення вiзи.

Р (вiза для представникiв релiгiйних мiсiй) - запрошення релiгiйної органiзацiї, засвiдчене Держкомрелiгiї.

ТР-1 (транзитна вiза) - наявнiсть документа, що пiдтверджує транзитний характер поїздки, вiза до третьої країни, проїзний квиток тощо.

ТР-2 (транзитна віза) - документи, що пiдтверджують транзитний характер перевезень вантажним автотранспортом i пасажирським автобусним транспортом через територiю України.М-1 (iммiграцiйна вiза) - дозвiл на роботу, оформлений Мiнпрацi.М-2 (iммiграцiйна вiза) - дозвiл мiсцевого органу виконавчої влади на постiйне проживання в Українi.

ІМ-3 (iммiграцiйна вiза) - дозвіл МЗС щодо оформлення візи членам сім'ї осіб, яким надано статус біженця в Україні;

ОП (вiза для обслуговуючого персоналу транспортних засобiв мiжнародного сполучення) - лiцензiя на здiйснення мiжнародних перевезень, видана вiдповiдним компетентним органом держави перебування.

Вiзи iнших типiв оформляються на пiдставi звернення органiв державної влади iноземних держав, мiжнародних органiзацiй, запрошень мiнiстерств, iнших центральних органiв виконавчої влади, а також запрошень встановленого Кабiнетом Мiнiстрiв України зразка вiд фiзичних та юридичних осiб України.

іноземець правовий статус

2. Особливості адміністративної відповідальності іноземців в Україні

2.1 Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства

Останнім часом кількість іммігрантів, які законним шляхом перебувають на території України збільшується. Перш за все це повязано вдалим географічним місцезнаходженням, сприятливими кліматичними умовами, а також загальнодержавним напрямком України у європейське співтовариство, виходом на міжнародну торгову арену. За для надання сприятливих умов проживання іноземців та осіб без громадянства в Україні, за ними закріплюються, на законодавчому рівні, права, обовязки та заборони. Проте даним особам, як і громадянам України, властива така особливість як здійснення адміністративних правопорушень, наслідком таких діянь є адміністративна відповідальність.

Згідно зі ст.3 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі ж самі обовязки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. До таких обмежень згідно Конституції належать: не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади, місцевого самоврядування; не можуть брати участь у референдумах; не можуть мати статус державного службовця; не можуть входити до політичних партій; не можуть перебувати на військовій службі. До обовязків іноземців та осіб без громадянства належать: дотримання Конституції України, Законів України, звичаїв, традицій та обкладання податками і зборами. У разі недотримання обовязків такі особи підлягають адміністративній відповідальності.

До адміністративного правопорушення, субєктом якого можуть бути іноземці та особи без громадянства належить порушення правил перебування в Україні та транзитного проїзду (тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України; недодержання встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні ст.203 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

У статті 16 Кодексу про адміністративні правопорушення закріплена така норма: іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Проте є підстави, які виключають адміністративну відповідальність. До таких підстав, згідно ст.17 Кодексу про адміністративні правопорушення (Далі - КУпАП) належать:

·крайня необхідність(ст.18 КУпАП - для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода);

·необхідна оборона(ст.19 КУпАП - при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання);

·неосудність (ст.20 КУпАП - особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану).

Окрім цих загальних правил адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства є й певні особливості. Зокрема, тільки до іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися примусове повернення та примусове видворення.

Примусове повернення (ст.26 ЗУ « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. При цьому, рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення [12, с. 25-30].

Примусове видворення (ст.30 ЗУ « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Дана процедура здійснюється, якщо особа здійснила адміністративне правопорушення та понесла адміністративну відповідальність. Рішення про примусове видворення приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органами охорони державного кордону (за незаконне перетинання державного кордону) або органами Служби безпеки України на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Рішення про примусове видворення приймається уповноваженими на те органами з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування таких осіб (протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більше як 12 місяців), які незаконно перебувають на території України [11 c.117-121].

Відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняється примусово повертати і видворяти іноземців до країн:

·де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

·де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

·де їх життю або здоровю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

·де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Проаналізувавши особливості відповідальності іноземців та осіб без громадянства, можна встановити, що дані особи користуються національним режимом, тобто мають такі ж права і обовязки,як і громадяни, за виключенням певних обмежень, що встановлюються Конституцією та Законами України. В цілому, іноземці та особи без громадянства відповідають за адміністративні правопорушення, як і громадяни України. Проте за для здійснення більш ефективної функції покарання та за для попередження подібних правопорушень, до іноземців та осіб без громадянства застосовується такі види покарання, як примусове повернення, скорочення строку перебування та примусове видворення. Додатковим для них покаранням є заборона вїзду в Україну на певний строк [16, c. 85-89].

Враховуючи усе вищезазначене, ми вважаємо, що питання адміністративної відповідальності достатньо регламентоване законодавством України і не потребує додаткових уточнень, внесень змін.