34

Лекція 2. Країнознавча характеристика російської федерації

Територія: 17,075 млн. кв. км.

Населення: 142 млн. осіб (2011).

Столиця: Москва.

Найбільші міста: Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Волгоград, Єкатеринбург, Нижній Новгород.

Державний устрій: президентсько-парламентська республіка.

Глава держави: президент (В.В.Путін).

Законодавчий орган: парламент.

Державна мова: російська.

Релігія: православне християнство.

Грошова одиниця: російський рубль.

ВВП на душу населення: 15807$ (2012), всього 2,2 трлн дол. США.

1. Географічне розташування, національний релігійний склад населення та природно-ресурсний потенціал рф.

Російська Федерація (Russian Federation) – держава в східній частині Європи і північній частині Азії. Її сусідами є КНДР, КНР, Монголія, Казахстан, Азербайджан, Грузія, Україна, Білорусь, Литва, Польща, Латвія, Естонія, Фінляндія та Норвегія. РФ має найдовший кордон у світі.

Довжина країна з півночі на південь (від північного краю Землі – Франції у Північному Льодовитому океані до кордону з Азербайджаном) становить майже 4 тис. км, із заходу на схід (від Балтійська до Уелена) – більше ніж 9 тис. км. Росія займає восьму частину всієї суші землі.

Площа – 17,075 млн. км².

Населення – 143 млн. осіб (2012 р.).

До складу Російської Федерації входить 89 рівноправних суб’єктів, у тому числі: 21 автономна республіка (Адигея, Алтай, Башкирія, Бурятія, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Карелія, Комі, Марійська, Мордовія, Північна Осетія, Татарія, Тува, Удмуртія, Хакасія, Чечня, Чувашия, Якутія), 49 областей, 6 країв, 10 автономних округів (Агінський Бурятський, Комі-Перм’яцький, Корякський, Ненецький, Таймирський (Долгано-Ненецький), Усть-Ординський Бурятський, Ханти-Мансійський, Чукотський, Евенкійський, Ямало-Ненецький), одна автономна область (Єврейська), два міста федерального значення – Москва і Санкт-Петербург.

Переважна більшість населення – православні християни; значну частину неслов’янських жителів становлять мусульмани-сунніти. Основні релігії: православ’я (Російська православна церква), іслам, католицизм, протестантство, іудаїзм, буддизм тощо.

Росія – багатонаціональна держава. У 1989 році найбільшими за чисельністю етнічними групами були: росіяни – 119,9 млн. осіб; татари – 5,5 млн.; українці – 4,4 млн.; чуваші – 1,8 млн.; башкири – 1,4 млн.; білоруси – 1,2 млн.; мордва – 1,1 млн.; чеченці – 900 тис.; німці – 840 тис; удмурти – 715 тис.; марійці – 640 тис.; казахи – 640 тис.; аварці – 544 тис.; євреї – 537 тис.; вірмени – 532 тис.; комі – 530 тис.; буряти – 417 тис.; осетини – 402 тис.; кабардинці – 386 тис.; якути – 380 тис. осіб.

Народи Росії розмовляють більше, ніж 100 мовами і діалектами, що належать до індоєвропейської, алтайської та уральської мовних сімей, кавказької і палеоазіатської мовних груп. Серед найпоширеніших мов виділяються російська, українська, білоруська і німецька (індоєвропейська сім’я), татарська і чувашська (алтайська), удмуртська і марійська (уральська сім’я), чеченська (кавказька група).

Більшість населення Росії зосереджена у головній смузі розселення – трикутнику, вершинами якого є Санкт-Петербург на півночі, Новоросійськ на півдні і Красноярськ на сході. На півночі від цього трикутника сприятливих кліматичних умов розташовується зона тайги і багаторічної мерзлоти; на південний схід від неї простягаються напівпустелі і пустелі.

У Сибіру, площа якого становить майже 3/4 території Росії, проживає менше чверті населення. Західна і центральна частина Європейської Росії найбільш щільно заселені та урбанізовані. У цьому районі розташовані найбільші міста Росії і традиційні центри культури та промисловості. На Уралі населення сконцентроване, переважно, між містами Нижній Тагіл і Магнітогорськ. У Сибіру населення зосереджене вздовж траси Транссибірської залізниці, на якій розташовані великі міста – Новосибірськ, Омськ і Красноярськ.

У 1989 році 74 % населення було міським і 26 % - сільським. Це співвідношення продовжує збільшуватися на користь міського.

Релігія. Основною релігією в Росії є православне християнство (90 % віруючих, близько 20 млн. осіб, станом на 1995 рік). Більшість неслов’янських народів Поволжя і Північного Кавказу сповідують іслам. У вересні 1990 року був ухвалений закон, який гарантує невтручання держави в діяльність релігійних організацій. Релігійні спільноти мають право володіти власністю і самостійно керувати своїми справами. Це передбачає, зокрема, створення установ релігійної освіти, кількість яких помітно збільшилася після 1990 року.

Етнічний склад. Автономні республіки Росії мають велику частку росіян у своєму населенні – від 88 % в Карелії, до 9 % у Дагестані. Етнічні росіяни становлять більшість населення в автономних республіках Хакасія, Карелія, Бурятія, Адигея, Мордовія, Гірський Алтай, Удмуртія, Якутія і Комі, а також утворюють першу за чисельністю населення групу в Башкирії, Карачаєво-Черкесії, Марі Ел і в більшості національних округів.

У країнах, які раніше входили до складу Радянського Союзу, проживає понад 25 млн. росіян (у той же час майже 35 млн. неросійських жителів колишнього СРСР перебувають за межами своєї етнічної батьківщини). Найбільше росіян – на Україні (11,3 млн. осіб, або 22 % її населення), в Казахстані (6,2 млн., або 38 %), Узбекистані (1,6 млн., або 8 %) і Білорусі (1,3 млн., або 13 %). Меншу, але все ж значну частку населення, росіяни становлять у Молдові, Киргизстані, Таджикистані, Туркменістані і в Азербайджані. У прибалтійських країнах – Естонії, Латвії і Литві – росіян налічується 1,4 млн. осіб; при цьому вони становлять більше ніж третину населення Латвії та Естонії.

У нинішній час у демографічній сфері Російської Федерації існує ряд негативних тенденцій. З 1992 року відбувається депопуляція населення, що обумовлена низькою народжуваністю з одного боку і високим рівнем смертності населення. Середня тривалість життя населення країни на кінець 2000 року становить 65,9 років. Різниця в очікуваній тривалості життя чоловіків і жінок становить 12 років.

Нині в Росії мешкає близько 4 млн. 300 тис. українців.

Найбільші за чисельністю українців регіони Росії: Москва і Московська область – 338 тис. осіб (2,8 % населення); Тюменська область – 260,2 тис. (8,4 %), тільки в Новому Уренгої та його околицях мешкає понад 100 тисяч українців; Курська область – 227,2 тис. осіб (1,7 %); Ростовська область – 178,8 тис. (4,2 %); Воронезька область – 122,6 тис. (5,0 %. Більше ніж по 100 тис. українців мешкає в Комі, Мурманській, Омській, Оренбурзькій, Саратовській та Челябінській областях. Кількість етнічних українців у Магаданській області становить 15,4 % всього населення, хоча чисельно їх тут близько 86 тис. осіб. Згідно з офіційними даними, на 2002 рік загальна чисельність українців, які проживали у Росії, становила 4362872 особи, тобто 3 % від всього населення РФ.

1993 рік – Перший конгрес російських українців. Створення Об’єднання українців у Росії.

1997 рік – скликаний Другий конгрес російських українців. Утворення Федеральної національно-культурної автономії „Українці Росії”.

2002 рік – Третій конгрес російських українців.

Голова Об’єднання українців у Росії і Федеральної національно-культурної автономії „Українці Росії” – Олександр Олексійович Руденко-Десняк.

Більша частина території Росії зайнята рівнинами. Російська (Східноєвропейська) рівнина простягається на захід від Уральських гір. Середні висоти поверхні – близько 100 м над рівне моря.

Рельєф північної частини Росії сформувався під впливом льодовиків і річкової ерозії. Карелія і Кольський півострів належать до Балтійського щита. Там переважають хвилясті рівнини з одиничним масивом низьких гір (Хібіни) і великою кількістю озер. Розташовані південніше Ладозьке та Онезьке озера знаходяться у низинній смузі, що простягається на схід від Фінської затоки. Височини центральної Росії сягають висот понад 300 м. Ще далі на південь знаходяться Середньоросійська і Приволзька височини, що відрізняються хвилястим рельєфом і розвинутою мережею ярів. Широкі долини річок – Волги, Дону та їхніх приток мають круті праві схили, тоді як ліві береги низинні. На півдні – Руська рівнина переходить у Причорноморську і Прикаспійську низовини.

Між Чорним і Каспійським морями розташовані Кавказькі гори висотою до 5642 м. Прикаспійська низовина має абсолютні висоти нижче рівня Світового океану. Вона простягається від північного узбережжя Каспійського моря до Волгограда. В її межах Волга тече по стародавньому дну Каспійського моря аж до Астрахані й утворює дельту з численними рукавами.

На сході Руська рівнина обмежена ланцюгом Уральських гір, які простягаються з півночі на південь більше ніж на 2 тис. км. Їхнім північним продовженням є острови на шельфі Північного Льодовитого океану – Вайгач і Нова Земля, частково вкриті льодовиками. По горах Уралу проходить кордон між Європою та Азією. Це давні, дуже зруйновані гори. Середні висоти Уралу не перевищують 600 м. Найвища точка – гора Народна на півночі – сягає 1895 м. На Полярному Уралі є невеликі гірські льодовики. Північний Урал між горою Народною і 65 градусом середньої широти є одиночним хребтом. На Середньому Уралі він знижується і поділяється на окремі височини. На Південному Уралі від міста Куса на південний захід розходяться чітко виражені хребти, вершини яких іноді піднімаються до 1500-1600 м. Західні схили Уральських гір, як правило, пологі, хвилясті, а східні круто обриваються до Західної рівнини. Урал багатий на корисні копалини.

Західносибірська рівнина, одна з найбільших рівнинних територій земної кулі, відрізняється пласкою заболоченою поверхнею, що підіймається на 50-100 м над рівнем моря. Рівнина дренується річками басейну Обі і протягається між Уральськими горами і р. Єнісей. У її середній частині знаходяться сильно заболочена Середньообська низовина і Васюганська рівнина, де відкриті та добуваються великі запаси нафти і газу. На південному сході рівнина переходить в Алтайські гори і Саяни висотою до 4506 м (гора Білуха).

Більшу частину Східного Сибіру займає Середньосибірське плоскогір’я. Його поверхня глибоко розчленована, а висоти знаходяться від 500 до 1700 м над рівнем моря. Найвища частина плоскогір’я – гори Путорана (район Норільська) висотою 1500-1600 м, з багатими родовищами кольорових металів. На крайній півночі Східного Сибіру розташовані Сибірська низина та гори Бірранга (півострів Таймир) висотою близько 1100 м. На крайньому півдні Середньосибірське плоскогір’я переходить у Східні Саяни висотою до 3491 м (гора Мунку-Сардик). За озером Байкал і річкою Ліна плоскогір’я переходить у хребти, що сягають висоти 4750 м на Камчатці (Ключевська сопка). Тут виділяються Яблоновий хребет висотою близько 1680 м над рівнем моря, Станове, Алданське, Колимське і Корякське нагір’я, Верхоянський хребет і хребет Черського з висотами до 3147 м (гора Перемога).

На Тихоокеанське узбережжя виходять Серединний хребет з 28 діючими вулканами на півострові Камчатка, хребти Джугджур і Сіхоте-Алінь висотою близько 1906 м.

Клімат. Клімат Росії, крім крайніх північно-західних і південно-східних районів, континентальний, оскільки велика частина території знаходиться далеко від теплих океанів. Великі райони півночі Європейської частини і Сибіру непридатні для сільськогосподарського виробництва через тривалі періоди з переважанням низьких температур.

Кількість опадів зменшується з північного заходу на південний схід у європейській частині і з південного сходу на північний захід в азійській частині країни. На рівнинах кількість опадів становить від 700 до 200 мм, у горах – до 2000 мм.

Субполярний клімат з тривалою, дуже холодною зимою і коротким прохолодним літом характерний для узбережжя Північного Льодовитого океану. Мурманськ залишається практично незамерзаючим портом завдяки притоку відносно теплих вод Північноатлантичної течії.

Північно-східна половина території Росії від Кольського півострова до Сахаліну відрізняється субарктичним кліматом з довгою і холодною зимою, коротким, але теплим літом. У межах цієї зони, в Якутії знаходиться Ойм’якон, де спостерігався абсолютний мінімум температури (-71°С) для північної півкулі Землі. Середня температура січня ту -49°С, липня 15°С. У розташованому на березі Японського моря Владивостоку набагато тепліше: середня температура січня там -12°С, липня 21°С.

Зона вологого помірно-континентального клімату з коротким теплим літом і помірно холодною зимою протягається від Фінської затоки до Уралу на південний захід від субарктичної зони в Європейській частині країни. Вона включає Москву і Санкт-Петербург. Тут знаходиться північна частина основного ареалу сільськогосподарських земель Росії. Умови в цій зоні сприятливі для тваринництва, а також вирощування жита, озимої пшениці і картоплі. Середня температура липня в Санкт-Петербурзі 17°С, січня -7°С; у Москві, розташованій в глибині континенту, відповідно 18°С і -11°С.

Центрально-Чорноземний район і Поволжя – друга найважливіша для сільського господарства кліматична зона. Літні температури тут вищі, а землі – родючіші, але обмежуючим чинником є нестача вологи. Кількість опадів тут зменшується від 500 мм у Тамбові до 250 мм у Волгограді. В Астрахані, розташованій у зоні напівпустель неподалік Каспійського моря, середня температура липня 25°С, січня - 0°С.

Моря. Росія омивається морями Північного Льодовитого Океану – Баренцовим, Білим, Карським, Лаптєвих, Східносибірським і Чукотським – на півночі; Балтійським морем – на північному сході; Чорним, Азовським і Каспійським морями – на південному заході; Беринговим, Охотським і Японським морями – на сході.

Балтійське і Чорне моря забезпечують вихід Росії до Атлантичного океану. Порти Балтійського моря мають велике значення, але проходи до портів Фінської затоки заблоковані льодом протягом кількох зимових місяців. Тихоокеанські порти Владивосток і Находка через льодову блокаду не можуть приймати судна в середньому 110 днів на рік. Для забезпечення проходу в заполярний Мурманськ доводиться використовувати криголами протягом 50 днів на рік. Навігація Північнім морським шляхом від Мурманська до Тіксі (море Лаптєвих) припиняється щорічно на дев’ять місяців, а влітку вона підтримується лише за допомогою криголамів і повітряної розвідки.

Порти Росії не мають виходу у відкритий океан. Санкт-Петербург і Калінінград розташовані на Балтійському морі, яке з’єднується з Північнім морем (протоками) Ересунн і Каттегат; чорноморські судна повинні проходити через протоки Босфор і Дарданелли у Турції; Владивосток і Находка відрізані від океану Японськими островами, а вихід із Мурманська до Атлантичного океану здійснюється уздовж берегів Скандинавії.

Озера. Каспійське море на півдні Росії є найбільшим озером у світі. Його площа – 376 тис. км², об’єм води – 78 тис. км³, рівень – на 27 м нижче рівня Світового океану, а найбільша глибина – 1025 м. Північна частина Каспію дуже мілководна (5-8 м). Каспійське море за солоністю (12-13 г/л) поступається океанам; у ньому водиться і прісноводна, і морська риба. Протягом багатьох років це море відступало, оскільки стік впадаючих у нього річок, в основному Волги, Уралу, Кури й Тереку, був меншим, ніж випаровування з його поверхні. З 1960-х років ця тенденція посилилася у зв’язку зі створенням на Волзі водосховищ і зрошувальної системи. Відповідно через обміління нерестовищ скоротилися улови осетрової риби. У 1980-х роках рівень Каспійського моря почав підвищуватися, однак причини цієї зміни поки що не з’ясовані.

Байкал у Сибіру – найглибше в світі озеро (його максимальна глибина – 1620 м). Тут зосереджено близько 20 % всіх запасів прісної води на поверхні Землі (23 тис. км³). Повний кругообіг придонних вод займає вісім і більше років. Довжина Байкалу – 636 км, середня ширина – 48 км, площа – 31,5 тис. км². Озеро замерзає із січня по квітень, а температура води навіть влітку не піднімається вище 13°С, за винятком мілководних ділянок. В озеро впадає більше 300 великих і малих річок, а витікає з нього тільки одна – Ангара.

Озеро Байкал тектонічного походження; воно утворилося понад 25 млн. років тому. У ньому мешкають близько 2,6 тис. видів рослин і тварин (включаючи ендемічну байкальську нерпу).

Ладозьке озеро, розташоване на північному заході Росії, є найбільшим з озер Європи. Площа його – 17,7 тис. км², глибина – близько 230 м. Розташоване по сусідству Онезьке озеро займає площа 9,72 тис. км², його глибина сягає 127 м.

Найбільша кількість озер і водосховищ зосереджена в північно-західній Росії і Західному Сибіру. Багато великих водосховищ створено дамбами, що перегородили великі річки. Серед них – Рибінське, Горьківське, Куйбишевське, Саратовське і Волгоградське водосховища на Волзі, Нижнєкамське – на Камі, Цимлянське – на Дону, Новосибірське – на Обі, Красноярське – на Єнісеї, Братське та Усть-Ілімське – на Ангарі.

Річки. Найбільші річки Росії (Об, Єнісей, Лена) впадають у Північній Льодовитий океан. Найбагатоводніша ріка – Єнісей (585 км³/рік), а найдовша – Об (від джерела Іртиша) – має довжину 5410 км і щорічно виносить в океан найбільшу кількість твердих речовин (16 млн. т.). Всі сибірські ріки починаються в горах і течуть з півдня на північ. Крім названих, у Північний Льодовитий океан впадають Північна Двіна, Печора, Онега і Мезень у європейській частині Росії і П’ясина, Хатанга, Анабар, Яна, Індигірка, Колима в азійській частині країни.

Серед річок, що стікають в моря Атлантичного океану – Кубань і Дон впадають в Азовське море, а також Нева і Нарва, які впадають у Балтійське море. Нева – коротка (довжина – 74 км), повноводна річка, яка витікає з Ладозького озера; у її дельті розташований Санкт-Петербург.

Річка Волга, найдовша в Європі (3694 км), впадає у Каспійське море. Вона поєднана каналами з Доном (і звідси з Азовським і Чорним морями), а також із Балтійським і Білим морями (через Неву і Північну Рухатиму).

Тихий океан приймає стік всіх річок російського Далекого Сходу, в тому числі Анадиря, Камчатки, Пенжини та Амуру. Повноводний (403 км³/рік) Амур, довжиною 2824 км, на значній своїй довжині утворює кордон з Китаєм.

Незважаючи на велику кількість річок, внутрішнім водним транспортом перевозиться менші ніж 5 % всіх вантажів. Це пояснюється тим, що більшість судноплавних річок скута льодами від чотирьох до дев’яти місяців на рік, а також широтним напрямком вантажопотоків. Росія володіє найбільшими у світі запасами гідроенергії, які зосереджені переважно у Сибіру. Грандіозні гідроенергетичні проекти були здійснені на ріках Ангара і Єнісей, але вони віддалені від західних районів, де існує проблема нестачі енергії.

Російська Федерація – демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління. На території республіки діє Конституція, ухвалена всенародним голосування 12 грудня 1993 року.

12 червня 1990 року проголошено державний суверенітет РРФСР і ухвалено Декларацію про державний суверенітет РРФСР. 25 грудня 1991 року республіка перестала бути радянською соціалістичною. Вона отримала офіційну назву Російська Федерація (Росія).

Глава держави – президент, який обирається громадянами Російської Федерації на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на чотири роки не більше ніж на два строки поспіль. Президентом може бути обраний громадянин Російської Федерації, не молодший 35 років, який постійно проживає у Російській Федерації не менше 10 років. При вступі на посаду Президент складає народові присягу. Він є гарантом Конституції Російської Федерації, прав і свобод людини і громадянина, вживає заходів з охорони суверенітету Російської Федерації, її незалежності та державної цілісності, забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади. Згідно з Конституцією Російської Федерації і федеральними законами визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, представляє Російську Федерацію всередині країни і в міжнародних відносинах. Президент призначає із згоди Державної Думи Голову уряду, має право головувати на засіданнях уряду, приймає рішення про відставку уряду, представляє Державній Думі кандидатуру для призначення на посаду голови Центрального банку, порушує перед Державною Думою питання про звільнення з посади голови Центрального банку.

Парламент Російської Федерації є представницьким і законодавчим органом. Постійно діючий орган. Складається з двох палат – Ради Федерації (Верхня палата) і Державної Думи (Нижня палата).

До Ради Федерації входять по 2 представника від кожного суб’єкта Російської Федерації: по одному від представницького і виконавчого органів державної влади терміном на 4 роки.

Державна Дума складається з 450 депутатів, які обираються терміном на 4 роки. Одна й та ж сама особа не може бути одночасно членом Ради Федерації і депутатом Державної Думи.

Виконавчу владу здійснює уряд Російської Федерації. Уряд складається з голови, його заступників і федеральних міністрів. Голова уряду призначається президентом із згоди Державної Думи. Перед новообраним президентом уряд складає свої повноваження. Уряд розробляє і подає Державній Думі федеральний бюджет і забезпечує його виконання, подає Державній Думі звіт про виконання федерального бюджету; забезпечує проведення єдиної фінансової, кредитної і грошової політики, забезпечує проведення єдиної державної політики в галузях культури, науки, освіти. охорони здоров’я, соціального забезпечення, екології; управління федеральною власністю, вжиття заходів щодо забезпечення оборони країни, державної безпеки, реалізації зовнішньої політики, прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби зі злочинністю. Уряд може подати у відставку, яка приймається або відхиляється президентом.

Судова влада здійснюється через конституційне, цивільне, адміністративне і кримінальне судочинство.

Конституційний Суд складається з 19 суддів. На запит президента, Ради Федерації або депутатів Державної Думи, Уряду, Верховної Ради і Вищого Арбітражного Суду, органів законодавчої і виконавчої влади суб’єктів Російської Федерації вирішує справи у відповідності з Конституцією Російської Федерації.

Верховний Суд – вищий судовий орган у цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справах по підсудних судах загальної юрисдикції, здійснює у передбачених федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їх діяльністю і дає роз’яснення з питань судової практики.

Економіка. У структурі економіки Росії переважає важка промисловість, особливо металургія, хімія, машинобудування та енергетика. Добре розвинута лісова промисловість: лісові ресурси Росії найбільші у світі. Росія має також найбільші у світі розвідані запаси природного газу і другі за величиною запаси нафти. Великі родовища вугілля є в Республіці Комі, у Східному Сибіру і на Далекому Сході. Росія також багата на залізну руду, боксити. нікель, олово, золото, алмази, платину, свинець і цинк. Багато цих ресурсів заходиться в Сибірі, де великі відстані, низька заселеність, суворий клімат і багаторічна мерзлота створюють значні труднощі для економічно ефективного видобутку і транспортування сировини на місця переробки та споживання.

Росія поділяється на 11 великих економічних районів: Північно-Західний, Північний, Центральний, Волго-В’ятський, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський і Далекосхідний.

Видобуток нафти і газу зосереджений у Західному Сибіру, гідроелектростанції, кольорова металургія і лісова промисловість – у Східному Сибіру. На Далекому Сході видобувають золото, алмази, він славиться рибою та морепродуктами. У Північному районі основними галузями є добування вугілля, нафти, газу, апатитів, нікелю та інших металів, а також заготівля лісу і вилов риби. У Північно-Західному, центральному, Волго-В’ятському, Уральському і Поволзькому районах розвинуті машинобудування, хімічна, легка, харчова промисловість, енергетика і сфера послуг, Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ мають розвинуте сільське господарство і харчову промисловість.

Російське сільське господарство, яке виробляє більше ніж одну п’яту валового національного продукту країни, спеціалізується по регіонах. Три п’ятих орних земель засіваються пшеницею, ячменем, вівсом і житом. Основними виробниками зерна є Поволжя, Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район і Західний Сибір. Вирощуються також технічні культури (особливо соняшник, цукровий буряк, льон), овочі (у середній смузі та на північному заході) і баштанні культури (на півдні).