Розробка Шелером проблем феноменології релігії.
Підвищений інтерес Шелера до проблем феноменології релігігї зумовлюється не лише його релігійними віруваннями, а передусім тим, що в оновленні християнських цінностей він убачав шлях подолання духовної кризи Євпропи. Слід текож мати на увазі провідне місце релігії в німецькій культурі.
Шелер згідно зі своєю феноменологічною настановою розробляє інтуїтивно-сутнісне бачення феномену релігії, незалежно від її конфесійних розмежувань. Для такої феноменології релігії він окреслив такі 3 взаємопов’язані цілі:
Аналіз сутісних (онтологічних) рис Божественного.
Виявлення модусів проявлення Божественного.
Дослідження релігійних актів, в яких даються явлення Божественного.
Характерно, що Шелер досліджує ці питання не через призму офіційного «одкровення» як надприроднього явища, а в ракурсі «природньої теології». Феноменологія релігії Шелера має підкреслено антитомістичний характер і відроджує більше августиніанський підхід, в якому головним є безпосередньо інтуїтивне відтворення феномену Божественного. Шелер намагається проникнути до сутнісної основи релігійних актів у їх вихідному стані, іманентному природі людини, адже релігія, як і філософія та наука, вважав мислитель, рівнозначно дані в сутності людини.
Головну увагу Шелер приділяє релігійним актам, які забезпечують сутнісне осягнення Божественного. Така настанова імплікує доконечність характеристики самого об’єкта осягнення. Суттєвими онтологічними атрибутами Божественного, за Шелером, є безумовність у значенні певної незалежності від будь-чого іншого, а отже й перевагу над усіма іншими істотами. Божественне характеризується також універсальною ефективністю і святістю, які засвідчують його ціннісну досконалість. Додатковими атрибутами Божественного є духовність і особистісність.
Ця Божественна сутність дана релігійному індивідові у переживаннях репрезентованих двома актами: переживаннями своєї ницості «Я – ніщо, Ти – все» і водночас переживаннями його творіння «Я не є абсолютне ніщо, але – творіння Бога». За Шелером, ці переживання зумовлені Богом, а людина, проникаючи у свою духовність, переживає себе у свою духовність, переживає себе як відображення і образ Творця. Такому осягеннню Бога і самого себе як Божественного творіння додатково сприяють й такі феноменологічні акти, як замикання в собі , каяття, а також такі звернені до Інших, акти, як молитва. вдячність, похвала, благоговіння, покірність тощо. Хоча ці акти здійснюється окремим індивідом, але вони адресовані до іншонго і їх корелятом є Бог. Проте це не картезіанське доведення існування Бога з ідеї Бога, що грунтувалося на раціональних та опосередковуючих аргументах, Шелер стверджує, що кожна людина, дотримуючись феноменологічної настанови, сама виявляє у собі Божественне.
Рання смерть не дозврлила Шелеру закінчити свої дослідження феноменології релігії. Дослідники його творчості вказують на суттєві зміни його поглядів на цю проблему, Шелер навіть змінює своє бачення Божественного. Він не перейшов на позиції ніцшеанського атеїзму, але він прийшов до заперечення теїстичної концепції Бога особистісного всемогутнього духу. За Шелером, Бог як істота перебуває лише у становленні реальним і лише тоді, коли темний жииттєвий порив і безсилий дух взаємопроникають у людині як його творінні. Тим самим, Шелер «обожнює» людину і «олюднює» Бога, а отже, світостановлення відбувається на Божественних засадах.