3. Політико-правова система Білорусі

Виникненню самостійної білоруської держави передувало існування відповідної радянської республіки (з 1922 р. - у складі СРСР). Протягом відповідного періоду було прийнято чотири радянських конституції Біло­русі: у 1919, 1927, 1937 і 1978 рр. Кожна з цих конституцій була типовою для того або іншого етапу розвитку радянської державності. Зокрема, остання конституція Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки майже нічим не відрізнялася від інших республіканських конституцій періоду “розвинутого соціалізму”, прийнятих у тому ж 1978 р. Знаменно, що всі ці консти­туції були ухвалені протягом десяти днів у квітні вказаного року, що засвід­чує формальність підходів до їх прийняття, а звідси і до їх змісту.

Сучасна білоруська держава виникла у зв'язку з розпадом СРСР. Певний час її функціонування забезпечувалось конституцією 1978 р. зі змінами і до­повненнями. Проте 15 березня 1994 р. Верховною Радою Республіки Біло­русь була прийнята нова Конституція. З часом, після загострення конфлікту або навіть протистояння між главою держави і парламентом, на референ­думі, що відбувся з 9 по 24 листопада 1996 р., був затверджений запропоно­ваний главою держави проект нової редакції Конституції Республіки Білорусь.

За юридичними ознаками прийняту у Білорусі форму державного правління можна визначити як змішану республіканську. При цьому слід вказа­ти на широкий обсяг владних повноважень глави держави, на його домінантну роль у державному механізмі. Фактично – це президентська республіка (суперпрезидентська республіка); політичний режим – авторитарний з наявністю квазідемократичних інституцій. Президенту Білорусі делеговані законодавчі повноваження на видання декретів та указів, які мають силу закону, що де-факто означає концентрацію законодавчої влади в руках однієї людини.

Главою держави є Президент. У ст. 79 Конституції, де у загальному вигляді визначений його статус, також записано, що Президент є “гарантом Конституції Республіки Білорусь, прав і свобод людини і громадянина”. До того ж він “уособлює єдність народу, гарантує реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики, ... забезпечує політичну та економічну стабільність, наступництво і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади” (та ж сама стаття). Тим самим, у Конституції знайшла свій відбиток досить абстрактна концепція, відома в теорії і практиці як концепція “президента-арбітра”. Ця концепція зазвичай прислуговує обґрунтуванню надання главі держави максимально широких владних повноважень.

Президентом може бути обраний громадянин Білорусі за народженням, віком не молодший 35 років, який постійно проживає на території держави протягом не менше десяти років безпосередньо перед виборами. Вибори мають загальний і прямий характер. Строк повноважень Президента - п'ять років. Одна і та ж сама особа не може бути обрана більш, ніж на два стро­ки. Президент може бути усунений з поста в разі державної зради або вчи­нення іншого тяжкого злочину. Рішення про звинувачення приймається Палатою Представників на основі абсолютної більшості голосів. Розсліду­вання проводиться Радою Республіки. Президент вважається усуненим з по­ста, якщо за відповідне рішення проголосувало дві третини членів кожної палати парламенту.

До найбільш значущих повноважень Президента слід віднести його право призначати референдуми, за певних умов розпускати палати парламенту, визначати структуру Уряду, за згодою Палати Представників призначати Прем'єр-міністра, призначати інших членів Уряду та приймати рішення про відставку Уряду в цілому або його окремих членів, головувати на засіданнях Уряду, скасовувати його акти, звертатися з посланнями до народу та деякі інші. Всі ці та інші повноваження Президент реалізує без будь-якої санкції (контрасигнування) з боку Уряду.

Парламент має назву Національних Зборів. У ст. 90 Конституції він виз­начений як “представницький і законодавчий орган Республіки Білорусь”. Складається парламент з двох палат: Палати Представників і Ради Республіки.

До складу Палати Представників входить 110 депутатів, обраних шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки. Відповідні вибори про­водяться за мажоритарною системою абсолютної більшості. Віковий ценз для активного і пасивного права визначено у 18 і 21 рік відповідно. Рада Ре­спубліки є “палатою територіального представництва” і формується за результатами непрямих виборів: згідно зі ст. 91 Конституції від кожної області і столиці на засіданнях депутатів «місцевих Рад депутатів базового рівня кожної області та міста Мінська» обирають по вісім членів Ради Республіки. Ще вісім її членів призначає Президент. Строк повноважень Ради Рес­публіки - чотири роки. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права встановлений відповідно у 18 і 30 років.

За Конституцією повноваження Палати Представників можуть бути дост­роково припинені Президентом у разі відмови в довірі Уряду, висловлення йому вотуму недовіри, або якщо Палата Представників двічі відмовить дати згоду на призначення Прем'єр-міністра. Повноваження Падати Представ­ників або Ради Республіки можуть бути також достроково припинені на ос­нові висновку Конституційного Суду у випадку “систематичного або грубо­го порушення палатами парламенту Конституції” (ст. 94). Характерно, що у разі припинення за визначених обставин повноважень однієї з палат, за рішенням Президента можуть бути водночас припинені повноваження й іншої.

Право законодавчої ініціативи належить Президенту, членам Палати Представників, Раді Республіки, Уряду, а також громадянам, які мають виборче право, у числі не менше 50 тис. осіб. У законодавчому процесі палати парламенту не рівноправні. Практично всі законопроекти спочатку розглядаються у Палаті Представників і лише після цього передаються до Ради Республіки. В разі виникнення розбіжностей між палатами щодо конкрет­ного законопроекту, він розглядається узгоджувальною комісією. Якщо нею не ухвалений узгоджений текст законопроекту, Президент, або за його до­рученням - Уряд може вимагати, щоб Палата Представників прийняла ос­таточне рішення щодо закону. Таке рішення потребує підтримки з боку депутатів, що складають кваліфіковану більшість у дві третини від складу палати.

Президент наділений правом вето на закони, прийняті парламентом, яке долається за рішенням кожної з палат, прийнятим на основі кваліфікованої більшості від їх складу. При цьому Президент може накладати вето не на увесь закон, а на його окремі положення (так зване вибіркове вето). У цьо­му випадку до прийняття відповідних рішень палатами парламенту Прези­дент може промульгувати закон, що спричиняє набуття ним чинності за ви­нятком тих положень, щодо яких глава держави заперечує.

Конституцією передбачається можливість широкого делегування законодавчих повноважень Президенту на основі спеціального закону, прийнятого парламентом. Такі повноваження Президент ревізуватиме шляхом видання декретів. Більше того, - припускається можливість “у разі особливої необхідності” видання Президентом тимчасових декретів, що мають силу зако­ну. Такі декрети у триденний строк мають бути передані до Національних Зборів для затвердження. Вони зберігають силу, якщо парламент їх не ска­сував більшістю у дві третини від складу кожної палати.

Як записано в ст. 106 Конституції, “виконавчу владу в Республіці Білорусь здійснює Уряд - Рада Міністрів Республіки Білорусь - центральний орган державного управління”. Уряд підзвітний Президенту і несе політичну від­повідальність перед Палатою Представників. Як зазначалось, Прем'єр-міністра призначає Президент за згодою Палати Представників. Саме Прем'єр-міністр керує роботою Ради Міністрів, склад якої формує безпосередньо глава держави.

Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд, суддів якого призначає Президент за згодою Ради Республіки. У такий же спосіб формується Вищий Господарський Суд. Конституційний контроль здійснює Конститу­ційний Суд, до складу якого входять дванадцять суддів. Половина складу Конституційного Суду призначається Президентом, половина - обирається Радою Республіки. Голову Конституційного суду з його ж складу призначає Президент за згодою Ради Республіки. Строк повноважень суддів Конституційного Суду – одинадцять років.

В кінці 1980-х – на початку 1990 –х рр. в Білорусі сформувалася багатопартійна система. У лютому 1992 р. колишні комуністи створили організацію “Рух за демократичні реформи - Демократична Білорусь”, що стала найбільшою фракцією у тодішній Верховній Раді. Разом з різними панслов’янскими групами вона сформувала Народний рух Білорусі – об’єднання, що виступало за збереження державного управління економікою і розвиток більш тісних зв’язків з Росією.

Противником неокомуністичних і панславістських політичних сил виступав Білоруський народний фронт (БНФ), створений 1988 р. з метою відродження культурних і державотворчих традицій білоруського народу. БНФ і близькі до нього політичні партії, профспілки, професійні і культурні об’єднання - створили базу для опозиції комуністам і їх союзникам у парламенті Білорусі на початку 1990-х рр. Водночас після 1991 р. у самому БНФ виникли суперечки. Білоруська соціал-демократична Громада, найбільша партія в складі БНФ, очолила процес створення блоку партій і груп (Об’єднаної демократичної партії, Національно-демократичної партії Білорусі, Білоруської селянської партії, Спілки підприємців, кількох профспілок та ін.), що займають центристські позиції у сучасному політичному спектрі Білорусі. Зліва від нього перебуває Комуністична партія Білорусії, а праворуч – “Білоруський християнсько-демократичний вибір” і Партія народної згоди.

Іншими політичними партіями, що активно діють у Білорусі, є Партія комуністів Білорусії, Об’єднана громадянська партія, Аграрна партія, Партія Всебілоруської єдності і згоди, Білоруська патріотична партія, Партія зелених Білорусії, Партія Білоруського Народного Фронту та інші. Окремі партії є своєрідними філіями російських партій (ЛДПР, “Яблоко” та ін.).

За формою державного устрою Білорусь є унітарною державою. Адміністративно-територіальний поділ: 6 областей і одне місто: Брестська (Брест), Вітебська (Вітебськ), Гомельська (Гомель), Гродненська (Гродно), Мінськ, Мінська, Могилевська (Могилев); 117 районів, 99 міст, 112 поселень міського типу. В адмініс­тративно-територіальних одиницях у цілому зберігається система рад, яка існувала за радянських часів. Місцеві ради депутатів, які за Конституцією здійснюють місцеве управління і самоврядування, обираються населенням від­повідних одиниць терміном на чотири роки. За певних умов рішення місцевих рад можуть бути скасовані, а самі вони розпущені Палатою Представ­ників. Керівників місцевих виконавчих і розпорядчих органів призначає і звільняє Президент, хоча відповідна місцева рада має право затверджувати їх на посаді.