28.Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил.

44444444¹444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444444ഀ׆ĀȜༀ킄ሂĀ᐀¤帀킄朂鵤癟洀Ĥ᠀44옍넁搒ă ꐔ 摧徝v왬༐44＀4444Ā44洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ ሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥࠀіщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає: подолання існуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки; максимальне використання переваг територіального поділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів; удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів; активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових засадах в умовах різних форм власності; забезпечення умов для прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов для життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах. Основні концептуальні положення щодо розміщення продуктивних сил реалізуються в таких розробках прикладного характеру, як схеми-прогнози та державні програми розвитку й розміщення продуктивних сил України, економічних районів і областей на перспективу. Вони необхідні для обгрунтування економічно доцільних напрямів розвитку продуктивних сил певних територій та розробки цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б дали змогу забезпечити ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної перебудови економіки країни та послідовному впровадженні ринкових відносин.  До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил за умов ринкової економіки можна віднести такі: органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів під час розміщення нових об’єктів при мінімальному залученні зовнішніх ресурсів та максимальному використанні місцевих; формування та інтенсивний розвиток об’єктів ринкової інфраструктури та інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг, на яких спеціалізуються регіони; пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;  орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого сектора економіки; розвинутість недержавного сектора економіки, зокрема підприємницьких структур.

29.Освітній комплекс: сутність, значення та структура

搒ă ꐔ 摧徝v왬༐45＀4545Ā45洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ ሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ਀аїні освіта є важливим чинником людського розвитку й економічного зростання. Соціальна переорієнтація державної політики визначена одним із головних завдань Державної стратегії економічного і соціального розвитку України до 2015 року. В національній аналітичній доповіді для ООН “Цілі розвитку тисячоліття: Україна” зниження якості освіти визнано актуальною проблемою у сфері людського розвитку. Пріоритетною ціллю розвитку країни повинно стати забезпечення якісної освіти впродовж життя. У зв’язку з цим виникає потреба в ефективній соціальній політиці, спрямованій на підвищення рівня і якості освіти всіх громадян та спроможній пом’якшити територіальну нерівність у наданні освітніх послуг населенню і  забезпеченні держави кваліфікованими кадрами.

В Україні проводиться значна наукова і практична робота, спрямована на розв’язання проблем у сфері освіти. Концептуальні основи змін в освіті викладені у Національній доктрині розвитку освіти. Передбачено збереження і приведення мережі навчальних закладів (НЗ) у відповідність до потреб населення і держави; досягнення збалансованості мережі НЗ у сільській місцевості; впорядкування мережі вищих НЗ з урахуванням темпів соціально-економічного розвитку та потреб держави у конкурентоспроможних фахівцях. В Законі України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” одним з першочергових заходів із забезпечення розвитку міст визначено удосконалення системи професійної підготовки кадрів.

鵤癟洀Ĥഀ׆ĀȜༀ킄ሂĀ᐀¤帀킄朂鵤癟洀Ĥ᠀46옍넁搒ă ꐔ 摧徝v왬༐46＀4646Ā46洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ ሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥఀери освіти. Разом з тим проблеми подолання територіальних відмін у наданні якісних освітніх послуг усім громадянам країни та пом’якшення територіальних диспропорцій у задоволенні потреб господарства у фахівцях різних спеціальностей залишаються невирішеними. Тому актуальність дослідження зазначених проблем зростає.

찀464646464646¹4646464646464646464646å4646464646464646464646§4646464646頀464646464646˜464646464646464646464646464646464646464646464646464646464646464646464646464646464646464646฀µ䐭Ā왍4646最鵤癟洀Ĥᐒጀ¤ⴀD䴁૆46＀ÿ46⑛最鵤癟洀Ĥഀ׆ĀȜༀ킄ሂĀ᐀¤帀킄朂鵤癟洀Ĥ᠀46옍넁搒ă ꐔ 摧徝v왬༐46＀4646Ā46洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ ሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥഀв, обслуговуючих підприємств, виробництва та органів управління. Тому виникає потреба у суспільно-географічних дослідженнях, спрямованих не лише на характеристику окремих компонентів освітнього комплексу (ОК) держави, а й покликаних зробити оцінку ОК як важливого чинника соціально-економічного розвитку України.