19. Фонема. Зміст і обсяг поняття

Фонема – найменша одиниця мови, яка не має власного значення і виконує функцію розрізненя значення морфем та слоформ, будучи їх будівельним матеріалом.

Зазвичай виділяють:

• конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).

Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.

Варіанти фонем є трьох типів:

• Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції.

• Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.

• Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].

20. Диференційні та інтегральні ознаки фонем

Саму фонему розщепити на елементи, які б ішли один за одним неможливо (речення можна розбити на слова, морфеми, фонеми). Однак фонема є не простим, а складним явищем. Вона складається з низки ознак, які являють собою узагальнені властивості звуків.

Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і не диференційні ( не розрізнювальні, інтегральні) ознаки.

Диференційні ознаки – ознаки фонем, за якими розрізняють значення слів.

Наприклад, фонема (д) характеризується передньоязиковістю, проривністю, дзвінкістю і твердістю. Ці ознаки відрізняють її від інших фонем: дар – бар ( (д) і (б) мають ознаки: дзвінкість, проривність, твердість, окрім передньоязиковістю).

Інтегральні ознаки – ознаки фонем, які не розрізняють значень слів.

Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється. Однакові звуки різних мов можуть бути різними фонемами.

21. . Система фонем як система опозицій.

Фоне́ма — це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні.

Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Тому, коли йдеться про функції фонеми, то зазвичай виділяють:

конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою яких творяться одиниці вищих рівнів; ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова; дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Система фонем у будь-якій мові встановлюється на основі фонологічних опозицій — методом протиставлення фонем у рядах чи парах слів. Існують й інші концепції фонем — фізико-акустична, математично-статистична тощо, які проте вважаються другорядними. Опозиції бувають релевантні й нерелевантні. Релевантні опозиції встановлюються на основі диференційних ознак фонем. Нерелевантні опозиції встановлюються на основі інтегральних ознак фонеми.

Диференційні ознаки фонеми — ознаки, за якими розрізняють значення слів, морфем (твердість/м'якість, дзвінкість/глухість, шумний/фонаційний, губність/передньоязиковість/середньоязиковість/задньоязиковість/глотковість, проривність/фрикативність/африкативність/зімкнено-прохідність тощо). Інтегральні ознаки фонеми — ті, які не розрізняють значення слів, морфем.