5.3. «Детехнологізація» промислового експорту України: причини і наслідки.

Зміни в галузевій структурі міжнародної торгівлі за останні 70 років, які відображає наведена на мал. 5.3 діаграма, свідчать про неухильне посилення у світовій торгівлі частки товарів обробної промисловості (від 40 % у 1937 р. до 64 % у 2005 р.) при одночасному зниженні частки продовольчих і сировинних товарів (від 60 % у 1937 р. до 35 % у 2005 р. від усього обсягу світової торгівлі).

* Розраховано авторами за [136]

Мал. 5.3. Динаміка галузевої структури міжнародної торгівлі

Ці зміни пов’язані, насамперед, із технологічною революцією і тотальною переорієнтацією галузей і підприємств індустріально розвинутих країн на енергозберігаючі технології, утилізацію відходів і багаторазову переробку природних ресурсів. Структурні зміни в економіці цих країн виражаються в прискореному розвитку секторів економіки, що виробляють складну машинотехнічну і наукомістку продукцію і в яких додана вартість в обмежених розмірах включає необроблену сировину або малокваліфіковану працю (машинобудування, інформатика, електроніка, біотехнологія та ін.). У кінці ХХ ст. при світовому виробництві машинотехнічної продукції у 1,2 трлн. дол. на частку індустріально розвинених країн припадало 73 %, у тому числі на ЄС – 29 %, США – 25 %, Японію – 19 %. Питома вага зазначених країн у світовому експорті машин і обладнання в цей час складала 85,5 %, у тому числі ЄС – 41 %, США – 24 %, Японія – 20,5 % [136, с. 44].

У технологічних перегонах, що розгорнулися, індустріально розвинені країни концентрують зусилля на прискореному розвитку тих секторів економіки, які, з одного боку, забезпечують вирішальний внесок у підвищення ПТ, а з іншого боку, дозволяють підтримувати технологічні переваги над конкурентами.

За даними експертів ОЄСР, у США за рахунок високотехнологічних секторів забезпечується майже 50 % усього приросту ПТ, у Великобританії, Канаді, Японії – більше 30 %, Франції та Італії – 25 % [46, с. 1] . При цьому галузева структура «країн-інноваторів» до середини 90-х рр. ХХ ст. була ідентичною – аерокосмічна промисловість, автомобілебудування, електротехнічне машинобудування, – на кожну із яких припадало від 10 до 15 % усіх витрат НДДКР у США, Японії та ЄС. Але на початку ХХІ ст. у США лідером стала сфера послуг, представлена інформаційними технологіями (20 % усіх витрат НДДКР), яка потіснила аерокосмічну галузь (12 %) та автомобілебудування (11 %). У ЄС провідними стали електроніка (15 %), автомобілебудування (13 %), послуги (14 %), а в Японії – електроніка (18 %), електротехніка (11 %) та автомобілебудування (10 %) [65, с. 44].

Порівняння векторів змін в галузевих структурах розвинених країн світу зі структурою сучасного експорту України виявляє загрозливі масштаби його детехнологізації.

Послаблення ролі обробних і технологічно розвинених галузей укр. економіки відображається не тільки у відносному зниженні їх частки в структурі експорту, але і в абсолютному та відносному скороченні обсягів впровадження прогресивних технологій на внутрішньому ринку. Динаміка впровадження прогресивних технологій, спрямованих на економію матеріальних та енергетичних ресурсів, у 1995 – 2005 рр. свідчить про їх неухильне зниження – з 2936 у 1995 р. до 1808 – у 2005 р. [88, с. 339]. Тобто масштаби впровадження прогресивних технологій у 2005 р. складали 61 % проти 1995 р. і 25 % проти 1991 р.

Об'єктивною причиною «детехнологізації» промислового екс-порту України стало масштабне «переманювання» ресурсів (факторів) виробництва та коштів на користь розвитку сировинних експортоорієнтованих галузей. Тобто реальною стала ситуація, за якої країна, розширюючи експортне виробництво, може не тільки вигравати, але й зазнавати втрат, – ситуація, яка в ек. теорії визначається як «голландська хвороба» або «теорема Рибчинського» [133]. Згідно з нею, негативний бік розвитку експорту пов'язаний саме із додатковим залученням обмежених ресурсів (факторів) виробництва на користь розвитку сировинних експортноорієнтованих галузей і виробництв.

Прямим наслідком «голландської хвороби» економіки України стала загроза розпаду внутрішньогалузевого технологічного ланцюга в галузях первинного сектору економіки, за якої виробники сировинних продуктів і напівфабрикатів орієнтуються на експорт, а вітчизняні споживачі змушені купувати їх за кордоном. При цьому і перші, і другі намагаються інтегруватися в міжнародні структури, але на ролях їх сировинних придатків. Про втрати, які несе вітчизняна економіка, 80 % металургійного експорту якої складає сирий метал, свідчать дані світової статистики, згідно з якими 1 т сирого металу (стальної заготовки) на світових ринках коштує приблизно 100 доларів США, одна тонна прокату – 200 - 300 доларів, оцинкованого листа – 500 доларів і 1 т банок для пива – 5 - 6 тис. доларів США [50, с. 3].

Розвиток «голландської хвороби» укр. економіки зумовлювався і тим, що кількість фірм, які здійснювали експорт металопродукції із України у 1992 - 2000 рр., зросла в сотні разів, що, з урахуванням аналогічної ситуації в Росії, призвело до жорсткої конкуренції цін на металопрокат і, як наслідок, до зниження світових цін і погіршення ек. стану металургійної галузі України у цілому.

Стратегія нарощування сировинного та низькотехнологічного експорту дозволяє отримати позитивний результат лише в короткостроковому часі. Вона дозволяє пом'якшити гостроту вирішення короткострокових задач соц.-ек. розвитку, але в довгостроковій перспективі суперечить стратегічному алгоритму входження економіки України у світогосподарські комплекси й структури.

По-перше, внаслідок самої тенденції відносного здешевлення сировини та низькотехнологічної продукції на світових ринках, що ставить зовнішньоек. позиції країни, її торговельний і платіжний баланси у велику залежність від кон'юнктури цих ринків.

По-друге, можливості нарощування експорту сировинних і низькотехнологічних товарів обмежені не тільки величиною наявних в Україні відносно дешевих ресурсів, але й місткістю зовнішніх ринків, не здатних абсорбувати той обсяг більш дешевих товарів з України (та інших країн СНД), який є необхідним, щоб подібна стратегія «українізації» західних ринків дала відчутний ефект.

По-третє, подібна експортна експансія вже знаходить реакцію з боку урядів західних країн, які впроваджують жорсткі протекціоністські заходи, у тому числі через введення антидемпінгового мита.

Аналіз динаміки структури експорту України у 2000 - 2005 рр. (мал. 5.4) свідчить про те, що включення вітчизняної економіки у світове господарство продовжує відбуватися за сировинним і низькотехнологічним сценаріями. На товари проміжного споживання в експорті України припадало 78,5 у 2000 р. і 76 % у 2005 р., при цьому левову частку в ньому складала продукція металургійної промисловості та базової хімії (приблизно 56 % у 2000 р. і 40 % у 2005 р.). З урахуванням високого рівня зношеності осн. фондів в металургійній галузі (59 % у 2005 р.) та в економіці України в цілому (50,1 % у 2005 р.) та високого ступеня залежності головних експортних галузей від кон’юнктури зовнішніх сировинних ринків, структурний бік товарного експорту України стає питанням нац. ек. безпеки.

* Розраховано авторами за [108-109]

Мал. 5.4. Структура товарного експорту України

у 2000 (а) – 2005 (б) рр.

Надмірною є залежність укр. економіки від імпорту, частка якого у проміжному споживанні в промисловості України становить приблизно 48 %, а в обробній промисловості – 51 % (мал. 5.5).

* Розраховано авторами за [108]

Мал. 5.5. Структура товарного імпорту України (2005 р.)

Якщо надмірну залежність укр. внутр. ринку від імпорту паливно-енергетичних ресурсів можна пояснити об'єктивними чинниками, то велика залежність від імпорту таких виробів, як телевізори, відеомагнітофони, холодильники, персональні комп'ютери, копіювальна техніка та інших складних побутових пристроїв має зовсім інше походження. За багатьма товарними позиціями зовнішня торгівля України нагадує дорогу з «одностороннім рухом»: в імпорті товарів із ЄС у 2005 р. питома вага машин та обладнання складала 81 %, а співвідношення обміну машинотехнічною продукцією між Україною та ЄС, за розрахунками автора, складає сьогодні 1:60 на користь ЄС.

В минулому десятиріччі у відповідності з теорією «довгих хвиль» М. Кондратьєва [72] та теорією катастроф [39] відбувся різкий «зсув» у бік зростаючого відставання України від технологічного рівня розвинених країн. Намагання вивести економіку із «антисистемних» характеристик розвитку шляхом ліберально-монетаристських реформ, які ґрунтувалися на примітивному копіюванні зарубіжного досвіду, без врахування реалій вітчизняного соц.-ек. простору, досвіду та традицій лише посилило гостроту проблеми. Про глибину руйнування промислово-технологічного комплексу України в 90-х роках ХХ ст. свідчать дані, наведені в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Зміни у структурі промислово – технологічного комплексу України

у 1991 – 2000 рр.

№	Технологічні уклади промисловості України	Питома вага
		1991 р.	2000 р.
1	Реліктові	4	7
2	Третій технологічний уклад	36	39
4	Четвертий технологічний уклад	54	52
5	П'ятий технологічний уклад	6	2
	Разом (%)	100	100

* Розраховано авторами за [13; 54]

Як свідчать дані таблиці 5.1, найбільш руйнівними виявилися наслідки у секторах виробничо-технологічного комплексу, які належать до найбільш високого – інформаційно-технологічного укладу. «Жертвами» цього сценарію «технорозвитку» стали перспективні виробничі технології та проекти, які розроблялися, зокрема, на базі таких підприємств Харківського регіону, як «Хартрон», «Протон» та «Моноліт».

У комплексі причин неефективної структури сучасного зовнішньоторговельного обігу України особливе занепокоєння викликає неухильне скорочення науково-технологічної сфери та відсутність дієвого інноваційного законодавства в країні.

У рейтингу країн за індексом технологічного розвитку (Networked Readiness Index) у 2005 р., який наведено у Додатку 2, Україна посідає 76 місце, маючи вкрай низькі позиції за такими показниками як рівень «технологічної готовності» (78 місце), «сприятливість компаній до технологічних нововведень» (86 місце), «прямі іноземні інвестиції та трансфер технологій» (111 місце), «державні закупки прогресивних технологічних продуктів» (87 місце).

Відсутність належної системи науково-технологічного прогнозування в Україні, невикористання для потреб інноваційного розвитку норм вітчизняного законодавства щодо використання методу програмно-цільового управління призводить до неузгодженості науково-технічної, бюджетно-фінансової, грошово-кредитної, промислової та зовнішньоторговельної політики. Дієвої системи розвитку науково-технічної сфери в Україні до цього часу не створено, хоча країна має необхідний для цього кадровий потенціал і методологічне забезпечення.

Незважаючи на появу ознак макроек. стабілізації в останні роки, що призвело до незначного підвищення рівня інноваційної активності у 2002 - 2005 рр. частка промислових підприємств, які здійснюють технологічні інновації, поступово скорочується. Це обумовлено, насамперед, використанням вже існуючих резервів, негнучкістю, непідприємливістю менеджменту, відсутністю реального ек. підґрунтя для забезпечення органічного зв’язку науки, технологій та виробництва, що становить основу розвитку інновацій.

Кількість промислових підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, у 2005 р. складала 810 підприємств, або 8,2 % від їх загальної кількості, тоді як у 2004 р. їх кількість становила 958 підприємств, або 10,0 % від їх загальної кількості. При цьому спад інноваційної активності охоплював як добувну (з 26 підприємств у 2004 р. до 22 – у 2005 р.), так і обробну промисловості (з 922 у 2004 р. до 779 підприємств у 2005 р.) [88, с. 224-225].

Недостатній рівень активності реалізації Україною конкурентних переваг, які базуються на використанні високотехнологічних розробок, призводить до ризикованості капіталовкладень у цю сферу, що гальмує спрямування грошових потоків. За розрахунками науковців, майже 70 % коштів на науково-технічні розробки припадає в Україні на IV, і тільки 23 % - на V технологічний уклади, 60 % інноваційних витрат - на IV технологічний уклад, 30 % – ІІІ, а V – лише 8,6 %. Відповідно, деструктивні зміни структури виробництва призводять до деградації технологічної структури діючих підприємств. У цьому ж напрямку діють відсутність законодавчого механізму захисту інтелектуальної власності, а також об’єктивної інформації про наявний інтелектуальний потенціал країни. В цілому, аналіз законодавчої бази розвитку інноваційних процесів в економіці та результатів інноваційної діяльності укр. підприємств свідчить про недостатні темпи розвитку інноваційної сфери, недосконалість державної політики забезпечення формування технологічних основ нової економіки, заснованої на знаннях, що у подальшому призводитиме до збільшення технологічного відставання України від розвинених країн світу.