1. Фольклор і фольклористика. Об*єкт вивчення фольклористики

Фольклор – у ширшому значенні : одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу, тісно пов*язана з його побутом та літ-рою. У вужчому значенні- це народна творчість, тобто совесно-музичні, хореографічні і драматичні твори колективної народної творчості, нерозривно пов*язані з життям і побутом. Термін «фольклор» вперше використаний в журналі «Атенеум» англійцем Томпсоном. На Україні термін набув поширення зусиллями Михайла Драгоманова. Існує три типи фольклору: - архаїчний (первісний) - класичний - сучасний (постфольклор)

Фольклористика – це наука, що вивчає закономірності розвитку фольклору, ого тематику, специфічні риси, особливості побутування і функц-ня текстів на різних етапах історичного розвитку. Фольклористика поділяється на історію фольклору ( вивчає виникнення, розвиток, побутування текстів на різних територіях протягом різних історичних періодів) та теорію фольклору ( вивчає сутність народних творів, їх жанрові різновиди, побудову, функціонування, поетику різних жанрів фольклору.

2.Основні етапи становлення української фольклористики На ранніх етапах становлення фольклористика визначалася то як галузь етнографії, то як розділ літературознавства чи музикознавства. її розглядали і як допоміжну дисципліну інших наук — історії культури та соціології. З часом фольклористика стає самостійною наукою, формується її структура, розробляються методи дослідження. Перед сучасною українською фольклористикою стоїть завдання — створити науку з точки зору світогляду нашої епохи і нашої країни, з урахуванням кращих вітчизняних наукових досягнень та досліджень і надбань закордонних вчених, що працюють у цій галузі, розробки яких довгий час були недоступні та маловідомі в Україні.

3. Місце фольклористики в системі гуманітарних наук

Фольклористика тісно пов´язана, межує і взаємодіє з багатьма іншими науками.Зв´язок з історією виявляється у тому, що фольклористика, як всі гуманітарні науки, є історичною дисципліною, тобто розглядає всі явища та предмети дослідження в їх русі — від передумов виникнення і зародження, простежуючи становлення, розвиток, розквіт до відмирання чи занепаду. Крім того, фольклор часто сам може бути історичним джерелом.Існує тісний зв´язок фольклористики з етнографією як наукою, що вивчає ранні форми матеріального життя (побуту) і соціальної організації народу. Етнографія є джерелом та базою вивчення народної творчості, особливо при аналізі розвитку окремих фольклорних явищ.Як наука, що вивчає народну творчість у різних її виявах, фольклористика межує з культурологією (у дослідженні культурних традицій та звичаїв) та мистецтвознавством (як джерело виникнення та розвитку різних видів мистецтва: театру, хореографії, живопису, музики).У народнопоетичній творчості чітко зафіксувались давні релігійні вірування та погляди, а також поєднання різних сакральних систем, тому фольклористика пов´язана з релігієзнавством. Подібним чином виявляється також її зв´язок з філософією, оскільки фольклор містить народні погляди на світ та людину в ньому, перші спроби пояснити природні явища та діалектичні зв´язки і взаємовпливи між речами. У ньому виявляються трактування основних філософських категорій (буття (життя) і смерті, матеріального і духовного і т. п.).Фольклористика тісно пов´язана з літературознавством, бо її предмет — фольклор — є джерелом виникнення та розвитку професійного словесного мистецтва — художньої літератури. Крім цього, більшою чи меншою мірою фольклористика пов´язана ще з рядом наук: мовознавством (зокрема діалектологією, істо рією мови, топонімікою), оскільки є матеріалом зразків діалектів та говірок різних етнічних груп, в яких фіксується історичний розвиток живої народної мови; географією та природознавством (намагання пояснити природні явища, походження географічних назв, рослинної та тваринної символіки), медициною (в поглядах на лікувальні властивості рослин, елементів природи, лікувальна дія слова), гідрометеорологією (народні прикмети передбачення погоди), соціологією (співжиття окремих верств, закони життя спільності) та ін.Існує зв'язок з педагогікою, етикою, естетикою, психологією.

1.Спільне і відмінне в унт і літературі Унт-джерело виникнення літ-ри. Між УНТ та літ-рою є значно більше відмінного , ніж подібного, деякі спільні риси відрізняються внутрішнім змістом.

• мова, за допомогою якою творяться народнопоетичні та літературні твори. Але для УНТ властива простонародна, діалектна мова, а для літ-ри-літературна

• жанрова система спільна

• художні засоби (належать до сфери поетики), у народній творчості епітети, метафори, порівняння, як правило сталі, традиційні, а в літературі їх оригінальність є необхідною умовою, при чому тут навіть традиційні худ засоби наповнюються навим змістом

• відмінний характер творення та побутування текстів: у народній словесності-в усній формі, в літ-рі – в письмовій

• народнопоетичні твори не мають автора (в цьому виявляється їх анонімність)

• колективність характерна для народної словесності. УНТ твориться колективно

• імпровізованість характерна лише для УНТ. Фольклорний твір побутує в постійному русі і зміні

• Важлива риса для УНТ – зв’язок з традицією, виявляються у відносній незмінності фольклорних жанрів та їх поетичних систем

• Для УНТ: побутове застосування або виконання з певної нагоди(весілля, жнива)

• Кожному жанрові народної творчості властива своєрідна форма виконання: думи-речетативом, пісні-одна особо чи хор під музику, веснянки-хоровод

• Народний твір не може розглядатися лише у словесній формі, відірвано від допоміжних елементів

• Відношення до дійсності: у худ творах авторів-дійсність, пропущена крізь індивідуальну свідомість, у народних творах-дійсність зображена з точки зору сприйняття народом

• Події чи вчинки, описані у фольклорі не потребують логічного обґрунтування , причинно-наслідкового зв’язку, але зберігається хронологічна послідовність розгортання подій

• В УНТ час виступає як окрема величина(вік героїв не вимірюється роками), у фольклорних текстах час вимірюється не місяцями та роками, а діями головного героя

Висновок: відмінності є принциповими, що змушує виділяти УНТ та літ-ру як окремі види словесного мистецтва.

5. Походження обрядової поезії.

Одним з найбільш давніх явищ українського фольклору є календарно-обрядова поезія. Вона виникла ще в дохристиянський період і була нерозривно пов’язана з річною господарською діяльністю та родинним побутом. Цикли календарно-обрядової поезії співвідносилися з певними періодами хліборобського року та відповідними трудовими процесами. До календарно-обрядової творчості належать колядки та щедрівки, веснянки, русальні, купальські, жниварські пісні тощо. В давнину словесна частина календарного обряду виконувала магічну функцію. Вона ґрунтувалася на вірі у здатність словесних заклинань впливати на сили природи та життя людей.

Колядки. Єдиної думки щодо походження слова «коляда» немає. Багато дослідників схильні вважати, що воно походить від латинського слова Calenda, що означає свято нового року. Зокрема, Ф. Колесса пояснює його походження від назви нового року у римлян - Calendae lanuariae. M. Грушевський звертає увагу на зв'язок української назви із новогрецьким «колянта», болгарським «коленде» або «коляда», що використовувались на означення вечора перед Різдвом на Балканах, і вважає, що «се ім'я вигнало стару тубильчу назву «корочуна», значення якої не зовсім ясне»96(можливо, вона пов'язана з древніми магічними творами кощунами). Як зазначає О. Знойно, безсумнівним є факт, що слово «коляда» пов'язане з іменем язичницького божества Коляди, що уособлювало народження Сонця у сузір'ї Водолія.

Походження щедрівок: Місяць посідав важливе місце у культовій системі праслов'ян, які, спостерігши його зв'язок із водою, вбачали його неабияку роль у вирощуванні врожаю. Тому свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, отримало назву Щедрого вечора. Звідси і походить назва творів, які виконувались у цей час - щедрівки.

Щедрий вечір для наших предків теж був сакрально-містичною містерією, що часто називалась Маланкою. За словами Ю. Федьковича, Маланка була дочкою богині Лади і втіленням родючої вологи,необхідної для доброго врожаю.

Походження гаївок. гаївки - твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. С. Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі». Він відстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що «гаївка» походить від «гай» - місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси - часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше. 

6.Поняття про обряд. Місце і роль народнопісенних творів у структурі обряду.

Обряд — це виконання людьми символічно-умовних дій, якими супроводжуються певні події родинного життя (народження, весілля, похорон та ін.), календарні свята, а також окремі трудові процеси (сіяння, косовиця). Подібним за значенням є слово ритуал (лат. ritualis — обрядовий), що означає форму складної символічної поведінки, системи дій та мовлення, яка у минулому була основним вираженням культових взаємин.

Значення давніх обрядів та ритуалів зумовлювалося насамперед сільськогосподарським календарем, діяльністю людей, їх родинними та суспільними взаєминами. До нашого часу дійшли обряди, які стосуються різних сфер людського життя та діяльності, і за своїм входженням є магічними, сягають корінням давнини. Багато дослідників висловлюють думку про те, що словесні формули, якими супроводжувались давні магічні обряди та ритуали, були першими текстами усної народної творчості та основою для її подальшого розвитку. Вони, як магія в цілому, тісно пов´язувались із міфологією від найдавніших її часів.  Окремі згадки про родинні звичаї та обряди зустрічаються вже в “Повісті временних літ”. Перші записи цих обрядів відносяться до 15–16 ст. і належать Яну Ласіцькому (його книга “Де Russorum...” вийшла латинською мовою у Вільно в 1582 р.).