10. Жанри осіннього циклу

Зажинкові пісні-це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов*язані з початком збору врожаю. Зустрічаються замовляння проти шкідливих рослин, птахів: «Ти червоний куколю, \ Не родися на полю\ Родися при воблозі, \ При кінці, \ При дорозі!»

Жнивні пісні-цикл творів, яким супроводжувалась праця на полі у період жнив. Мотив описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців; допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля. З*являються образи небесних світил: сонця, місяця, ясних зірок, які супроводжували людей у їх праці. Місяць постає в образі срібного серпа, зорі-копи на полі. У жниварських піснях пізнішого періоду(часів панщини) звучать нарікання на важку непосильну працю без відпочинку.

Обжинкові пісні-твори, якими супроводжувались обряди, пов*язані із завершенням жнив, праці в полі. Обжинки-час радості за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим,-пісні найбільш характеризуються образно-тематичним розмаїттям. Біля «бороди» імітували оранку, сівбу, скородження, що було символісним відтворення кола польових робіт. Мотив скликання пташкою(перепілкою, павою,соколом) своїх дітей додому з поля. Постає звертання до сил природи, запрошення повернутися у поле.

Виділяється група творів величального характеру (подібні за формою до колядок, щедрівок, веснянок). Друга група: виконувалися при воротях, у дворі та в домі господаря(оповіщення повернення з польових робіт).

Косарські пісні – твори, що виконувалися як супровід до праці під час косовиці та по завершенні роботи. Осн.образ-косарі: «Вийшли в поле косарі косить ранком на зорі…»

Зустрічається архетип води, як відголос архаїчних звичаїв та обрядів.

Гребовицькі пісні – твори календарної обрядовості, якими супроводжувався процес згрібання сіна, і які виконувались у період після жнив.

11. Обрядовий фольклор, пов*язаний іх побутом української родини.

До обрядовості, пов*язаної з побутом, відноситься обряди, пов*язані з будівництвом нового дому та новосіллям сім*ї. Людина Розглядала переселення, як перехід у світ чужих духів, вважала, що саме від успішного виконання всіх приспівів залежить її подальше життя у новому серидовищі. Початковим етапом був вибір місця для дому, що, як правило, здійснювався за допомогою ворожіння, жереба (інколи для перевірки придатності вибраного місця, на ньому залишали на ніч хліб чи інші сакральні речі). Існували й табу на окремі території. Так, заборонялося будувати дім на місці, де танцювався ритуальний танець – жертовний чи ініціальний. У далекому минулому при закладенні фундаменту в нього замуровували жертви духам. При будівництві у стіни могли закладати різноманітні ритуальні речі – із добрими, і з поганими намірами. Кожен етап будування (закладання фундаменту, завершення рівня вікон, завершення стін, покриття даху) супроводжувався так званим ритуалом“квітки” – споруда прикрашалася зеленню, квітами, і на місці будівництва відбувалось обрядове застілля. Щодо недобудованих домів або покинутих під час будівництва існувала велика кількість повір’їв та табу, значна частина яких збереглася до наших днів. Багато приписів стосувались підбору матеріалу для спорудження житла (вибору деревини, глини, каменів тощо). Обряд новосілля теж був пов’язаний із магічно-культовою системою: першими у нову оселю переселялися сакральні тварини – як правило, півень або кіт; а також переносилися сакральні речі: жар із печі попереднього помешкання з обгорілими колодами (за давніми язичницькими уявленнями так “переселялись” домові духи разом з господарем). Потім переносились речі ужитку, але в першу чергу ті, які стосувались печі, криниці. Подекуди для будівництва нового житла використовувались окремі частини чи елементи, взяті зі старого. По завершенні праці, будинок зсередини та ззовні кропився замовленою водою, його інтер’єр доповнювався оберегами-травами, начерками чи зображеннями – солярного хреста над порогом від грому і блискавки, родинного дерева на дверях; підковою, через яку начебто здійснювався магічний зв’язок із конем-тотемом тощо. Українських записів, пов’язаних із цією частиною родинної обрядовості, дуже мало.