2. Монастирські літописи. Хроніки. «Хроніка з літописців

стародавніх» Феодосія Софоновича

Цікавими пам’ятками історичної думки ХVІІ ст. є короткі монастирські літописи.

Межигірський літопис був складений і тривалий час зберігався у Межигірському монастирі, що недалеко від Києва. Він був надрукований В. Антоновичем.

1. Методологією цього, як і інших літописів був провіденціалізм.

2. Написаний літопис на основі деяких раніших літописів польських хронік, а також особистих вражень автора, свідчень очевидців.

3. У одному варіанті списку міститься опис подій, що відбувалися у Київський та Волинській землях з 1393 по 1620 рік. В іншому варіанті подаються події, що відбувалися з 1608 по 1700 рік. Літопис містить матеріал з історії козаччини, Києва, Переяслава та їх околиць.

Підгорецький літопис (літопис монастиря с. Підгірці, що в Галичині) має і власну назву «Синопсис або коротка збірка історій».

1. Ідеологія автора, як і всіх представників історіографії і літератури середньовіччя, а особливо монастирських літописців, пронизала християнським провіденціалізмом.

2. Питання про джерела не з’ясоване в літературі, хоча і відзначається що укладач використовував усні перекази та легенди.

3. Підгорецький літопис описує, головним чином, історію церковно-монастирського життя. Однак він досліджує також і громадсько-політичне життя Галичини. Так, автор зокрема згадує під 1672 і 1676 роками походи Дорошенка разом з турками на Поділля. Своє ставлення до союзу Дорошенка з «бусурманами» виражає призирливим словом «дорошенщина». Оповідаючи про вторгнення турків у 1688 році на територію Бродського повіту, до якого належало с Підгірці, описано спустошення його і «чудо», яким ніби то врятувала богоматір монастир від руїни.

Літопис Леонтія Боболинського – останній з монастирських літописів ХVІІ ст. Його автор був ченцем спочатку Київського Видубицького монастиря, де почав складати свій твір, який закінчив у 1699 році, після переходу в Еллінський монастир у Чернігові. Помер Боболинський не раніше 1700 року у Новгород-Сіверському. Літопис написаний церковно-слав’янською мовою з великими елементами української галицько-подільського діалекту. Це на думку дослідників (Марченко) , свідчить про походження літописця з Правобережжя, з Західної України

1. Методологією цього літопису в більшій мірі ніж попередніх, є провіденціалізм. Зразком для автора літопису служили агіографічні твори раннього середньовіччя.

2. праця Боболинського являє собою компілятивне зведення свідчень про події церковної і громадянської історії від міфічного створення світу до середини ХVІІ ст. Характер твору зумовив те, що давня історія написана з використанням біблії, римських і грецьких істориків, польських і литовських хронік, давньоруських літописів, які зберігалися у Видубицькому монастирі. Однак найбільшу цінність у літописі має та чистина, в якій описано сучасні автору події.

3. Літопис Боболинського щодо давньої історії малоцікавий, найціннішими у ньому є оповідання про визвольну боротьбу українського і сусідніх народів Молдавії і Валахії проти турецького панування. Оповідання «Про Івана, господаря Волоського» та «Повість про підкову, господаря Волоського» дають цінний матеріал про участь козацтва у молдавських подіях, про спільну боротьбу українського і молдавського народу з турками.

«Повість про перший і другий бусурманські наступи на Чигирин» описує події 1677-78 років на правобережній Україні – боротьбу українських і російських військ з турками і татарами.

До праць, в яких проявилися ці риси, належить «Хроніка з літописців стародавніх…» Феодосія Софоновича. Софонович був видатним українським церковним і культурним діячем ХVІІ ст. Він народився приблизно в 1620 році і походив з заможної родини міщан міста Києва. Отримав добру освіту у Києво-Могилянському колегіумі і знав латинську, грецьку, польську та церковнослов’янську мови. Після закінчення колегіуму працював викладачем, їздив з церковно-культурною місією до Москви. Потім у 1653-55 роки продовжив викладацьку діяльність і був намісником (ректором) Києво-Могилянського колегіуму. З весни 1655 року і до своєї смерті у 1677 році Феодосій Софонович був ігуменом Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Свою працю він написав у 1672 році.

1. Нові риси історичних творів вповні проявилися у «Хроніці». Поряд з провіденціалізмом важливу роль відіграв прогматизм.

2. Софонович використав велику кількість джерел, до яких ставився досить критично. Автор користувався:

1. Південно руським зводом к. ХІІІ ст. (протографом, близьким до Іпатіївського та Хлєбніковського списків).

2. Хронікою польською, литовською.

Жмудського та всієї Русі (Кенігсберг, 1582 р.) М. Стрийковського.

3. Києво-Печерським патериком.

4. Твори Сильвестра Косова.

5. «Чатьи Манеи» (опис легенд про св. архистратига Михаїла – покровителя Михайл. Золотоверх. Монастиря).

6. Усні перекази.

7. Хроніка Гваньїні.

8. Літописи В.К.Лит-го.

9. «Палінодія З.Копистенського».

10. «Хроніка Польщі» Маріана та Йоахіма Бельських.

11. «Хроніка» Павла Пясецького.

12. Якийсь невідомий стислий літопис козацької історії та інших джерел.

3. «Хроніка з літописців стародавніх…» Ф.Софоновича склалається з трьох частин:

І. називається «Кройніка о Русі».

ІІ. –//– «Кройніка о початку і назвиську Литви».

ІІІ. –//– «Кройніка о землі Полской».

У передмові «Хроніки» Софронович чітко визначив головні події її написання – « абыідал сам и іншим руским сыном сказал: откол Русь почалася и як панство руское з початку ставши, до сего часу идет. КАждому бо всім потребная есть реч о своей отчизне знати и іншим питаючим сказати, бо свого роду незнаючих людей за глупых почитают».

При написаны твору Ф.Софонович спирався на власну оригінальну концепцію історії України. Він визначив такі етапи її історії: Київське князівство: Галицько-Волинське князівство; українську землі у складі Великого князівства Литовського; українські землі під владою Речі Посполитої і період боротьби українського народу проти Речі Посполитої. Автор, що характерно для феодальної історіографії, особливу увагу приділив воєнно-політичній та церковній історії Русі і Україні.

Ф.Софонович походження свого народу пов’язував з біблійними персонажами: Яфетом, сином Ноя. Слідом за Стрийковським, автор описує легендарні події – відносить діяння слов’ян до часів Олександра Македонського, який ніби-то дав їм «привілей золотом на пергаменті писаний…» тощо. Пояснюючи відсутність повної і конкретної інформації про давню історію русів, Софонович пише: «бо рус шаблею а не пером» бавився.

Головна увага історика, як і більшості творів цієї доби, внаслідок ментальних установок доби, приділялася Київській Русі (близько 70 % «Хроніки»). Автори хотіли показати тривалу історію народу, її континуітет, зв’язок з сучасністю. Цим самим вони хотіли оправдати свої діяння.