86.Волокна склеренхіми.

За локалізацією волокна склеренхіми поділяють на волокна лубу (фло- емні, або ексграксилярні) і волокна деревини (ксилемні), до яких належать волокна лібриформу і волокнисті трахеїди.

Склереїди - другий тип склеренхіми. Зустрічаються в корі, корку, сер­цевині стебел деревних рослин, листках вічнозелених тропічних дерев, в насінній шкірці (склерифікована епідерма). В листках вони, як правило, розташовані поодиноко (ідіобласти), в інших органах часто утворюють гру­пи клітин серед основної тканини.

Волокна утв. із меристематичних клітин, як правило, рано детермінуються, мають прозенхімну форму, мало пор, які розташ. групами

87.Механічні волокна.

Волокна - це прозенхімні клітини з загостреними кінцями. Вони забез­печують міцність органів рослин на розтягнення, стиснення та згинання. Волокна зустрічаються у вегетативних органах майже всіх судинних рослин, їх немає або вони слабко виражені у водних рослин. За походженням ме­ханічні волокна поділяють на власне склеренхімні волокна, які формуються прокамбіальними тяжами, перициклічні, луб'яні і деревні. Склеренхімні во­локна, що мають прокамбіальне походження, властиві стеблам, листкам та кореням багатьох однодольних рослин, де вони входять до складу судинно- волокнистих пучків або утворюють відокремлені тяжі механічного при­значення (листки агави, юки, злаків) та органів з первинним типом будови. У деяких рослин добре розвинені перициклічні волокна, які формуються латеральною меристемою - перициклом. Переходячи до вторинної будови твірні клітини цього шару трансформуються у міцні товстостінні склерифіко- вані волокна, характерні для багатьох прядивних культур, зокрема, стебел конопель.

Це прозенхімні клітини з загостреними кінцями. Забезпечують міцність органів рослин на розтягнення, стиснення та згинання. Зустріч. у вегет. орг. судинних рослин. За походженнями розрізняють: • склеренхімні волокна (формуються прокамбіальними тяжами) • перициклічні • луб’яні • деревні. За локалізацією волокна склеренхіми поділяють на волокна лубу (флоемні, або екстраксилярні) і волокна деревини (ксилемні), до яких належать волокна лібриформу і волокнисті трахеїди

88.Луб’яні волокна та лібриформ.

Найпоширенішими і найчисленнішими є луб'яні, або флоемні волокна, які розташовані у коровій частині осьових органів.

Найхарактернішою ознакою луб'яних волокон, яка пов'язана з опорною функцією, є будова їхніх стінок. Стінки зазвичай двошарові: зовнішній шар дуже тонкий (0,2-0,3 мкм), а внутрішній значно товстіший (до кількох мікро­метрів). Порожнина клітини має вигляд вузького каналу. В одному волокні розташовані кілька ядер. В цитоплазмі волокон зустрічаються поодинокі хлоропласти з крохмальними зернами. Мітохондрії, кількість яких в декілька разів більша, ніж хлоропластів, мають гарно розвинену систему крист. Апарат Гольджі високоактивний: численні диктіосоми продукують велику кількість секреторних та облямованих пухирців, які, ймовірно, беруть участь у форму­ванні внутрішнього шару волокна. В цитоплазмі мало рибосом, зустрічаються окремі ліпідні краплини, мікротільця, мультивезикулярні тільця та вакуолі.

За походженням луб'яні волокна бувають первинними і вторинними. По­чаток первинним луб'яним волокнам дає протофлоема, що формується у тих частинах рослин, які ще інтенсивно ростуть. Серед її елементів диференцію­ються сильно видовжені поодинокі або розташовані групами клітини - за­чатки майбутніх волокон. Вторинні луб'яні волокна утворюються внаслідок діяльності клітин камбію - вторинної латеральної меристеми. Вони утворю­ються у корі стебел і коренів, у плодоніжках багатьох трав'янистих і особли­во деревних рослин.

У корі багатьох деревних рослин вторинні луб'яні волокна утворюють значні масиви, складені із поздовжніх тяжів, орієнтованих паралельно до осі органа.

Луб'яні волокна - це відносно довгі (до 10 см і більше) ниткоподібні клі­тини з рівномірно потовщеними клітинними стінками, так що від клітинної порожнини залишається вузенький поздовжній канал.

У дводольних трав'янистих рослин переважають первинні луб'яні волок­на, у деревних рослин - вторинні. Вторинні луб'яні волокна значно коротші за первинні і частіше дерев'яніють. У конопель довжина первинних луб'яних волокон у середньому 10-12 мм, а вторинних - 2,2 мм. У голонасінних луб'яні волокна розвиваються досить рідко.

Як первинні, так і вторинні луб'яні волокна мають велике практичне зна­чення особливо для текстильної промисловості. Найціннішими вважаються волокна льону, що мають значну довжину (до 60мм) і нездерев'янілі міцні, дуже еластичні стінки. Рекордсменом за довжиною луб'яних волокон є рамі (китайська кропива), що росте в Китаї і Південній Японії. Довжина волокна до 500 мм.

Текстильна якість луб'яних волокон у різних рослин неоднакова. Роз­різняють твердоволокнисті і м'яковолокнисті рослини. У м'яковолокнистих (наприклад льону) волокна м'які, еластичні, з них виготовляють високоякісні тканини. У твердоволокнистих (новозеландський льон, агави, деякі пальми) луб'яні волокна тверді, грубі, малоеластичні. З таких волокон роблять грубі волокнисті тканини, мотузки та щітки.

Волокна склеренхіми, сформовані камбієм і розташовані у ксилемі (де­ревині) називають лібриформом, або деревними волокнами. Вони мають не тільки рівномірно потовщені, а й дуже лігніфіковані, здерев'янілі стінки (у луб'яних волокон клітинні стінки целюлозні), пори щілиноподібні, клітини прозенхімні, з загостреннями на кінцях і відрізняються від луб'яних волокон значно вкороченими розмірами. Довжина їх в середньому 0,3-1,5мм.

Клітини лібриформу після їхнього утворення з камбію швидко відмира­ють, вміст клітини зникає, а порожнина заповнюється повітрям. Водночас з потовщенням стінки клітин лібриформу дерев'яніють, що й надає їм значної міцності.

Лібриформ дуже поширений у вищих рослин. Оскільки волокна лібри­форму зосереджені насамперед у центрі осьового органа, то його головною механічною функцією є опорна функція.

Якщо клітини лібриформу швидко відмирають, мають облямовані пори в потовщених оболонках, то вони можуть виконувати як механічну, так і транспортну функції. Це так звані волокнисті трахеїди.

Від звичайного лібриформу відрізняється і перегородчастийлібриформ, що зустрічається у деревині винограду. Під час росту таких волокон у по­рожнині клітин утворюється кілька тонких поперечних перегородок.

Крім лібриформу, клітини якого прямі і видовжені, зустрічаються во­локна зігнутої форми або клітини із зарубчастими стінками. Завдяки цьому волокна деревини міцніше з'єднуються між собою. Тому деревину з таким лібриформом важко розколоти навіть сокирою (яблуня, в'яз, бузок).

Луб’яні волокна – це відносно довгі ниткоподібні клітини з рівномірно потовщеними клітинними стінками, від кліт. порожнини залишається вузенький поздовжній канал. Є первинні (дводольні) та вторинні (однодольні). Вторинні коротші за первинні і частіше дерев’яніють. Початок первинним дає протофлоема (форм. у тих част. рослин які інтенсивно ростуть). Вторинні утв. внаслідок діяльності кл. камбію – вторинної латеральної меристеми. Луб’яні волокна викор. у текстильній промисловості. Волокна склеренхіми, сформовані камбієм і розташовані у ксилемі (деревині) називають лібриформом, або деревними волокнами. Рівномірно потовщені й лігніфіковані, здерев’янілі стінки, пори щілиноподібні, клітини прозенхімні, коротші від луб’яних волокон. Зосереджені у центрі осьового органа, отже його головною механічною ф-єю є опорна ф-я