1. Етносоціальні процеси та рівень життя населення України.

2. Розвиток міжнаціональних відносин в Україні.

3. Культурні процеси в незалежній Україні.

Вміти:

1.Критично ставитись до подій історії.

2.Робити висновки, узагальнювати, працювати з джерелами

Етносоціальні процеси та рівень життя населення України.

Населення України на 1 січня 1994р. складало 52,1 млн. чоловік.

Зниження природного приросту: 1991 р. проте смертність перевищила народжуваність на 40 тис., а 1992 р. – на 100 тис. чоловік.

Вікова структура населення: до 15 років - 21,4 %; від 15 до 64 - 66,4 %; від 65 і більше років - 12,2 %. Частка людей пенсійного віку становить 23 %, а в сільській місцевості - 29 %. В умовах незалежної України набув широкого розмаху міграційний процес: із країни виїжджають найбільш дієздатні й освічені групи населення. Серед емігрантів переважає молодь (до 30 тис. чоловік), а серед реемігрантів майже кожен десятий - передпенсійного віку. Високого рівня набуло безробіття. Україна - поліетнічна держава. Закон „Про національні меншини в Україні" заклав юридичні основи розв'язання міжетнічних проблем. Лібералізація цін відкинула за межу бідності основну масу населення (63,9 %). В 90-ті роки можна було прослідкувати зниження життєвого рівня. Заробітна плата впала у 1994 р. до 25–30%.Зниження купівельної спроможності – у 5 разів, зниження заощаджень громадян України. Значна територія республіки – зона екологічного лиха. Таким чином, соціальні потрясіння, глибока економічна криза, забруднення довкілля серйозно загрожують існуванню українського народу в сьогоденні. Глибокі реформи стали не просто бажаними. Вони перетворилися на питання життя і смерті України.

Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою титульної нації — українців. За даними перепису населення 2001 р., українці становили понад 77,82 % усіх жителів України. До того ж значна кількість українців проживають у близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 17,28 % усього населення країни.

Далі йдуть, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї та вірмени. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, цигани, азербайджанці, німці, грузини, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн. осіб. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж поверталось. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільш численну групу становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за рахунок татар, азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України зумовлені поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар і німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять вже 12,1 %. Упродовж майже 60 років депортації радянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як «народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії починаючи від анексії території Криму російською імператрицею Катериною II.

Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має виразну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80 % становили етнічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питання визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, рідною вважають російську мову. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи — україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ромами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і понад 4 тис. у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Проте, на думку деяких науковців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більше.

Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов’язані з міграцією до України представників тих громад, які традиційно не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Кількість інших національних груп, зокрема болгар, молдаван, білорусів, євреїв, татар, циган, німців, скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі збільшилася кількість вірмен — вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч (ця етнічна група демонструє 20 % зростання). Збільшилася кількість корейців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50 %. Якщо під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. арабів було зафіксовано 1 240 осіб, то 2001 року — 6 575 осіб. Численнішою стала група в’єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

Актуальною для України є й проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон України, постійно збільшується. Більшість нелегалів прагнуть потрапити до країн Західної Європи і розглядають Україну як транзитну територію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За різними даними, в Україні називають різні цифри щодо кількості мігрантів — від 100 тисяч до 6 млн. осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської, в’єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кількості громад — вихідців з країн південної Азії, Китаю — наявні в інших українських регіонах. Отже,

Культурні процеси в незалежній Україні.

Рівень економічного, науково-технічного і соціального розвитку в Україні, тісно пов'язаний з розвитком системи освіти. Конституція України гарантує кожному громадянину право на освіту (ст. 53). Освіту визнано пріоритетною сферою розвитку суспільства. Вона повинна в першу чергу забезпечуватися відповідними засобами та ресурсами. Держава проголосила, що освіта повинна бути доступною, гуманною, незалежною від політичних партій, інших суспільних і релігійних організацій, забезпечувати рівні можливості для всіх людей, зв'язок з національною культурою та традиціями, відповідати світовому рівню. Освіта в Україні світська, релігійні дисципліни в державних навчальних закладах не викладаються.

Система освіти в Україні складається з дошкільного виховання, загальної середньої освіти, що, в свою чергу, поділяється на початкову, першого ступеню (перші чотири класи), основну, другого ступеню (5-9 класи) і старшу, третього ступеню (10-11 класи), професійну освіту, вищу освіту. Головною ланкою середньої освіти є школи різних типів: загальноосвітні, гімназії, ліцеї, школи з поглибленим вивченням окремих предметів тощо. Професійна освіта, що надають професійно-технічні училища, крім загальноосвітніх знань, забезпечує своїм учням професійну підготовку, певну спеціальність. Вищу освіту здобувають у технікумах, коледжах, інститутах, академіях, університетах.

Існують і позашкільні заклади - будинки і палаци дитячої творчості, станції юних техніків, центри туристсько-краєзнавчої й екологічної роботи, дитячі спортивні школи тощо.

Серйозним гальмом у розвитку освіти є недостатнє фінансування. Верховна Рада України розробляє державну молодіжну політику, спрямовану на перебудову системи освіти. Кардинальні зміни передбачає програма розвитку освіти на XXI ст., що визначає її як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави.