2.2.1 Корпоративні й автологічні різновиди лексики

У наведених працях йдеться про такі мовно-стилістичні особливості притчі: корпоративність, автологічність, символізм. Окрім цих особливостей мови і стилю притч за нашими спостереженнями слід вказати на наступні характеристики:

Наявність в притчі абсолютних поетизмів. Прикладом може служити слово “tiefinnerlichst” (глибоко зворушливий, хвилюючий), в притчі “Eine Begegnung” M. von Ebner Eschenbach або також рідше вживані слова та вирази піднесеного стилістичного забарвлення “von dannen gehen” в притчі “Der Zweifel” C.Brentano [27].

В притчі переважає загальновживана, загальнозрозуміла, нейтральна лексика, яка надає мові оповідача надзвичайної простоти, народно побутового характеру. Як приклад наведемо вислів із притчі “Der Zweifel” C.Brentano, “jemandem den Korb geben” (відмовити комусь при сватанні) або в притчі “Das Blatt” M. von Ebner Eschenbach – “durch und durch” [27]. Використання такої загальновживаної лексики є стилістичним методом, за допомогою якого притча набуває експресивності, переконання, контрастності зображення подій.

На високий рівень повноти притчі вказують рiзнi мовні засоби виразності. Наприклад, аналітичні дієслівні форми, які передусім відрізняються від простих стилістичною химерністю (вигадливістю) в притчі “Der Zweifel” C.Brentano “ den Segen über jemandem sprechen” (благословити когось), “Bestand haben” (бути непохитним) [27]. Такі форми є функціонально марковані і справляють захоплюючі враження на читача.

В притчi наявнi застарiлi форми. Наприклад, закінчення е в давальному відмінку майже не вживається, тому читачеві здаються такі форми застарілими. Наприклад такі форми ми спостерігаємо у деяких текстах притч: “... unter einem Fiegenbaume ” (Niezsche “Von Biß der Natter”); “...vom Winde...” (“Das Blatt” M.von Ebner-Eschenbach); “...bis zum halse”… (G.Rühm “Die Werbung”) [27]. Такі форми автори в притчах вживають з наміром наголосити на певну мудрість, яку потрібно донести до читача за допомогою “застарілих форм“, оскільки мораль асоціюється передусім з давніми часами.

Так само можуть бути наявнi в притчi відмінкові форми на е, які надають текстам притчі поетичності, мудростi. Прикладом можуть слугувати: “...das du erwählest...” (“Der Zweifel” C.Brentano); “ ...und erfreut und baueten...” (M.Claudius “Eine Parabel”)[27]. На мальовничість мови притч в німецькій мові вказують наказові закінчення е: “...weiche von mir!..” (“Der Zweifel” C.Brentano)[27].

Оскільки однією з головних характеристик притчі є фантастичність, то вона багата також на художні образні засоби. У текстах притч ми досить часто зустрічаємо метафори та їх різновиди: персоніфікація: “Vom Winde getrieben flog ein welkes Blatt...”; “Sieh ”, raschelte es...”; “...antwortete der Vogel”; “Das Blatt wirbelte ohnmächtig dahin, bis sein Träger plötztlich den Atem anhielt un es ein Bächlein fallen ließ, das klar und munter durch den Wiesengrund jagte”; “Nun segelte das Blatt... und gluckste...zu..”; “...da blähte es [das Blatt] sich auf und meinte...” у притчі “Das Blatt” M.von Ebner-Eschenbach [27]. Прагматичний ефект персоніфікації “ist vornähmlich Bildkraft und Poetizität, aber auch Humor und Satire“ [4, с. 160]. За допомогою алегоричності автори притч змальовують події з гумором та сатирою.

Усі стилістичні засоби надають притчі захоплюючого переконання і впливають на ставлення читача до дійових осіб та подій, які розвиваються в притчі. У притчах ми досить часто зустрічаємо дієслівні метафори : “ ...eine schnelle Röte flog oft über sie hin...”– вона почервоніла від голови до ніг; “...ihre Wangen glühten...” – її щоки палали; “...ihre Lippen schimmerten....” – її губи мерехтіли у притчі “Der Zweifel” C.Brentano [27]. Переносне значення у цих словосполученнях виражене дієсловом. Такий вид метафори робить мову притчі лаконічною, виразною, образною, красномовною.

Тексти притч багаті на епітети, перед усім на конкретизуючі епітети, які викликають в уяві читача кольори (“... veilchenblaue Augen” – очі як волошки у притчі “Der Zweifel” C.Brentano); форми “...seine fingerdicken Lippen...” у притчі “Eine Begegnung” M.von Ebner-Eschenbach [27]. За допомогою епітетів мова текстів притч набуває народного колориту.

Досить часто в німецькомовній притчі можна знайти багато порівнянь: “...ihre Wangen glühten wie die Wangen eines Kindes,das aus dem Schlaf erwacht...“ – її щоки палали як в дитини, яка щойно прокинулась;“... ihre Wangen glühten wie rote Äpfel...” її щоки палали мов червоні яблука, в притчі “Der Zweifel” C.Brentano [27]. За допомогою порівнянь ми можемо краще зрозуміти ставлення автора до дійових осіб або подій, які розвиваються в притчі. Автор в свою чергу використовує такі порівняння, які б найповніше, найточніше, найвиразніше відповідали ситуації, подіям, змальованих у текстах притч.

Iнколи у притчах ми можемо зустрiти і образи символи: наприклад “Der Zweifel” C. Brentano [27] зустрічаються 4 пори року, які за народними уявленнями відповідають таким характеристикам: весна – дуже юна, майже з дитячим зовнішнім виглядом дiвчина, з (sehensüchtigen Augen– пристрасними очима); літо – також гарна дівчина, але не така мила і не така юна; осінь – молода жінка, але не така сяюча і не така прекрасна як літо; зима клацає зубами, носить терновий вінок і одягнена в “Reif, Schnee und Kälte” (іній, сніг, лід, холод).

В текстах притч наявнi синтаксичнi фiгури. Наприклад, досить часто ми зустрiчаємо в притчах граматичні паралелізми: “Der Sohn konnte sich wieder auf keine Weise entscheiden; er meinte: sie scheine ihm gar zu glänzend, sie möge der Pracht zu sehr ergeben sein, sie möge viel verschwenden... “ “Der Zweifel” C.Brentano[27].

Таким чином, мовний стиль притчі вцілому можна визначити насамперед як автологічний, якому притаманна простота викладу і вживання понять в їх номінативнім значенні. Але на цьому нейтральному фоні ще більше вирізняються мовні засоби виразності: прямий та непрямий діалоги, монолог персонажів, мова автора, роздум, опис, афористичні вирази. [41].

Проаналізуємо притча 18 ст. Г. Е. Лессінга „Der Besitzer des Bogens”[34, с. 39–40]:

Ein Mann hatte einen trefflichen Bogen von Ebenholz, mit dem er sehr weit und sehr sicher schoβ, und den er ungemein wert hielt. Einst aber, als er ihn aufmerksam betrachtete, sprach er: „Ein wenig plump bist du doch! Alle deine Zier de ist Glätte. Schade! “ – Doch dem ist abzuhelfen! fiel ihm ein. „Ich will hingehen und den besten Künstler Bilder in den Bogen schnitzen lassen.“/ Er ging hin; und der Künstler schnitzte eine ganze Jagd auf den Bogen; und washätte sich besser auf einen Bogen geschickt, als eine Jagd? Der Mann war voller Freuden. „Du ver dienst diese Zierraten, mein lieberBogen! “Indem will er ihn versuchen; er spannt, und der Bogen – zerbricht.

Притча Г. Е. Лессінга „Володар лука” належить до прозової форми притч і характеризується коротким викладом подій, лаконічністю. Головний персонаж мав чудовий лук, який був досить практичним. Але, коли Володар лука у важно придивився до нього, то зрозумів, що лук потрібно прикрасити художньою різьбою. Після гарного оздоблення лук зламався. Основна ідея притчі: розкіш і надмірність в крах справі. Усі події, зображені у притчі, не виходять за рамки реально-можливого.

У наведеній притчі наявні монологічні висловлювання головного персонажа, Володара лука, який спочатку характеризує лук і висловлює свої наміри: „Ти за простий, я замовлю художню різьбу ”. Згодом висловлює своє ставлення: „ Ти заслуговуєш ці прикраси, мій дорогий! ” Потім слідує короткий опис зламу лука, і ідея стає зрозумілою, близькою

до філософського узагальнення. Монологи-розсуди у притчах дають можливість краще зрозуміти філософські узагальнення ситуацій, описані в сюжеті, та їх символізацію. За допомогою монологів-розсудів читач краще розуміє позицію персонажа, дає оцінку ситуації, що полегшує завдання читача „домислити”, зрозуміти основну ідею притчі.

Символізація передається за рахунок яскравого прикладу : псування лука різьбою. У притчі використаний стилістичний засіб мінус-ефект або автологія , який полягає в надмірному спрощенні опису безпосередньо словами, які використовуються в номінативних значеннях.

У притчі є корпоративна лексика, пов’язана з мистецтвом стрільця із лука, ремеслом різника по дереву : Der beste Künstler, Bilder in den Bogen schnitzen lassen, schoβ, eine ganze Jagd auf den Bogen, diese Zierraten, versuchen, spannt, zerbricht.

Наведену притча Г .Е. Лессінга відносять до дидактичного типу притч 18 ст.

Прикладом притчі 20 ст. є вірш баварського поета Є. Рота „Fremde Welt” із збірника „Ein Mensch” [18, с. 61]:

Eіn Mensch, als Tіefseefіsch gebaut, / Іstmіt der Fіnsternіs vertraut. / Doch Sehnsucht treіbt іhn dorthіn bald, / Wo es nіcht so dunkel und so kalt, / So daβ erkühn nach oben schwіmmt / Іn Kreіse, nіcht für іhn bestіmmt. / Dort trummeln Fіsche sіch umher , /Dіe weіt aus schönersіnd als er/ Und dіe mіteіner wunderleіchten / Bewegtheіt spіelenhіer іm Seіchten. / Der Mensch, vіelmehr der Tіefseefіsch, /Fühltsіchhіngegen gar nіcht frіsch / Und іst, іndem er glotzend staunt, / Іn dіeser Welt nіcht wohlgelaunt / Und kehrt, selbst fühlend, dass er stört, / Dorthіn zurück, wo er gehört. / Womіt sogar von Paradіesen /Dіe Rela Tіefe іst bewіesen.

Даний вірш належить до однієї з коротких форм поезії – віршованої притчі. Ідея, мораль даної віршованої притчі виражена і мпліцитно. Мораль мов би „прихована“ за стіною образності . Автор порівнює людину з глибоководною рибою, чиє місце глибоко на дні моря, саме це її навколишнє середовище, і в глибині під водою вона почуває себе вільно

і затишно, незважаючи на те, що там холодно і похмуро. Однак туга приводить цю „рибку “ туди, де світло і тепло, де у сюди мигочуть симпатичні рибки, зайняті поверхневими і дурними розмовами. Риба, що звикла до глибини та турботи, почуває себе серед такої безтурботності і повного затишку ніяково, їй нудно, на неї ніхто не звертає увагу . Вона розуміє, що там їй не місце і повертається у свій скромний світ .

Отже, в образі риби – людина. Людина, обділена зайвим затишком і комфортом, почувши один раз, що рай – це блиск, повна безтурботність і затишок, вирішує вкусити такого життя. Однак, потрапляючи в інше коло спілкування, в інші життєві у мови, вона почуває себе некомфортно, зайвою.

Людині, що звикла до глибини почуттів і думок, стає нудно в поверхневому , пихатому блиском і шовком світі й вона розуміє, що рай там, де почуваєш себе вільно, де тебе оточують рівні тобі люди, з якими цікаво, рай – це там, де ти не почуваєш душевної порожнечі, де ти можеш себе реалізувати.

Вже сам заголовок „Fremde Welt“ виражає практично цілком ідею автора, мораль даної віршованої притчі, заголовок має тут підсумовуючу функцію.

У притчі наявні мовні засоби для вираження образності : порівняння на основі переносного значення (Eіn Mensch, als Tіefseefіsch gebaut, / Іst

mіt der Fіnsternіs vertraut.); метафори: a) персоніфікація (Doch Sehnsucht treіbt іhn dorthіn bald..., dіe Fіsche tummeln sіch, (dіe Fіsche) spіelen); b) синестезія (wunderleіchte Bewegtheіt), гіпербола (wunderleіcht, vіelmehr), літота (fühlt sіch... gar nіcht frіsch, nіcht wohlgelaunt), епітети, що конкретизують (wunderleіchte Bewegtheіt, kühn, dunkel, kalt), один з видів метонімії – синекдоха (der Kreіs), а також іронія, що полягає в: a) двоплановості слів: наприклад, іменник das Seіchten, що перекладається як „мілководдя“ у даному контексті може сприйматися в буквальному значенні, тобто як середовище перебування мілководних риб, а може сприйматися й у переносному, тобто як „поверхня“, „простота“ думок;

b) у сполученні різних стилів: ... іndem er glotzend staunt (glotzend – розмовний, знижений), (staunt – книжковий); c) у грі слів , побудованій на омофонних лексичних елементах, а точніше – іронічна зміна слова: dіe Rela-Tіefe, обіграючи слово relatіv. Таким чином, у фразі : Womіt sogar von Paradіes en /Dіe Rela-Tіefe іst bewіesen, полягає мораль даної віршованої притчі – рай по своїй суті відносний, рай – поняття суб’єктивне, тому що для кожної людини уявлення про рай різне. Ідею даної віршованої притчі можна було б визначити українським прислів’ям

„Усяк кулик до свого болота звик”[41].

До перспектив подальших досліджень відносимо лінгвостилістичні характеристики віршованих притч 18–20 сторіч, зокрема баварського поета 20 ст. Є. Рота.

Висновки до розділу 2

Притчі завжди відігравали важливу роль в історії людства, і до цього дня, вони залишаються для нас чудовим та ефективним засобом розвитку, навчання та спілкування.

Мовний стиль притчі вцілому можна визначити насамперед як автологічний, якому притаманна простота викладу і вживання понять в їх номінативнім значенні. Але на цьому нейтральному фоні ще більше вирізняються мовні засоби виразності: прямий та непрямий діалоги, монолог персонажів, мова автора, роздум, опис, афористичні вирази.

До перспектив подальших досліджень належить систематизація лексичних, синтаксичних, морфологічних і образних засобів виразності у німецькомовній притчі та вивчення прагматики тексту притчі.