8.Органели рослинної клітини. Класифікація органел за Фрей-Віслінгом.

За Фрей-Віслінгом всі органели залежно від розмірів поділяють на 2 класи: видимі в світловий мікроскоп та видимі лише в електронний мікроскоп. До перший разом з ядром, пластидами і мітохондріями відносять вакуолі і сферо соми, до других – ЕПР, апарат Гольджі, мікротільця, плазма лему, мікротрубочки, цитоплазматичні та ядерні білкові кристали та ін. Особливе місце в системі клітинних органел займають рибосоми, які в комплексі з нитками іРНК утворюють полісоми – органели синтезу білка. Ця класифікація не є беззаперечною і послідовною, але не можна не погодитися з тим, що ультраструктурні органели являють собою дещо інший рівень організації субклітинних утворень, ніж ядро, пластиди, мітохондрії.

9.Склад протопласту рослинної клітини. Відмінності від тваринної клітини.

Протопласт – живий вміст клітини, безбарвний і прозорий. Дуже еластичний. В’язкість і еластичність залежать від життєдіяльності клітини і можуть змінюватись з віком і під дією зовнішніх факторів. Протопласт являє собою гідрофільний колоїд. Така система скл. з двох компонентів: дисперсного середовища (у протопласті це вода) і дисперсної фази (частинки в роздрібненому стані). Розмір частинок дисп. фази від 0,001 до 0,1 мкм. У протопласті живої клітини присутні різні органічні речовини (білки, полісахариди, нукл. кисл.). Колоїдні частинки звичайно несуть електр. заряд і притягують диполі води, які утворюють навколо частинок шари – гідратні оболонки. Гідратовані колоїдні частинки називають міцелами. Коли міцели втрачають гідратні оболонки, відбувається коагуляція колоїдів: колоїдні частки злипаються і випадають в осад. У наш час прийнято вважати, що протопласт рослинних клітин має такий середній хімічний склад: вода – 60-90%, білки ¬– 10-20%, ліпіди – 2-3%, вуглеводи – 1-2%, мінеральні речовини – 1%

10.Основні компоненти ядра рослинної клітини.

Ядро – найбільша і найважливіша корпускулярна органела еукаріот. Усі живі клітини рослин мають ядра, не мають тільки в ситоподібних трубках флоеми, тому що вони зникають під час диференціювання цих елементів. Іноді після утворення вакуолі ядро залишається в центрі клітини, оточене ділянкою цитоплазми, що одержала назву ядерної кишеньки, яка з’єднується з її пристінним шаром цитоплазматичними тяжами, що проходять через вакуоль. За своїм фізико-хімічним станом ядро являє собою гідрофільний колоїд. Основними структурними компонентами ядра є ядерна оболонка, ядерний матрикс, хроматин і ядерця. Ядерна оболонка скл. з двох елементарних мембран між якими знаходиться порожнина – перинуклеарний простір. Зовнішня мембрана безперервно зв’язана з мембранами ЕР, а перинуклеарний простір сполучається з порожнинами його канальців і цистерн. У деяких місцях зовн. і внутр. мембрани зливаються і утворюють пори які називають поровими комплексами. Крізь них відб. транспорт речовин. Ядерний матрикс – основну речовину ядра – називають нуклеоплазмою, або каріоплазмою. Це безструктурна маса де є гранули подібні до рибосом. Хроматин – скупчення тонких ниток, занурених у матрикс. Також тут помітні гранули. Нитчастий компонент називають еухроматином, а гранулярний – гетеро хроматином. Хроматин являє собою структурну видозміну хромосом. Ядерце – кулясте тільце. Форм. на ділянці хроматину, яку називають ядерцевим організатором. Ядерце скл. з двох компонентів: щільний фібрилярний (розташ. у центрі) та гранулярний (розташ. на периферії)