24. Позиційні зміни звуків

До позиційних змін належить редукція голосних, оглу-

шення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, від-

ведення назад") — ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і

зміна їхнього звучання.

Наприклад, у словах кленок і клинок [є] в ненаголо-

шеному складі своїм звучанням наближається до [и], а [и]

до [є], так що ці слова звучать однаково: [кле

и

н6к].

Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених скла-

дів у різних мовах не однакова. Скажімо, в російській

мові наголошений склад у півтора раза сильніший від пер-

шого складу перед ненаголошеним і в три рази — від ін-

ших ненаголошених складів. В англійській мові найслаб-

шим є перший склад перед наголошеним (understand

[,And9'stsnd]). В українській і німецькій мовах так само є

відмінність у звучанні наголошених і ненаголошених го-

лосних, але вона не є такою значною, як у російській та

англійській мовах.

КІЛЬКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголо-

шених складів утрачають силу і довготу, але зберігають

характерний для них тембр. Так, якщо порівняти звучан-

ня голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у дру-

гому слові є слабшим та коротшим, а в третьому — ще

слабшим і коротшим, але його тембр, зумовлений формою резонатора при високому піднесенні задньої частини

язика і витягненими вперед заокругленими губами, зали-

шається незмінним.

ЯКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголоше-

них складів стають не тільки слабшими і коротшими, але

й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.

25. Комбінаторні зміни звуків

До комбінаторних змін звуків належать акомодація,

асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") — зміна одно-

го звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування су-

сідніх звуків.

При вимові звуків органи мовлення настроюються на

наступний звук і таким чином відбувається накладання

екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких па-

рах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається

огублення звука [д], а в слові тон — крім огублення [т], звук

[о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку.

АСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. assimilatio "уподібнення") — артикуляційне упо-

дібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах сло-

ва або словосполучення.

Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на

попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвін-

чує його: [бород'ба].

ДИСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. dissimilatio "розподібнення") — розподібнен-

ня артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова,

втрата ними спільних фонетичних ознак.

Гаплологія (ВІД гр. haploos "однаковий, простий", logos "слово") —

випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових

або подібних складів.

Дієрєза (від rp. diairesis "поділ, розділяння") - викидання звука чи

складу в слові для зручності вимови.

Епентеза (ВІД rp. epenthesis "вставка") - поява у словах додатко-

вого звука.

Метатеза (ВІД rp. metathesis "перестановка") - взаємна переста-

новка звуків або складів у межах слова.

Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають змі-

ни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою.

До них належить субституція звуків.

Субституція (ВІД лат. substitutio "підстановка") — заміна в запози-чених словах чужого звука своїм.

Колись у слов'янських мовах не було звука [ф]. Коли

почали запозичувати іншомовні слова з цим звуком, то

його заміняли своїми звуками [п], [т], [х], [кв]: Пилип,

катедра, Хома, квасоля.