66.Будова сочевички.

Сочевички. Коркова тканина непроникна для газів та води, тому газо­обмін внутрішніх частин рослини з повітрям забезпечують спеціальні утво­ рення - сочевички, які за своєю функцією нагадують продихи, але складніші за будовою. Як правило, сочевич­ки формуються під продихами. Коли продихів багато, соче­вички утворюються лише під деякими, а коли мало, то під кожним. Якщо продихи розта­шовані групами, сочевички за­кладаються під цими групами. Сочевички з'являються раніше, ніж коркова тканина. Клітини хлорофілоносної паренхіми під продихом дедиференцію- ються і утворюють смужку фе­логену. Останній відокремлює назовні клітини, які швидко роз'єднуються, утворюючи ба­гато міжклітинників.

Фелоген сочевички функціонує активно і формує значно більшу кіль­кість клітин ніж фелоген, який утворює корок. Фелоген сочевичок майже не утворює клітин фелодерми.

Сочевички складаються зі згрупованих округлих тонкостінних паренхім- них клітин, які утворюють опуклості під відмираючою епідермою. Газообмін через сочевичку відбувається завдяки великим міжклітинникам між парен- хімними клітинами. Сукупність цих паренхімних клітин називають виповню- вальними клітинами.

Внаслідок поділу клітин фелогену виповнювальна тканина весь час на ростає знизу, натискає на епідерму, вона розривається і виповнювальні клі тини виступають назовні.

З припиненням вегетації фелоген сочевичок утворює у виповнюваль- ній тканині так звані замикаючі шари - один або кілька прошарків із щільно об'єднаних і добре окорковілих клітин, завдяки чому значно зменшується газообмін і вихід пароподібної води, а пагони краще перезимовують. Вес­ною такі прошарки розриваються під тиском нових шарів виповнювальної іканини.

Сочевички є у більшості рослин. Однак у деяких, наприклад у винограду, їх немає. Аерація у цих рослин забезпечується злущуванням старих ділянок кірки, і тоді молоді ділянки краще пропускають повітря.

Кількість сочевичок на одиницю поверхні у різних видів рослин неодна­кова, як неоднакова кількість продихів або їхніх груп. На стовбурах деревних рослин, де вже немає перидерми, сочевички здебільшого з одного боку при­лягають до елементів флоеми, а з другого - до тріщин кірки. Коли деревна частина і кора стебла мають багатошарові серцевинні промені, то сочевички розташовуються проти цих променів. Це дає підставу вважати, що промінь га сочевички утворюють загальний радіальний хід для забезпечення газо­обміну.

Розміри і форма сочевичок дуже різноманітні. Вони бувають і дуже дріб­ними, і значних розмірів, видовженими, округлими тощо. Розташовані вони або хаотично, або паралельними рядами вздовж та поперек стебла: відпо­відно розрізняють поздовжні і поперечні сочевички. Дуже великі сочевички, які досягають іноді 15 см в довжину, утворюються у берези, черешні та ін. У багатьох порід сочевички з віком змінюються, насамперед збільшуються, хоча у яблуні розміри сочевичок навпаки зменшуються із-за опробковіння клітин з боків сочевички.

Ступінь сформованості перидерми та її характер необхідно враховувати при виборі способу та режиму зберігання овочів. У перидермі коренеплодів моркви шар корка дуже тонкий, фелоген продукує переважно фелодерму, вона потужніша ніж фелема. Тому, щоб запобігти висиханню коренеплоди зберігають у піску. Зберігання картоплі залежить від сформованості пери­дерми. З молодих бульб шар корка легко знімається, тому що рвуться живі тонкостінні клітини фелогену. Після того як фелоген диференціюється у по­стійні тканини, картоплю можна закладати на зберігання.

Кірка (ритидом). У більшості рослин перший фелоген відмирає і замість нього у глибших шарах кори утворюються нові прошарки, які згодом теж відмирають. Внаслідок такого послідовного закладання прошарків фелоге­ну на поверхні органів утворюються відносно товсті тріщинуваті сегменти відмерлих тканин, які побудо­вані складніше ніж перидерма. Комплекс цих відмерлих тка­нин, розмежованих прошар­ками корка, що послідовно виникають, утворює третинну покривну тканину - кірку, або ритидом

Кірка утворюється у біль­шості дерев помірного кліма­ту: у клена, груші, граба, дуба, сосни та ін. У дерев, що довго зберігають перидерму, стов­бур гладенький. Лише в нижній частині цих рослин утворюють­ся вертикальні тріщини на корі (береза, тополя).

Деяким деревам властива лускувата кірка, яка відпадає неправильними ділянками (по­луничне дерево, сосна, платан).

Кільцювата кірка утво­рюється тоді, коли нова пери­дерма закладається у вигляді циліндричних ділянок у корі, як це спостерігається у винограду, евкаліптів, кипарисів та ін. (рис. 44).

У зв'язку з тим, що кірка - це багатошарове утворення відмерлих клітин різних типів, клітинні стінки яких просочені хімічно інертними сполуками (суберином, лігніном, солями), які містять баластні включення тощо, вона значно краще, ніж перидерма, захищає рослину від зайвих втрат води, пе­регрівання, вимерзання, різких температурних змін, проникнення паразитів, обгризання кори тваринами, опіків сонячним промінням та обгорання під час лісових пожеж

Спеціальні утворення, схожі з продихами, але складніші за будовою, які забезпечують газообмін внутрішніх частин рослини. Форм. під продихами. З’явл. раніше ніж коркова тканина. Фелоген сочевичок (функціонує активно) майже не утворює клітин фелодерми. Сочевички скл. з згрупованих округлих тонкостінних паренхімних клітин, які утворюють опуклості під вимираючою епідермою. Газообмін через сочевичку відб. завдяки вел. міжклітинникам піж паренхімними кліт

67.Кірка.

Кірка (ритидом). У більшості рослин перший фелоген відмирає і замість нього у глибших шарах кори утворюються нові прошарки, які згодом теж відмирають. Внаслідок такого послідовного закладання прошарків фелоге­ну на поверхні органів утворюються відносно товсті тріщинуваті сегменти відмерлих тканин, які побудо­вані складніше ніж перидерма. Комплекс цих відмерлих тка­нин, розмежованих прошар­ками корка, що послідовно виникають, утворює третинну покривну тканину - кірку, або ритидом .

Кірка утворюється у біль­шості дерев помірного кліма­ту: у клена, груші, граба, дуба, сосни та ін. У дерев, що довго зберігають перидерму, стов­бур гладенький. Лише в нижній частині цих рослин утворюють­ся вертикальні тріщини на корі (береза, тополя).

Деяким деревам властива лускувата кірка, яка відпадає неправильними ділянками (по­луничне дерево, сосна, платан).

Кільцювата кірка утво­рюється тоді, коли нова пери­дерма закладається у вигляді циліндричних ділянок у корі, як це спостерігається у винограду, евкаліптів, кипарисів та ін.

У зв'язку з тим, що кірка - це багатошарове утворення відмерлих клітин різних типів, клітинні стінки яких просочені хімічно інертними сполуками (суберином, лігніном, солями), які містять баластні включення тощо, вона значно краще, ніж перидерма, захищає рослину від зайвих втрат води, пе­регрівання, вимерзання, різких температурних змін, проникнення паразитів, обгризання кори тваринами, опіків сонячним промінням та обгорання під час лісових пожеж.

Внаслідок послідовного закладання прошарків фелогену на поверхні органів утвор. відносно товсті тріщинуваті сегменти відмерлих тканин, які побудовані складніше ніж перидерма. Комплекс цих відмерлих тканин, розмежованих прошарками корка, що послідовно виникають, утворює третинну покривну тканину – кірку, або ритидом. Утвор. у дерев помірного клімату. Деяким деревам властива лускувата кірка, яка відпадає неправильними ділянками. Кільцювата кірка утвор. тоді, коли нова перидерма закладається у вигляді циліндричних ділянок у корі (виноград, евкаліпт). Кл. ст. кірку просочені суберином, лігніном, солями. Захищає рослину від зайвих втрат води, перегрівання, вимерзання, різких температурних змін, проникнення паразитів