Міністерство культури України

Харківський національний університет мистецтв

ім. І.П.Котляревського

Розвиток світогляду Антонена Арто.

Виникнення теорії «театра жорстокості»

Курсова робота

З основ наукових досліджень

Студентки 4 курсу

Кафедри майстерності актора

драматичного театру та кіно

Денної форми навчання

Корчової С.А.

Науковий керівник : Коваленко.Ю.П

Харків 2014

Зміст:

сторінки

ВСТУП………………………………………………………………………….2-4

РОЗДІЛ1. АНТОНЕН АРТО ЯК АКТОР……………………………………5

1.1.Початок акторського шляху Антонена Арт в театрі Шарля Дюллена. Концепція Східного театру в творчості А.Арто………….........................6

1.2.Акторські роботи А. Арто в театрі « Ательє»………………………..6-7

1.3. Роботи Антонена Арто в кіно…………………………………………7-8

РОЗДІЛ 2. ЗБЛИЖЕННЯ АНТОНЕНА АРТО З СЮРРЕАЛІСТАМИ.........8-9

2.1. Прихід А.Арто до сюрреалістів………………………………………..9

2.2. Створення “Театру Альфреда Жаррі”………………………………10-11

2.3.Вплив на світогляд Антонена Арто поета і критика Івана Голля…11-12

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА «ТЕАТРУ ЖОРСТОКОСТІ»

АНТОНЕНА АРТО……………………………………………12-20

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 22-23

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ …………………………………………………….24

ВСТУП

Антонен Арто належить до того ряду діячів культури XX століття, значення яких для сучасності величезне . Арто культова фігура європейської культури, один із реформаторів театру ХХ століття, французький письменник, поет, драматург, актор театру і кіно, художник, драматург і кіносценарист, режисер і теоретик театру, новатор театральної мови, який присвятив життя і творчість питанню про нове становлення мистецтва ,його місця в світі і право на існування. Арто розробив власну театральну концепцію, концепцію "театру жорстокості".

Всесвітній інтерес до особистості і спадок Антонена Арто виникає в кінці 1950-х .Інтерес наростав аж до травневих подій 1968 року, коли ім'я Арто звучало в одному ряді з іменами Ніцше і Сартра. У ті ж роки про Арто пишуть найбільші філософи нової хвилі, які визначили світогляд подальших

десятиліть - Фуко, Дельоз, Дерріда. Тоді ж до ідей Арто звертаються яскраві режисери того часу – Пітер Мостова, Гротовській, ще раніше - Джуліан Бек.

Актуальність теми: Значення спадщини Арто було раз і назавжди засвоєне і усвідомлене західною культурою. Тим не менш, зараз, коли Арто вступив у своє друге століття, неминуче переосмислення цього явища у практиці актора в Україні. Цим визначається актуальність даної роботи.

Об’єкт дослідження: Творча біографія А. Арто, його погляди на театр.

Предмет дослідження: «Театр жорстокості» А.Арто, теорія і практика.

Мета роботи: Визначити основні поняття театральної концепції А.Арто.

Завдання роботи:

• Проаналізувати всю існуючу літературу з теми.

• Розглянути та схарактеризувати акторський шлях А.Арто.

• Прослідкувати розвиток світогляду А.Арто, та вплив на нього театральних авторитетів.

• Отримати уявлення про театральну концепцію А.Арто.

• Зробити висновки.

Методологія роботи: біографічний, аналітичний, теоретичний, історико-хронологічний, з елементом реконструкції вистав та ролей.

Ступінь дослідженості теми: Творчість Антонена Арто розвивалася в двадцяті і тридцяті роки. Потім з 1938 року і до кінця життя він перебував в різних психіатричних лікарнях і ненадовго повернувся до роботи після закінчення Другої світової. Помер А.Арто в 1948-му у віці п'ятдесяти одного року, і протягом тривалого часу його праці залишалися відомі лише вузькому колу людей. Світове визнання прийшло багато пізніше. Тільки в 1956 році у Франції почали видавати зібрання творів А.Арто - правда, воно досі не видано повністю [ 4,207].

У шістдесяті А.Арто сприйняли радше як соціальне явище. У сформованій тоді на Заході революційної ситуації на передній план було висунуто цілий ряд фігур, несучих ідеї суспільного протесту і руйнування буржуазної культури. Цей пафос виявили і в спадщині А.Арто, хоча те, чим він займався, напевно, не варто визначати подібним чином. А.Арто – яскраво виражений модерніст, а не цілком адекватне осмислення його робіт відбулося в епоху, коли виникали тенденції постмодерністські. Просто літературна творчість, театральна концепція і решта іпостасі творчості А.Арто вдало лягли в тодішній контекст.

Так чи інакше, в шістдесятих і на початку сімдесятих європейська культура ідеї А.Арто засвоїла. А із згасанням революційних настроїв бунтарський пафос зник і А.Арто перетворився на хрестоматійного персонажа. Через кому: К.Станіславський, Б.Брехт, А.Арто. Будь-який поважаючий себе режисер апелюватиме, зокрема, і до нього, хоча на сьогоднішній день затятих продовжувачів справи А.Арто немає. У самій Франції ставлення до нього постійно змінюється. Коли в 1996 році влаштовували конференції та вистави на честь столітнього ювілею Арто, французьке консульство висловлювало до нього мінімальний інтерес. А минулого року, навпаки, міністерство культури і посольство Франції в Росії проявили колосальну активність: була проведена виставка малюнків, на театральний фестиваль в Пермі приїхали зарубіжні фахівці. Тобто А.Арто виявився у французькій номенклатурі.

Що стосується Радянського Союзу, то, ясна річ, впродовж багатьох десятиліть ім'я А.Арто було під забороною. Більш-менш активно воно стало вживатися в зв'язку з театром під час перебудови. В дев'яностих, коли раптом стало можливим друкувати все підряд, були видані якісь тексти в скоростиглих перекладах, але особливого резонансу вони не викликали. Тому що коли режисер або актор читав текст А.Арто, він, перш за все, думав про те, як застосувати описані концепції на практиці. І виходило, що ніяк – сприйняти А.Арто всерйоз можна тільки на перетині всіх областей його творчості.

Структура роботи включає в себе вступ, розділ 1, 3 підрозділи, розділ 2, 2 підрозділи, розділ 3, висновок, список літератури.

Розділ 1.Антонен Арто як актор.

1.1.Початок акторського шляху Антонена Арто в театрі Шарля Дюллена. Концепція Східного театру в творчості а.Арто.

У бурхливому вирі літературного та театрального Парижа початку 1920 - х років серед безлічі імен миготить і ім'я Антонена Арто. Незважаючи на молодість, він встиг накопичити солідні знання та ерудицію, але вони для нього - не самоціль. А.Арто швидко входить в паризьке художнє середовище, знайомиться з Максом Жакобом, Андре Массоном, Мішелем Лейріс, Хуаном Міро.   

У 1921 році він зустрічається з Шарлем Дюлленом, одним з найцікавіших французьких режисерів міжвоєнних десятиліть і одним з найсміливіших реформаторів сцени.

Талант А.Арто - актора, сценографа і автора костюмів розкрився на повну силу саме в трупі Ш.Дюллена. У 1922 році він зіграв Ансельма в “Скупий” Мольєра, роль короля маврів Гальвана у виставі за п'єсою Олександра Арну “Маріано і Гальван”, а в “Розлученні” П.Реньяра - роль Соттіне. A.Арто оформив постановку “Маріано і Гальван”, а також інтермедію Лопе де Руеда “Оливи”. Влітку відбулася прем'єра спектаклю “Життя є сон” Кальдерона. A.Арто був художником і виконавцем ролі короля Польщі Басилио.

Вражаюче, як ясно вимальовуються багато моментів майбутньої театральної теорії вже в нотатках і листах A.Арто, що відносяться до самого початку його роботи в театрі. Ось, наприклад, характеристика театру Ш.Дюллена, яку він дає в листі до Макса Жакобу (1921): "Слухаючи заняття Ш.Дюллена, відчуваєш, ніби повертаються старі секрети і забута містика театральних постановок ... Ми граємо глибинами своїх сердець, за допомогою рук і ніг, усіма своїми мускулами і всім своїм тілом ми відчуваємо предмет, облапуємо і обнюхуєм його, бачимо і чуємо, - а нічого немає, аксесуари відсутні. Японці- наші прямі вчителі і вдохновителі , і ще Едгар По. Це прекрасно " [3, 105].

Театр Сходу, зокрема японська акторська техніка, захоплює і самого Ш.Дюллена. Уперші ж місяці роботи в трупі Ш.Дюллена A.Арто захоплено відзначають особливості його акторської школи у статті про театр "Ательє" він пише: "Ці актори уявляють майже ідеальний образ істинного актора нашого часу і наближають до вічного типом японського актора, який доводить до пароксизму розвиток всіх своїх фізичних і психічних можливостей "[2,304].

1.2.Акторські роботи а. Арто в театрі « Ательє»

Восени трупа Ш.Дюллена знаходить постійне приміщення на Монмартрі і назвали театр “Ательє”. Виконавська манера A.Арто починає поступово виходити за рамки естетики театру Ш.Дюллена. Граючи у виставі “Насолода в чесноти” за п'єсою Луїджі Піранделло роль члена ради директорів, A.Арто вийшов в гримі китайського класичного театру. Для Ш.Дюллена, який прагнув до стилістичної єдності, з'єднання прийомів сучасної європейської комедії і східного театру було неприпустимо. У п'єсі Олександра Арну “Гюон де Бордо” (за мотивами лицарського епосу) A.Арто виконував роль імператора Карла Великого. Прагнучи досягти повноти втілення подвійності свого героя, актор під час репетиції вийшов на сцену рачки і поповз до трону. Ш.Дюллену така епатажна стилістика була чужа, він наполягав на достовірності. Арто ж прагнув до зовнішнього вираження внутрішнього символу, до гіпертрофованого зображення сутності.

Великим особистим успіхом A.Арто, була участь в п'єсі Жасінти Гро "Пане де Пігмаліон", де він грав істоту з пекла на ім'я Урдемала.

Останньою великою роллю A.Арто в Ательє була роль Тіресія софокловской “Антігоні”, адаптованої Жаном Кокто. Спектакль, поставлений у грудні 1922 року, став знаменним. У головній ролі – Женіка Атанасиу, Креон – Ш.Дюллен. Декорації створив Пабло Пікассо, костюми - Коко Шанель, музику - Артюр Онеггер. На представленні спектаклю зіткнулися різні художні смаки Парижа. Прихильники класичних традицій знаходили в творі занадто вільне поводження з античністю і класицизмом. Сюрреалісти, які очолили літературний авангард, вважали, що Кокто, внутрішньо близький їх естетиці, догоджав смакам публіки.

Дуже швидко невгамовна енергія A.Арто його нестримні імпровізації під час вистав, те, що він постійно виділявся з загального малюнка спектаклю, призводить до розладу між учнем і вчителем. Ш.Дюллен писав про це одному зі своїх учнів Роже Блена, який став найближчим соратником і послідовником A.Арто: : "Хоча і я був захоплений технікою східного театру, він (A.Арто) вже тоді пішов значно далі мене в цьому напрямку . З практичної точки зору це ставало часом небезпечним" [6, 65] .

Пішовши від Ш.Дюллена, A.Арто працює в трупі Жоржа Пітоєва. На сцені керованого Ж.Пітоєва театру "Комеді де Шанзелізе", A.Арто зіграв Першого Містика в "Балаганчик" О. Блока, клоуна Джексона в "Той, хто отримує ляпаси" Л. Андреєва, суфлера в "Шести персонажах" Л.Піранделло, робота Маріуса в "Р.У.Р" К. Чапека в постановці Ф.Коміссаржевского. Відзначимо на цій стадії театральної діяльності A.Арто певні контакти з російським театральним мистецтвом (дві п'єси російських авторів і робота під керівництвом російського режисера). Потім A.Арто їде до Німеччини, де присутній на спектаклях Ервіна Піскатора і Макса Рейнхардта.