Розділ 2. Лінгвостилістичні та прагматичні характеристики німецькомовної притчі

2.1 Композиційно-стилістична структура німецькомовної притчі

Притча – це жанр алегорично-дидактичної оповіді, що за змістом тяжіє до глибокої мудрості релігійно-філософського плану. Її фабула підпорядкована єдиній ідеї, а відтак дидактичній меті твору. Алегоричністю цей жанр дещо наближений до байки, але, на відміну від байки, тут важлива стислість і влучність викладу, допускається навіть відсутність розгорнутої сюжетної дії. В основі притчевої оповіді лежить порівняння, наповнене особливим символічним значенням.

Композиційно притча складається з двох елементів. Перший – алегорична оповідь із прихованим символічним значенням; другий – ідея, що виявляється через розкриття смислу, закладеного в оповіді. Ідея твору може чітко формулюватись або подаватись завуальовано (її осягають із підтексту), інколи на неї натякається і слухач повинен сам прийти до її розуміння[43].

У структурному плані притча нерідко позбавлена традиційних сюжетних компонентів, вони взаємопідміняються, переставляються. Як правило, динамізм та напруга оповіді зростають до кінця, а завершення притчі, в якому втілено головну її ідею, є водночас кульмінацією та розв'язкою. Вільним порядком сюжетних елементів притча відрізняється від інших народних фольклорних жанрів, наближаючись до літературної традиції.

Окрім того, в плані структури, композиції і семантики притчі можна виділити наступне. Наявність усіх видів мови (прямої, непрямої, власне непрямої), значна різноманітність дієслів, котрі вводять пряму мову: дієслова говоріння, емоційно-експресивні і емоційно забарвлені, а також дієслова кінесики. У плані композиції текст притчі має наступну особливість – повчання в ньому імплікується. Дійсно, читач може дійти до різної моралі. Нам властиво не чути одне одного і не розуміти, або ж не роби добра – не отримаєш зла. В структурно-композиційному плані притча характеризується вільним малюнком: експозиція може не виділятися ні графічно (в абзац), ні синтаксично (в надфразові єдності НФЄ); форма викладу нестабільна. В контекстно-варіативному членуванні значна роль відводиться діалогам. Швидкий обмін репліками в діалозі забезпечує їх змістову ємкість. Особливий інтерес представляє інформативність тексту притчі. В ньому одночасно співіснують два плани: перший – прямий, поверхневий, другий – більш глибокий, підтекстовий [40].

2.1.1 Основні типи композиційної структури

Структурній побудові тексту притчі як різновиду фольклорного твору малої форми притаманні характерні особливості.

Унаслідок об’єктивної дії сталих законів комунікації структура притчі, як і будь-якого іншого тексту, характеризується, з одного боку, наявністю в ній певної сукупності традиційних фабульних елементів, взаємодія яких, зазвичай, розгортається в часі, з іншого боку – функціонуванням прямої або непрямої настанови, покликаної концентрувати дидактичний зміст етичної ідеї притчі.

Разом з тим, досліджуючи ті чи інші аспекти функціонування притчі, окремі автори по-різному йменують зазначені в словнику її структурні частини. Так, автор роботи [36, с. 40] стверджує, що, зазвичай, «класична» притча має двочасткову форму структури, що складається з алегоричної розповіді та тлумачення, у якому детально пояснюється кожна алегорія і кожен елемент розповіді. Якщо розуміти під терміном «класична», як це прийнято в науці, Євангельську притчу, то не можна погодитися з тим, що «тлумачення» ретельно пояснює кожну алегорію, а також кожен елемент розповіді.

Саме звідси і бере свої витоки питання термінологічного визначення другої складової частини структурної побудови притчі, що позначається рядом авторів як: тлумачення [22, с. 40; 2, с. 40-41], заключне тлумачення [15, с. 534], моралізаційна частина [16, с. 560], інферативний (завершальний) комунікативний блок [14, с. 96], розширене пояснення прикладу [6, с. 10], мораль [11, с. 44] та ін. З погляду імперативно-дидактичної функції притчі з її яскраво вираженою морально-етичною спрямованістю другий структурний елемент тексту притчі доцільно називати настановою.

Автори праці [9, с. 54] зазначають, що композиційна структура притчі складається з контексту, фабули та тлумачення, яке виражає дух вічності і вказує на царство небесне, та доходять висновку [там само, с. 41], що бінарна конструкція структури класичної (Євангельської) притчі є її мінімально необхідною жанровою ознакою. Це зайвий раз підтверджує об’єктивну раціональність поділу структури тексту притчі на дві складові: розповідь та настанову.