Гносеологічні аспекти шелерівської феноменології.
Шелер розробляв феноменологію не як теорію і навіть не як строго логічний метод, а радше як феноменологічну настанову або підхід інтуїтивного убачання сутностей як передумову їх очевидної і достовірної даності. Такий підхід він реалізує і в дослідженні гносеологічних проблем, зокрема, проблем наукового пізнання, його предмета, методів, істинності знання та її критеріїв. Ці питання він спеціально розглядає у праці «Феноменологія і теорія пізнання».
Передусім він вказує на обмеженість інтерпретації пізнавального процесу в емпіризмі та раціоналізмі, оскільки вони не ставлять питання про значення і смисл того самоданого у пізнавальному досвіді, що пізнається. Ця самоданість зашеленюється або фактами, або абстракціями. Він також критично оцінює існуючі методи наукового пізнання (індукція, дедукція, експеримент), які суто зовнішньо «прикладаються» до об’єкта як певне знаряддя.. Натомість феноменологічна настанова націлюється на безпосередньо дане у цьому досвіді – переживання того, що стоїть за сприйняттями, висловлюваннями, формулами тощо. У цьому відношенні така настанова – це емпіризм, але не традиційний, який обмежувався чуттєвим спогляданням, а емпіризм радикальний, що сягає сутності, смислу даних живого переживання. Феноменологічна настанова протистоїть також гносеологічному раціоналізму, який замінює реальне самодане у живому переживанні певними ідеалізаціями і абстракціями. Зокрема, феноменологічна настанова є протилежна афоризму Канта, який усе богатство пізнавального досвіду спрощує логічними формами.
Щодо пізнавального досвіду, то Шелер зазначає, що в науці, особливо в сучасній, постійно відбувається символізація світу у міфології, літературі, мистецтві, релігії, науці. Касірер навіть побудував на цьому свою концепцію філософії символічних форм. Звичайно, звуки, кольори, формули, символи щось означають, але самі вони для науки залишаються таїною. Через те феноменологія, маючи справу з безпосередньо даним у пізнавальному досвіді суб’єкта, означає десимволізацію світу, тобто вона зосереджується на тому, яким чином у свідомості вибудовується значення і смисли відповідної предметної сфери культури, в т.ч. й науки. У цьому питанні феноменологія Шелера (як і Гусерля) зближується з герменевтикою, основна проблема якої – розуміння – зосереджена на десимволізації, дешифруванні текстів культури. Шелер, проте, не вважає, що феноменологічна настанова має виключно раціональний характер, він надає великого значення також її емпатичним, чуттєвим та інтуїтивним моментам. Звертаючись до традицій Платона, Августина, Паскаля, мислитель підкреслює важливість «ordo amoris» (порядок серця, порядок любові) у пізнавальному досвіді. Так згідно першого закону – закону примату любові над ненавистю – саме любов сприяє актуалізації пізнавальних потенцій суб’єкта, зустрічному руху людини і Всесвіту, вони стають відкритіші для пізнання істини. «Порядок серця» - це не хаос інстинктів, йому властиві такі ж доконечності, як закони логіки. Ненависть, навпаки, спотворює весь пізнавальний процес і шлях до істини. За другим законом - законом примату любові над пізнанням – всі чуттєві і логічні моменти пізнання, якщо вони не проникнуті любов’ю, механічні операції. Лише разом узяті, ці чинники розкривають шлях до ціннісно-смислової (божественної) основи світу.
Шелер феноменологічно тлумачить й питання про істину. На відміну від різних концепцій істини, які розглядають її залежно від контекстів (практики, успіху, логічної несуперечливості, відповідності мислення і буття тощо), феноменологія,ь навпаки, ставить питання про істину саму собою, як вона проявляє себе у досвіді суб’єкта. Так само й критерії істини повинні бути їй іманентні, а не якимось зовнішнім мірилом її оцінки. У цьому питанні Шелер близький до Гайдеггера, який писав про істину як «неприхованість буття».
Гносеологічні аспекти феноменології Шелера конкретизуються у його вченні про форми знання і освіти.