Володимир Путін (народився 1952 р.)

31 грудня 1999 р. Б. Єльцин виступив із офіційним звернен­ням до громадян Росії, в якому зазначив, що „Росія повин­на ввійти в нове тисячоліття з новим обличчям, з новими, розумними, сильними, енергійними людьми”. В. Путін як прем’єр-міністр Росії почав виконувати обов’язки президента Росії, а згодом був обраний і президентом.

Народився 1952 р. у Ленінграді. Закінчив юридичний факультет Ленінградського університету. Працював в управ­лінні зовнішньої розвідки КДБ СРСР.

Як президент Росії В. Путін намагається посилити цен­тральну владу, провести адміністративну реформу, відмінити виборність глав держадміністрацій, що і було зроблено. (В. Путін ліквідував виборність 89 губернаторів і почав призначати їх з Центру.) Виявляється авторитар­ний стиль управління, наступ на свободу слова, встанов­лення контролю над засобами масової інформації, усу­нення з політичної арени опозиції. Путінське управління демократією означає сильну президентську владу. Пропутінська партія „Єдина Росія” має 2/3 місць у парламенті.

У 2000 і 2004 pp. В. Путін обирався на пост президента Росії, здобувши переконливу перемогу на виборах.

На міжнародній арені В. Путін намагається підвищити роль Росії і повернути їй втрачені позиції.

2008 р. – президентські вибори в Росії. Президентом обрано Д. Медвєдєва.

травень 2010 р. – візит Президента Росії Д. Медвєдєва в Україну (відвідав Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

4 грудня 2011 р. – вибори в Державну Думу РФ.

Додатки до лекції 2 - "країнознавча характеристика російської федерації" Як змінювалася чисельність населення Росії

Визначення кількості населення було налагоджено ще в Новгородській республіці та Київській Русі. Це було потрібно для збору податків, або, як тоді говорили на Русі, „податі”. З ХV ст. всіх податних (тобто тих, хто мав платити податки) почали заносити в так звані писцьові книги. В ХVІІ ст. одиницею оподаткування стали двори, або домогосподарства, тому в практику ввійшли подвірні переписи. В ХVІІІ ст. з’явилися подушні списки – ревізькі казки (від пізньолат. – revisio – „перегляд”).

В сучасній Росії на селі дані про громадян заносяться в господарські книги, а в містах – в будинкові („домові”). Крім того, спеціальні заклади (ЗАГСи) реєструють народження, смерть, шлюби і розлучення (акти громадянського стану).

Ці форми поточного обліку є неповними і неточними. Тому в більшості цивілізованих країн регулярно відбуваються повні переписи населення. Здійснюються вони за 1-2 дні по всій території держави.

У Російській імперії перший та останній перепис населення відбувся 1897 р. (за один день 9 лютого (28 січня за старим стилем)). За радянської влади відбулося декілька великих переписів. Перший, 2 червня 1918 р., охопив жителів Петрограда, а 17 грудня 1926 р. був організований Всесоюзний перепис населення. За відкритістю даних (тобто за часткою інформації, опублікованої в загальнодоступних ЗМІ), він до сьогодні залишається неперевершеним зразком.

Наступний перепис відбувся 6 січня 1937 р. – ввійшов в історію як „репресивний”, показавши, що в Росії живе людей менше, ніж передбачало керівництво країни (в результаті підсумки перепису визнано помилковими, а його організаторів піддано репресіям; отримані результати було засекречено; лише в 1990 р. частина з них була опублікована). 17 січня 1939 р. пройшов новий перепис. На цей раз населення штучно збільшили на 3 млн. чоловік. Наступний перепис було проведено 15 січня 1959 р., після чого такий збір даних відбувався приблизно кожні 10 років (15 січня 1970 р., 17 січня 1979 р. і 12 січня 1989 р.).

Перший Всеросійський перепис населення мав відбутися у січні 1999 р. Однак через брак коштів його, на жаль, перенесли на більш пізній термін (користувалися даними поточного обліку і результатами вибіркового мікроперепису 1994 р., що охопив лише 5 % росіян).

В ІІ половині XVI століття населення Росії становило не більше 7 млн. чол. (це менше, ніж кількість жителів у сучасній Москві), а наприкінці ХVІІ століття – приблизно 10,5 млн. З середини XVIII і до середини XX століття населення Росії зросло в 7 разів. Однак, якщо зобразити цей процес графічно, то не зможемо отримати криву, що круто піднімається вгору. Російська історія „потурбувалася”, щоб зробити її хвилеподібною. Війни, революції, епідемії, голод – головні „вороги” стабільного приросту населення і „винуватці” демографічної кризи з Росії.

Тільки в І половині ХІХ століття приріст населення в Російській імперії припинявся декілька разів. Причиною цього стали: на початку століття (1811 – 1815 рр.) війни (з Туреччиною та Францією); в 1830 – 1831 рр. – епідемія холери; в 1839 – 1840 рр. – сильний неврожай; в 1848 – 1849 рр. – нова епідемія холери та наступний неврожай. У ІІ половині ХІХ століття приріст населення двічі наближався до нуля: в 1855 – 1856 рр., коли йшла Кримська війна, і в 1891 – 1892 рр., коли в країні був неврожай і голод. Але ХІХ століття не знало таких глибоких і тривалих демографічних криз, подібних тим, що принесло Росії ХХ століття.