4. Основні тенденції соціально-економічного розвитку Білорусі

На початку 1990-х рр. в Білорусі внаслідок імітації ринкових реформ та тіньової приватизації відбулося обуржуазнення компартійно-радянської номенклатури, злиття чиновництва й підприємництва, і все це на тлі різкого загострення економічної кризи і зубожіння народу. Наслідком стала акумуляція протестних настроїв.

Кульмінацією виходу протестної енергії стали перші президентські вибори 1994 р., перемогу на яких здобув колишній директор радгоспу, керівник антикорупційної комісії у Верховній раді Білорусі О.Лукашенко. Президентом став політик, який говорив про неприйнятність для Білорусі досвіду ринкових реформ інших країн, що здійснюються за рецептами МВФ і нібито штовхають до “дикого” ринку, й обіцяв відновити колишню систему управління економікою.

За час президентства О.Лукашенка в країні згорнуто приватизацію, а приватний сектор поставлено в жорстку залежність від держави. Сформована у Білорусі модель мобілізаційної економіки має всі вади соціалістичної економіки: зрівнялівку, всеохоплюючий дефіцит, неефективність. Масована грошова емісія, завдяки якій регулярно виплачується зарплата, зруйнувала валютно-фінансову систему країни і призвела до того, що в Білорусі найвища інфляція серед держав СНД. Втім, це не стало на заваді сталому економічному зростанню в Білорусі, досягнутому головним чином завдяки надходженню з Росії дешевих енергоносіїв.

Білорусія – індустріально-аграрна країна. З 1995 року, коли президент О. Лукашенко повів країну шляхом „ринкового соціалізму”, в Білорусії проводяться мінімальні структурні зміни. У відповідності із своєю політикою президент поновив контроль над цінами і курсами обміну валют та розширив право держави втручатися в управління приватними підприємствами. Таким чином, поряд з труднощами, пов’язаними з інфляцією, бізнес піддався тиску з боку центральних і місцевих органів управління. В практику запроваджені самовільні зміни статутів підприємств, багаточисельні суворі перевірки та застосування нових правил ведення бізнесу, що мають зворотню силу та забороняють діяльність, яка раніше вважалася законною. Іншими несприятливими економічними чинниками були неврожайні роки (1998 і 1999), а також постійний торговий дефіцит. Тісні зв’язки з Росією (економічні і політичні), які, можливо, могли б привести до об’єднання (чого не сталося), до 2005 року покращували економічне та політичне становище Республіки Білорусь. Нині Білорусія залишається в самоізоляції від Заходу та його відкритої економіки.

Рівень безробіття (офіційно) 2,1 %; значна кількість людей, які не мають постійної роботи.

5. Геополітичне розташування та зовнішня політика Республіки Білорусь

Геополітична особливість Білорусі полягає в тому, що країна розташована на межі двох світів – європейського і російського. Аналізуючи взаємини Білорусі із зовнішнім світом, її спроби вписатися в нову систему міжнародних відносин, необхідно констатувати, що білоруське суспільство та еліта країни продемонстрували нездатність адаптуватися до нових історичних і геополітичних умов. Войовниче заперечення західних цінностей, несприйняття європейських стандартів демократії привели, по суті, до міжнародної ізоляції Білорусі. Країна не має виразно висловлених національних інтересів, перспектив розвитку своєї державності. Натомість О.Лукашенко від імені народу періодично декларує то непорушність суверенітету Республіки Білорусь, то прагнення до об’єднання з Росією в єдину Союзну державу, угоду про створення якої лідери країн підписали ще в грудні 1999 р.

Щодо зв’язків Білорусі з країнами Заходу, то вони фактично припинилися після того, як у лютому 1997 р. Рада міністрів Європейського союзу, заявивши про нелегітимність конституційного референдуму 1996 р., внаслідок якого Білорусь перетворилася на президентську республіку, вирішила припинити всі види спеціальної допомоги Білорусі (за винятком гуманітарної). Влітку 1998 р., після того як уряд Білорусі зажадав, щоб іноземні представництва звільнили свої резиденції в дипломатичному містечку Дрозди задля проведення там капітального ремонту, вибухнув міжнародний скандал. США, Великобританія, Франція, Німеччина, Греція, Італія і Японія відкликали своїх послів з Мінська на знак протесту проти порушення Віденської конвенції.

До кінця 1990-х рр. Білорусь була позбавлена статусу спеціально запрошеної країни у Раді Європи, а Національним Зборам Білорусі було відмовлено у представництві в Парламентській асамблеї ОБСЄ. Жоден із західних лідерів не відвідував РБ і, відповідно, жоден з білоруських лідерів не отримував запрошення відвідати країни Заходу. Зате О.Лукашенка приймали на Кубі, у В’єтнамі, Лівії, Іраку, Сирії, КНР, Венесуелі.

Попри все, О.Лукашенко виявився здатним оптимально використовувати переваги геополітичного становища своєї країни і робити несподівано сильні ходи у пошуках союзників, а також опиратися зовнішньому тиску. Президент Білорусі доволі вміло використовує суперечності між впливовими на міжнародній арені державами (такими як США, КНР, Росія тощо), здобуваючи для своєї держави політичні та економічні дивіденди.

Як незалежна держава Білорусь встановила відносини із 123 країнами. Республіка Білорусь є повноправним членом понад 60 міжнародних організацій. 1992 року парламент країни ратифікував Договір про стратегічні наступальні озброєння (СНО-1) і про нерозповсюдження ядерної зброї. В 1992 році за межі країни була вивезена тактична ядерна зброя, а в листопаді 1996 року її територію залишили останні російські стратегічні ракети. Республіка приєдналася також до Договору про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ) і з 1993 року приступила до його виконання.

Головним напрямом зовнішньої політики держави є її зближення із Російською Федерацією. Так, 1995 року був утворений митний союз із Росією, скасовано мито на імпорт і експорт товарів. 2 квітня 1996 року О. Лукашенко та Б. Єльцин інспірували утворення Союзу суверенних республік (на базі Росії та Білорусі). 13 листопада 1996 року президент О.Лукашенко виступив у Державній Думі Росії, де висунув ідею конфедерації Білорусі з Росією. Складне економічне становище Білорусі не привело до створення єдиної зони поширення російського рубля. Порушення прав людини ускладнило 1997 року відносини білоруської влади з європейськими міжнародними інституціями, але пошуки шляхів співпраці продовжувалися. Так, у лютому 1998 року в Мінську було відкрито представництво Консультативно-спостережної групи ОБСЄ, у вересні підписано меморандум про співробітництво між Білоруссю та ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) у Мінську. В листопаді 1999 року президент республіки О. Лукашенко разом із главами інших держав ОБСЄ на саміті в Стамбулі підписав Хартію Європейської безпеки.

Після семи десятиліть існування в якості союзної республіки в складі СРСР Білорусь у 1991 році здобула незалежність. Вона зберегла найбільш тісні політичні та економічні зв’язки з Росією, аніж будь-яка інша колишня радянська республіка. 8 грудня 1999 року Білорусь і Росія уклали договір про утворення союзу двох держав, який мав на меті прискорення політичної й економічної інтеграції, однак нині жодна із сторін не докладає значних зусиль по впровадженню положень договору в життя.