137.Трансфузійна тканина.

Уздовж хвої в мезофілі під гіподермою розташовані смоляні ходи. Кож­ний смоляний хід вистелений шаром живих клітин епітелію, які виділяють смолу безпосередньо в смоляний хід. Клітини епітелію оточені шаром скле­ренхімних волокон, які механічно його підтримують.

У центрі хвої розташовані два судинно-волокнисті пучки, що оточені трансфузійною тканиною, яка частково складається з мертвих клітин з об­лямованими порами, що передають воду з судинного пучка в мезофіл. Час­тина клітин цієї тканини жива і передає у флоему судинного пучка утворені в асиміляційній тканині органічні речовини.

Самий центр хвоїнки зайнятий пучком склеренхімних волокон, які щіль­но прилягають до судинних пучків, ніби з'єднуючи їх. Завдяки цьому в центрі створюється добра механічна опора, яка надає хвоїнці міцності, так що вона легко переносить на собі масу снігового покриву.

Весь комплекс тканин у центрі хвої - провідні пучки, пучок склеренхім­них волокон, трансфузійна тканина - оточений одношаровою ендодермою з поясками Каспарі.

138.Видозміни стебла і коренів.

Видозміни стебла

Крім основної функції стебла виконують ще додаткові, пов'язані з їх видозмінами.

Тонкі стебла паразитної рослини повитиці втрачають хлорофіл. У певних місцях її стебла утворюються присоски, які своїми виростами проникають до провідних пучків рослини-хазяїна. Присосками вони беруть з рослини-хазяїна готові поживні речовини,

У кактусів і кактусоподібних молочаїв тропічних країнах потовщені м'ясисті стебла зелені й виконують функцію листків. У тканинах стебла утворюються значні запаси води. Листки кактусів перетворилися в колючки.

У винограду, гарбуза, кавуна, огірків вирости стебла утворюють вусики, якими рослини прикріплюються до різних предметів або рослин з міцним стеблом.

У значної кількості багаторічних рослин (особливо злаків, осок) утворюються підземні стебла — кореневища, на яких є невеликі лускаті листки буруватого кольору. Ростова частина їх закінчується верхівковою брунькою. Зовні кореневища подібні до коренів; кореневого чохлика в них немає.

У осок і злаків кореневища тонкі, шнуроподібні, у купини, конвалії — короткі, товсті й вузлуваті.

У м'ясистих укорочених підземних стеблах (бульби картоплі, земляної груші) утворюється крохмаль. Бульби вкриті редукованими листками, у пазухах яких утворюються бруньки (вічка). Навесні висаджені в ґрунт бульби при відповідній температурі і вологості проростають. З вічок утворюються надземні стебла. Бульби пов'язані із стеблом видовженими кореневищами — еталонами. У деяких рослин (кольрабі, тропічних епіфітних орхідей) утворюються зелені надземні бульби. У городньої цибулі на першому році життя в ґрунті утворюється цибулина. Вона складається з укороченого стебла — денця і видозмінених м'ясистих листків, що тісно прилягають один до одного. Як і бульба, цибулина є органом вегетативного розмноження. вуса - тонкі з видовженими міжвузлями повзучі пагони(суниці)-вкорінюються у вузлах і дають початок новим рослинам.

Видозміни кореня

У тропічних дерев, що ростуть на ґрунтах, бідних на кисень, або на болотах, утворюються дихальні корені — пневматофори (мангрові), що ростуть угору; вони підіймаються над поверхнею субстрату і забезпечують дихання.

Ходульні корені утворюються на надземних пагонах, закріплюються в ґрунті і міцно утримують рослину (фікус-баньян, кукурудза). Деякі рослини-паразити (повитиця) або напівпаразити (омела) утворюють корені-присоски (гаусторії). У витких і лазячих рослин формуються чіпкі повітряні корені (плющ).

У запасальних коренях (коренеплоди та бульбокорені) відкладаються поживні речовини.

Симбіотичні відносини - багатьох (близько 90%) квіткових рослин корені вступають у симбіоз з грибами, утворюючи мікоризу, або з бактеріями, утворюючи бактеріоризу. Мікроорганізми-симбіонти входять до складу ризосфери — ґрунтового шару завтовшки 2—3 мм, що прилягає до коренів рослин. Скупчення великої кількості грибів і бактерій у ризосфері пов'язане з виділенням коренями речовин, якими живляться ці мікроорганізми.