7.2. Розвиток бізнес-середовища як фактор адаптації укр. Підприємств до глобальної конкуренції.

Конкурентний статус будь-якого підприємства визначається сукупною дією внутр. і зовнішніх факторів. Якщо розвиток внутр. факторів пов'язаний з власними зусиллями підприємства, то завдання формування сприятливих зовнішніх факторів МКП має загальнодержавний характер.

Вирішення цього завдання вимагає розробки і реалізації нац. програми підвищення конкурентоспроможності, органічною складовою якої є формування сприятливого для МЕД укр. підприємств бізнес-середовища. Його ключовими характеристиками є:

1) захищеність конкуренції та прав власності;

2) стабільність законодавства;

3) низькі ризики інвестування;

4) ефективна регуляторна політика та антикорупційний механізм;

5) ринкові механізми регулювання попиту і пропозиції та інші.

Важливими ознаками стану бізнес-середовища є також рівень розвитку ринкової інфраструктури – фондового, товарного, грошового та валютно-кредитного ринків, ринку цінних паперів; інформаційного і рекламного обслуговування; розвиток оптової та біржової торгівлі; доступність інвестиційних і фінансово-кредитних ресурсів та інші.

Прямий зв’язок між станом бізнес-середовища та конкурентною поведінкою нац. господарських суб’єктів зумовлюється підвищенням мобільності факторів виробництва та можливістю вибору суб’єктами оптимального бізнес-середовища у міжнародному ек. просторі. Дія цих факторів спричиняє появу особливого виду конкуренції щодо залучення бізнес-структур – «конкуренції юрисдикцій» [75]. Її наслідками стають «вихід» підприємств і виробництв із несприятливого бізнес-середовища країни-базування та перенесення в країни зі сприятливим бізнес-середовищем.

Конкуренція юрисдикцій має різні форми (фіскальна, податкова, регуляторна, законодавча, інституційна тощо), які розрізняються за рівнем, принципами, якістю, прозорістю та адекватністю інструментів державного впливу на економіку. ЇЇ проявом в практиці сучасного управління міжнародним бізнесом є переміщення окремих підприємств автомобілебудування, текстильної та електронних галузей із країн Західної Європи в країни Східної Європи та Південно-Східної Азії. За визначенням фахівців, «сучасна європейська промисловість являє собою «караван», який постійно переміщується між країнами» [ 138, с. 6].

Приклади використання укр. бізнесом стратегії офшорних зон свідчить, що проблема формування сприятливого бізнес-середовища в Україні перетворилася в один із масштабних викликів, який вимагає вжиття адекватних дій і ефективних рішень уряду країни.

Формування нових ринкових механізмів регулювання міжнародної конкурентоспроможності укр. підприємств у 90-х роках ХХ ст. відбувалося в умовах докорінного перетворення відносин власності та послаблення регулятивної функції держави. Спроба сформувати конкурентне середовище шляхом штучного створення суб’єктів конкуренції засобами приватизації, демонополізації, розукрупнення підприємств, а також засобами лібералізації цін та торгівлі, спричинила виникнення комплексу проблем, пов’язаних з неформальною інституціоналізацією нових правил і норм регулювання ек. діяльності, створенням інституційних пасток і неефективних інститутів (законів, постанов та ін.) рентоорієнтованого характеру.

Засоби макроек. регулювання створювали вельми несприятливе бізнесове середовище для підприємницької активності через жорсткі монетарні обмеження, фіскальний тиск, суперечливість та непередбачуваність нормативно-правових актів регулювання економікою. Це зумовило не тільки негативний вплив на рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та нац. економіки, а й породило низку інших проблем, пов’язаних із відпливом нац. ресурсів (праці, капіталу та сировини) за кордон та зростанням тіньового сектора укр. економіки.

У щорічних Звітах Всесвітнього ек. форуму оцінка якості бізнес-середовища та відповідної політики уряду є важливою складовою загальної методології визначення рівня конкурентоспроможності країни. Дані, які наведені у балансовій таблиці нац. конкурентоспроможності (додаток 3) свідчать, що у 2006 – 2007 рр. за показниками якості конкурентного середовища бізнесу, законодавчого і регуляторного поля конкурентоспроможності підприємств та інфраструктури Україна суттєво відстає від світових стандартів.

Важливим аналітичним інструментом оцінки стану бізнес-середовища, який використовується експертами міжнародної організації «The Heritage Foundation» [132], є «індекс економічної свободи».

Під економічною свободою розуміється ступінь невтручання держави у виробництво, розподіл і споживання та сферу послуг при забезпеченні необхідного для громадян рівня захисту і свободи.

Розрахунок індексу економічної свободи здійснюється за 50 незалежними змінними, які розподіляються на 10 загальних факторів ек. свободи, а саме: торговельна політика, фіскальний тиск, державне втручання в економіку, монетарна політика, іноземні інвестиції та капіталовкладення, банківський сектор і фінанси, зарплати і ціни, права власності, регулювання та чорний ринок. Загальна оцінка ек. свободи для кожної країни виводиться на підставі 10 факторних оцінок, кожна із яких вимірюється за 5-тибальною шкалою: оцінка «1» означає найвищий рівень ек. свободи, а оцінка «5» – навпаки. За індексом економічної свободи країни ранжуються на:

1. «вільні» («free») із загальним рейтингом 1,99 та нижче;

2. «здебільшого вільні» («mostly free») – рейтинг від 2,00 до 2,99;

3. «здебільшого невільні» («mostly unfree») – рейтинг від 3,00 до 3,99;

4. «невільні» («repressed») – загальний рейтинг 4,00 до 5,00.

Динаміку індексу ек. свободи для України та його складових у 2000 - 2005 рр. наведено у табл. 7.2. Таблиця 7.2

Динаміка індексу ек. свободи для України у 2000 – 2005 рр.^*

Рік	Індекс економіч-ної свободи	Рейтинг країни	Складові індексу
			Торговельна політика	Фіскальні зобов’язання	Державне Втручання	Монетарна	Капітал та іноземні інвестиції	Банківська та фінансова діяльність	Ціни і зарплата	Право власності	Регулювання	Тіньовий ринок
2000	3,75	116	2	3,5	5	5	3	4	3	4	4	4
2001	3,88	125	3	3,8	5	5	3	4	3	4	4	4
2002	3,84	132	3	3,4	5	5	3	4	3	4	4	4
2003	3,59	124	3	3,9	3	4	4	3	3	4	4	4
2004	3,49	117	3	3,9	3	3	4	3	3	4	4	4
2005	3,21	88	3	2,6	2,5	2	4	3	3	4	4	4

* Джерело: [13, с. 433]

Дані таблиці 7.2 свідчать про поліпшення індексу ек. свободи в Україні – з 3,75 у 2000 р. до 3,21 – у 2005 р., завдяки зменшенню фіскальних зобов’язань, рівня державного втручання та виваженій монетарній політиці. У 2005 р. в Україні було здійснено перегляд понад 9000 актів на предмет їх відповідності принципам регуляторної політики і скасовано більше половини з них.

З прийняттям у 2005 р. ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» [60], який впорядковує надання дозволів на ведення підприємницької діяльності органами виконавчої влади, започатковано європейські принципи видачі документів дозвільного характеру. З метою реалізації цього закону у 2005 р. в регіонах України було створено 644 дозвільних центри та 677 реєстраційних офісів у формі так званих «єдиних вікон» [87, с. 433].

Незважаючи на певні досягнення в сфері регулювання підприємницької діяльності, Україна все ще суттєво відстає від інших країн. Реєстраційна процедура започаткування бізнесу в Україні залишається складною. За оцінками Світового банку в 2005 р. за рівнем труднощів, з якими стикається підприємець при започаткуванні бізнесу, Україна займає 110 місце з 155 досліджуваних країн. Підприємцям необхідно зробити до 15 процедур, щоб почати бізнес за 34 дні, у той час як в країнах ОЕСР відкриття бізнесу займає в середньому 20 днів. В Україні реєстрація власності вимагає 10 кроків і 93 дні, тоді як в країнах ОЕСР підприємцю потрібно 32 дні, щоб зареєструвати власність [110].

Свідченням незадовільного стану ек. свободи в Україні свідчить також відсутність зрушень порівняно із 2000 р. у таких факторах як торговельна політика, банківський і фін. сектор, права власності та тіньовий ринок, а також погіршення у 2006 р. рейтингу країни за факторами «іноземні інвестиції», «зарплата й ціни» та слабке законодавче поле країни з питань захисту конкуренції (табл. 7.2).

Рушійні сили сучасного ек. розвитку та конкурентоспроможності країн визначаються, передусім, новими знаннями і технологіями та здатністю підприємницького сектора своєчасно та ефективної їх сприймати. Звідси роль держави полягає не у створенні конкурентного середовища як такого, а у наданні нац. суб’єктам господарювання максимально сприятливих умов формування та підтримки їх конкурентоспроможності. Так, підвищення рівня фінансування науки, освіти, охорони здоров’я, інфраструктури надає змогу підприємствам користуватися надбанням суспільства та економити на трансакційних витратах. А ця економія, в свою чергу, дає можливість спрямувати вивільнені кошти на модернізацію виробництв та на розвиток конкурентного потенціалу підприємств.

Важливим інструментом розвитку бізнес-середовища є регулювання фін.-кредитної сфери та доступності до фін. і кредитних ресурсів з боку підприємницьких структур. Однією із найголовніших перешкод на шляху інвестування у новий бізнес є висока вартість запозичень. За даними НБУ України у 2006 р. відсоткові ставки комерційних банків становили в середньому 14,9 % на кредити у гривні та 10,5 % в доларах США для юридичних осіб, що у свою чергу вимагає ще більших прибутків на інвестиції. Високі ставки % знижують роль банківського фінансування у розвитку укр. економіки та її науково-технологічної сфери. У розвинених країнах залучення коштів на розвиток перспективних виробництв відбувається переважно за допомогою банківської системи та ринку цінних паперів, але в Україні ці джерела фінансування розвитку залишаються по суті нерозвиненими.

За існуючими даними, активи українських банків становлять 7 – 10 % ВВП, тоді як у Росії – 35 – 40 %, Естонії – 45 %, Казахстану – 50 % ВВП [126]. Звідси внутр. потенціал зростання та підвищення конкурентоспроможності укр. економіки може бути оцінений у 2,5 - 3,0 % ВВП, тоді як мінімальний для розвитку становить 6 – 7 % ВВП. Звідси й дефіцит кредитних ресурсів. Частка кредитів до ВВП у 2004 - 2005 рр. в Україні не перевищувала 10 % при 60 – 70 % у розвинених країнах Заходу та 30 – 35 % у країнах Східної та Центральної Європи [71].

Важливою передумовою формування сприятливого бізнес-середовища є гармонізація законодавства України з міжнародними нормами і правилами регулювання зовнішньоек. сфери. Реалізація цієї умови ускладнюється тим, що у 2005 - 2006 рр. у світовій економіці відбулися зміни, які породили якісно нові виклики для економіки України. До цих викликів відносяться не тільки зростання цін на нафту та газ та посилення конкуренції на світових ринках тих товарів, які складають основу укр. експорту (металів, базової хімії), а й подальше відкриття внутр. ринку у зв’язку зі вступом України до СОТ, яке призведе до зростання конкуренції на її внутр. ринку. Вплив цих факторів зумовив гальмування темпів зростання ВВП України у 2005 - 2007 рр. та змінив додатне сальдо рахунку поточних операцій (РПО) торгового балансу України на від’ємне.

Досвід країн, які ефективно використовували «позитивний» дефіцит РПО для ек. зростання, свідчить, що проблему дефіциту РПО слід вирішувати не у площині його «наявності» або «надмірності», а у площині джерел виникнення, масштабів та способу фінансування. Враховуючи зростання цін на імпортні енергоносії в Україні існує великий ризик використання дефіциту РПО для фінансування споживання і це актуалізує завдання впровадження ефективної політики підвищення загальної інвестиційної активності і, в особливості, в енергозберігаючих галузях і виробництвах. У середньостроковому часі це сприятиме зменшенню імпорту енергоносіїв та гальмуванню зростання дефіциту РПО. Для досягнення профіциту РПО політика уряду має бути спрямована на реструктуризацію та розвиток експортно-орієнтованих галузей, включаючи інформаційну та консультаційну підтримку вітчизняних експортерів, полегшення їх доступу до іноземних ринків.