1)Інтелектуальна власність  — результат інтелектуальної, творчої діяльностіоднієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб.

2)Основні етапи інтелектуальної власності

Історію розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки щодо їх охорони

можна поділити на етапи, які істотно відрізняються один від одного і

послідовно змінюють один одного.

Одним з перших етапів не має правових форм закріплення результатів

творчої діяльності, відомих нам. Водночас є підстави вважати наявним

факт розуміння права власності на результати творчої діяльності через

призму інституту приватної власності як одного з інститутів цивільного

права. Зокрема відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та

літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і

охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об'єкти, то

існувала і їх охорона.

Дослідження римських джерел засвідчують, що автори творів науки,

літератури і мистецтва уже на той час мали певний зиск від своїх творів.

Отже, можна припустити, що авторське право уже існувало в епоху

звичаєвого права, хоча воно ще не дістало відповідного відображення у е дістало відповідного відображення у

звичаєвих нормах або ж просто нам такі норми невідомі. У ті далекі часи

ні в кого не було сумніву щодо приналежності створеного людиною — воно

визнавалося власністю його творця.

Наступний етап становлення правової охорони результатів творчої

діяльності охоплює приблизно XII—XVIII ст. і характеризується

привілеями. Привілей надавався певній особі, як правило, наближеній до

першої особи, надавав їй певне виключне право, певну перевагу перед

іншими. Разом з тим привілей був монопольним правом. Він засвідчувався

певною грамотою, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен,

король, імператор, князь та ін.).

3) Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є низка угод (25), більшість з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а ще декілька – у сфері авторського права і суміжних прав:

1. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

Договори з охорони прав інтелектуальної власності. Ця група договорів визначає міжнародно-визнані основні стандарти охорони інтелектуальної власності в кожній країні:

2. Договір про патентне право.

3. Паризька Конвенція про охорону промислової власності.

4. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

5. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

6. Найробський договір про охорону олімпійського символу.

7. Договір про закони щодо товарних знаків.

8. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники.

9. Договір ВОІВ з авторського права.

10. Договір ВОІВ з виконань і фонограм.

11. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.

12. Мадридська угода з недопущення неправдивих або тих, що вводять в оману, зазначень походження товарів.

13. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їхніх фонограм.

14. Вашингтонський договір щодо прав інтелектуальної власності за відношенням до топографій інтегральних мікросхем.

Договори з глобальної системи охорони. Ця група договорів забезпечує, щоб кожна міжнародна реєстрація або подача заявки діяли у будь-якій відповідній державі, що приєдналася до угоди. Послуги, що надає ВОІВ відповідно до цих договорів, спрощують і зменшують вартість підготовки або подачі окремих заявок у всіх країнах, у яких проводиться запит охорони щодо певного права інтелектуальної власності.

15. Договір про патентну кооперацію.

16. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків.

17. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.

18. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків.

19. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури.

20. Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародну реєстрацію.

Договори про класифікації. Ця група договорів створює системи класифікацій, які організовують інформацію про винаходи, товарні знаки і промислові зразки в індексовані, керовані структури для полегшення пошуку:

21. Локарнська угода про установлення міжнародної класифікації промислових зразків.

22. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

23. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію.

24. Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків.

25. Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин.

Україна ратифікувала 19 з цих угод:

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року, учасницею якої Україна є з 31 травня 1995 р.

2. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію від 24 березня 1971 р. (Україна приєдналася 17 грудня 2008 р.).

3. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури від 28 квітня 1977 р., до якого Україна приєдналася 1 листопада 1996 р.

4. Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків (Гаазький акт, прийнятий 28 листопада 1960 р. та Женевський акт, прийнятий 2 липня 1999 р.), до якої Україна приєдналася 17 січня 2002 р.

5. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р.

6. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р., який набув чинності для України одночасно із самою угодою.

7. Найробський договір про охорону олімпійського символу від 26 вересня 1981 р., учасницею якого Україна є з 20 грудня 1998 р.

8. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 р., до якої Україна приєдналася 1 червня 2000 р.

9. Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., чинний для України з 1991 року.

10. Договір про патентне право, прийнятий 1 червня 2000 р. у м. Женеві, до якого Україна приєдналася з 22 листопада 2002 р.

11. Паризька Конвенція про охорону промислової власності 1883 року, учасницею якої Україна стала у 1991 році.

12. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їх фонограм 1971 року, до якої Україна приєдналась у 1999 році.

13. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення 1961 року, до якої Україна приєдналась у 2001 році.

14. Договір про закони щодо товарних знаків, підписаний 27 жовтня 1994 р. у м. Женеві, ратифікований Україною 13 жовтня 1995 р.

15. Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р., членом якої Україна є з 3 листопада 1995 р.

16. Договір ВОІВ з авторського права 1996 року, до якого Україна приєдналася у 2001 році.

17. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

18. Договір ВОІВ з виконань і фонограм 1996 року, до якого Україна приєдналася у 2001 році.

19. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року, ратифікована Україною у 1993 році [1, 12].  

4) Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Адміністративні функції цих договорів і угод виконує Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що була створена у 1967 році на Дипломатичній конференції у Стокгольмі, відповідно до Конвенції про заснування ВОІВ. У 1974 році ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 184 держави, зокрема і Україна, яка, до речі, як держава-засновниця ООН, стала однією із засновників ВОІВ. На засіданнях організації статус спостерігача отримали близько 250 міжнародних неурядових організацій. Секретаріат ВОІВ або Міжнародне бюро знаходиться у Швейцарії (м. Женева) і має співробітників, що представляють близько 90 держав. Генеральним директором організації з 1 жовтня 2008 р. є Френсіс Гаррі.

ВОІВ є найстаршою міжнародною організацією у сфері охорони інтелектуальної власності. Фактично вона утворилася в 1893 році на дипломатичній конференції, коли два бюро, які виконували адміністративні функції Паризької (з охорони промислової власності) та Бернської (про охорону літературних і художніх творів) конвенцій, об’єдналися в одну установу під назвою БІРПІ (Об’єднане Міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності) [2, 64].

 Держави-члени хотіли добитися для БІРПІ статусу повноправної міжурядової організації. Тому в 1967 році у Стокгольмі була підписана Конвенція, що засновує ВОІВ. Ця нова організація замінила собою БІРПІ. Згідно з угодою між ООН і ВОІВ, ВОІВ відповідає за проведення необхідних дій відповідно до укладених угод і договорів з метою заохочення творчості і сприяння захисту інтелектуальної власності в усьому світі шляхом кооперації між державами.

5) А́втор  — це фізична особа, творчою працею котрої створено твір.

Автор є творцем художнього або публіцистичного твору, наукового дослідження, проекту, винаходу, вигадником, письменником, композитором, винуватцем чого-небудь.

Також автором твору може вважатися особа, вказана як автор на оригіналі або екземплярі твору, якщо відсутні докази того, що автором твору є інша

Співавторство може бути нероздільним або роздільним.

• Нероздільним вважається таке співавторство, за якого неможливо виділити частину твору, що створена конкретним співавтором. Зміна або вилучення частини такого твору неминуче призведе до зміни інших частин твору, або до неможливості використовувати твір взагалі. Наприклад, якщо вилучити із підручника, що написаний декількома співавторами, деяких глав, такий підручник перестане бути цільним твором, а в деяких випадках його просто не можна буде використовувати.

• За роздільного співавторства у тієї чи іншої частини твору, що створений співавторами, існує конкретний автор. Роздільне співавторство існує тільки тому, що співавтори своєю угодою вирішили об'єднати частини твору, та використовувати їх разом. Наприклад, поєднання музики та слів призводить до появи нового твору — пісні, що заснована на роздільному співавторстві. Літературний твір із ілюстраціями також є прикладом роздільного співавторського твору.

Співавторство та інтерв'ю

Інтерв'ю також є результатом співавторства. Співавторами інтерв'ю є особа, що надає інтерв'ю, а також особа, що бере його. Публікування інтерв'ю дозволяється тільки за згоди особи, що його давала. Не варто плутати інтерв'ю із записом розповіді особи, що ділиться своїми спогадами з особою, що здійснює запис її розповіді. Якщо оповідач та обробник сумісно брали участь у створенні художньої форми такого твору, то вони є співавторами. Якщо обробник виконує тільки технічну та редакторську роботу, то така робота не є співавторством.

6) Суб'єктами суміжних прав можуть бути громадяни України, юридичні особи, що мають постійне місцезнаходження на території України, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть скористатися в Україні охороною їх суміжних прав за певних умов:

1) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були оприлюднені на території України;

2) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб, які не були оприлюднені, знаходяться в об'єктивній формі на території України;

3) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені в Україні.

Іноземним суб'єктам суміжних прав, об'єкти яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться там в об'єктивній формі, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.

7) Відповідно до ст. 457 ЦК України наукове відкриття – це встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання. Ознаки наукового відкриття: 1) самостійний об’єкт права інтелектуальної власності; 2) існує в природі об’єктивно, людиною не створюється, а лише нею пізнається; 3) здійснює істотні зрушення науково-технічного прогресу, розвитку людства в цілому; 4) є теоретичною передумовою для автора створення певного винаходу чи іншого об’єкта промислової власності. - Єдиним суб’єктом права інтелектуальної власності на наукове відкриття є його автор. Автором наукового відкриття є фізична особа завдяки творчій праці якої це відкриття було зроблено. Якщо наукове відкриття зроблено на підставі творчої праці одночасно кількох осіб, вони вважаються співавторами наукового відкриття. - На наукове відкриття виникають лише особисті немайнові права інтелектуальної власності, а саме: 1) право надати науковому відкриттю своє ім’я; 2) право присвоїти науковому відкриттю спеціальну назву. - Наукові відкриття мають надзвичайно велику цінність для всього людства, вони не визнаються об’єктами чиїхось виключних прав. Наукові відкриття мають бути доступними для використання усіма людьми. Тому за законодавством України на наукові відкриття не виникають майнові права інтелектуальної власності.

8) для набуття права власності на майно потрібно два правочини -договір, який є підставою набуття права власності, та передання майна, який є способом набуття права власності; правила щодо передачі як умови виникнення права власності свідчать про розмежування зобов'язання (договору) і речового права (власності).

Домовленість, що закріплена у договорі, стосується обов'язку продавця в майбутньому передати річ, тобто перенести право власності на неї на іншу особу - набувача. Адже, за загальним правилом, право власності на майно, що є предметом консенсуального договору, виникає не одномоментно з його укладенням. Виняток становлять реальні договори, які вважаються укладеними з моменту передання майна. Набуття права власності на майно за договорами, які потребують нотаріального посвідчення, пов'язане з цим посвідченням (ч. З ст. 334 ЦК), а право на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації права на нього (ч. 4 ст. 334 ЦК).

Відтак набуття права власності відповідно до ЦК пов'язано з: а) переданням майна; б) нотаріальним посвідченням договору; в) державною реєстрацією права на нерухоме майно.

Переданням майна є його вручення однією особою іншій із наміром перенести право власності. У такому разі не викликає сумніву наявність правочину, який є наслідком виконання сторонами умов договору і являє собою дії з передання (та відповідно прийняття) майна.

Зайвим є передання, коли: набувач вже володіє річчю (наприклад, при набутті права власності орендарем, який і так вже тримає в себе цю річ, що була йому передана ще при укладанні договору оренди. Схожа ситуація спостерігається при перетворенні юридичної особи, внаслідок чого майно, що належить одній юридичній особі, з її перетворенням на іншу не передається останній, а вважається таким, що їй належить. Наприклад, коли у процесі приватизації державна юридична особа перетворюється на акціонерне товариство); річ, яку відчужує власник, перебуває у іншої особи, і тому фактично власник поступається правом на позов.

Способами передання є: а) вручення майна як фізичний акт, яким здійснюється перенесення володіння самим майном; б) вручення "замінника" майна - коносаменту або іншого товарно-розпорядчого документа на майно, внаслідок чого без фізичного переміщення майна "з рук у руки" воно вважається переданим набувачеві; в) здавання речей на пошту, організації зв'язку перевізникові для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки (ч. 2 ст. 334 ЦК).'

9) Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Будь-яке використання захищених патентом винаходу, корисної моделі, промислового зразка (виготовлення, застосування, ввезення, пропозиція до продажу, продаж та інше введення запатентованого продукту в господарчий обіг) без згоди патентоволодільця, є порушенням патентних прав.

На вимогу власника патенту порушення права інтелектуальної власності має бути припинене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачене ліцензійним договором.

Спори, пов'язані з порушенням прав та інтересів патентовласників, розглядаються судом, зокрема спори про:

- авторство на промисловий зразок;

- встановлення власника патенту;

- порушення майнових прав власника патенту;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- право попереднього користування;

- винагороду автора;

- стягнення компенсації.

Способи захисту випливають із загальних положень цивільного законодавства або зазначені безпосередньо в ліцензійному договорі (стягнення збитків, неустойки, дострокове розірвання ліцензійного договору тощо).

Найпоширенішим способом захисту патентних прав є вимога патентоволодільця про припинення порушення. Обов'язок щодо доказування порушення патентних прав покладається на патентоволодільця. Суд може зобов'язати порушника припинити незаконне виготовлення запатентованого продукту або виробництво продукту запатентованим способом. Такі дії вважаються контрафактними і е найсерйознішим порушенням прав патентоволодільця.

Справи, пов'язані із захистом права інтелектуальної власності досить поширені у судовій практиці, й водночас, досить складні. Так, відома співачка звернулася до суду із проханням заборонити макаронній фабриці використовувати як назву макаронів слово "Тая", оскільки це є сценічним ім'ям співачки. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що в основі назви покладено ім'я директора фабрики. Після ряду неоднозначних рішень у задоволенні позову було відмовлено.

11) Винахід (англ. invention, нім. Erfindung f) — технічне рішення, що є новим, корисним у господарській діяльності і може бути практично застосоване. Визнаний офіційними експертами винахід може отримати правову охорону від держави і стати об'єктом промислової власності, що засвідчується особливим правоохоронним документом, який має назву патент.

Креслення гелікоптера у виконанні Леонардо да Вінчі, одного із найвидатніших винахідників

Винаходом може бути «продукт», «процес» та «нове застосування відомого продукту чи процесу» (пристрій,спосіб, сполука, композиція, застосування пристроїв за новим раніше невідомим призначенням, штамимікроорганізмів, культура клітини рослин і тварин тощо).

Ознаки наукового відкриття: 1) самостійний об’єкт права інтелектуальної власності; 2) існує в природі об’єктивно, людиною не створюється, а лише нею пізнається; 3) здійснює істотні зрушення науково-технічного прогресу, розвитку людства в цілому; 4) є теоретичною передумовою для автора створення певного винаходу чи іншого об’єкта промислової власності.

12) Промислóвий зразóк — результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання^[1], характеризується будь-яким новим видом форми, конфігурації, кольору чи сукупності цих елементів у продукті, що створює естетичне враження.

В Україні промислові зразки, що відповідають такій ознаці як новизна, можуть отримувати правову охорону у вигляді патенту на промисловий зразок. При цьому важливо розуміти, що при здійсненні експертизи офіційна установа перевіряє виключно наявність у промислового зразка всіх заявлених суттєвих ознак. Патент на промисловий зразок видається під відповідальність його власника без гарантії чинності

13. Що таке корисна модель?

Корисна модель — це результат інтелектуальної діяльності людини, об'єктом якої є нова за виглядом, формою, розміщенням частин або побудовою модель, придатна для промислового виготовлення.

14. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, промисловий зразок, корисну модель.

Майнові права суб'єктів права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, проголошене чинним законодавством, дає його суб'єкту ті самі правомочності, які дає право власності на будь-який інший об'єкт.

Право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок засвідчується патентом, який надає його власнику виключне право на використання зазначених об'єктів на свій розсуд, якщо таке використання не порушує права інших власників патентів. Якщо патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок видано кільком особам, то відносини між ними визначаються на підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожний власник патенту має право використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд. Проте жоден з них не має права видавати ліцензію на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та передавати право власності на зазначені об'єкти іншим особам без згоди решти власників патенту.

15. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку.

Майнові права на торговельну марку, як і на інші об'єкти інтелектуальної власності, мають строковий характер: вони є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Однак, на відміну від прав на інші об'єкти, зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

16. Що таке комерційна таємниця

Комерційна таємниця - інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

17. Основні функції ДП “Українське агентство з авторських і суміжних прав”

Українське агентство з авторських та суміжних прав виконує функції: забезпечує охорону авторських та суміжних прав, здійснює державну реєстрацію (за бажанням авторів) прав авторів на інформаційне забезпечення, проводить управління майновими правами авторів та їх правонаступників, надає допомогу в управлінні майновими правами та ін.

18. Завдання правової охорони інтелектуальної власності

Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку місцевих винахідницьких і творчих талантів, наукових досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, за якого як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їхні права будуть поважатися

19. Співвідношення понять охорони і захисту прав інтелектуальної власності.

Співвідношення охорони та захисту трактує також З.В. Ромовська: «З точки зору філософських понять загального, особливого, окремого, правова охорона є загальним поняттям, правовий захист - особливим, а примусове повернення речі після закінчення строку договору оренди чи відшкодування моральної шкоди як конкретні способи захисту - поняттям окремим. Взаємозв'язок правової охорони та правового захисту проявляється і у тому, що, захищаючи право конкретної особи, суд тим самим здійснює охоронну функцію щодо суспільного ладу, прав інших осіб, утверджуючи соціальну цінність правозгідної поведінки. Акт судового захисту права чи інтересу конкретної фізичної чи юридичной особи одночасно спрямовується на охорону моральних засад суспільства. Є всі підстави для того, щоб говорити про фактичну охорону особою своїх прав, яка полягає у вчиненні певних, не заборонених законом дій для запобігання порушення права: огородження садиби, закриття будинку на замок, влаштування сигналізації тощо» [8, с. 492]

20. Поняття, зміст та порядок укладання авторських договорів

Авторський договір — це консенсуальна угода у галузі права інтелектуальної власності (авторського права), за якою автор або правонаступники передають готовийтвір певній організації для використання або автор бере на себе обов’язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

Зміст авторського договору становлять умови, які встановлюються угодою сторін. Змістом зобов'язального правовідносини, заснованого на авторському договорі, є права і обов'язки сторін. Сукупність умов визначає склад підлягають виконанню сторонами дій.

Для будь-якого договору одним з важливих суттєвих умов є умова про предмет, який охоплює все те, з приводу чого укладається договір. Зміст предмета залежить від виду договору.

Питання про предмет авторського договору неоднозначно вирішується в науковій літературі.

Авторський договiр вважається укладеним, якщо мiж сторонами досягнуто угоди щодо всiх суттєвих його умов (спосiб використання, розмiр i порядок виплати винагороди, термiн дiї договору та використання твору тощо). Якщо протягом обумовленого договором термiну твiр не буде використано, автор має право вимагати вiдшкодування збиткiв. Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутнiх творiв на дану тему чи в цiй галузi, є недiйсними.

21. Що таке ліцензійний договір? Види ліцензій

Ліцензійний договір - це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства

Виділяють такі види ліцензій:

проста ліцензія – ліцензіар надає ліцензіату право використовувати об’єкт ліцензії в установлених договорами рамках, але залишає за собою право використовувати його на тій же території, надавати ліцензії на таких же умовах необмеженому колу осіб (ліцензіат не має права видавати субліцензії). Цей вид ліцензії закріплений в законодавстві України під назвою “невиключна ліцензія”;

виключна ліцензія – ліцензіар надає ліцензіату виключне право на використання об’єкта ліцензії у встановлених договором рамках, власник свідоцтва (патенту) відмовляється від самостійного використання та надання ліцензій іншим особам;

повна ліцензія – надає ліцензіату весь спектр прав, які витікають зі свідоцтва (патенту). Ліцензіат користується правами протягом строку дії такого свідоцтва (патенту). Цей вид ліцензії не знайшов свого відображення та закріплення в законодавстві України, оскільки, його охоплює поняттям “виключна ліцензія”.

22. Дайте визначення патенту

Патент — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певногостроку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством (як правило, 15-20 років). Патент може бути визнано недійсним у судовому порядку на законодавчій основі. З поняттям патенту тісно пов'язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.

23. У чому полягає принцип охороноспроможності об’эктів інтелектуальної власності

Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає в тім, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності.

Автор, що одержав охоронний документ, наприклад патент, почуває себе впевнено, оскільки його права охороняються законом. Тепер він може розкрити даний винахід для широкого кола осіб на предмет "використання ними цього об'єкту на законних підставах. Якби автор не мав охоронного документа, то він, швидше за все, не розкрив би даний винахід, ніхто б не зміг скористатися ним і предмет винаходу залишився б невідомим. Крім того, закріплене охоронним документом присвоєння особистих (немайнових), а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності, і це, мабуть єдиний спосіб отримання вигоди автором у результаті використання об'єкта інтелектуальної власності самостійно з одержанням переваг над конкурентами чи шляхом дозволу третім особам використовувати об'єкт інтелектуальної власності за ліцензійні платежі.

Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном "захист прав інтелектуальної власності". Ми будемо розрізняти поняття "правова охорона" і "правовий захист". Підставою для цього служить те, що ці дві дії повинні бути розділені, тому що, по-перше, вони мають різні цілі, а по-друге, здійснюються різними організаційними структурами. Охороною (оформленням прав з видачею охоронного документа) займаються патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) - адміністративні і судові органи. Хоча якщо розглядати це питання з теоретичної точки зору, то поняття "правовий захист" у цьому контексті є складовою більш широкого поняття "правова охорона".

24. Умови патентоздатності винаходу (корисної моделі)

1. Винахiд вiдповiдає умовам патентоздатностi, якщо вiн є новим, має винахiдницький рiвень i є промислово придатним. 2. Корисна модель вiдповiдає умовам патентоздатностi, якщо вона є новою i промислово придатною. 3. Винахiд (корисна модель) визнається новим, якщо вiн не є частиною рiвня технiки. Об'єкти, що є частиною рiвня технiки, для визначення новизни винаходу повиннi враховуватися лише окремо. 4. Рiвень технiки включає всi вiдомостi, якi стали загальнодоступними у свiтi до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено прiоритет, до дати її прiоритету. 5. Рівень техніки включає також змiст будь-якої заявки на видачу в Українi патенту (у тому числi мiжнародної заявки, в якiй зазначена Україна) у тiй редакцiї, в якiй цю заявку було подано спочатку, за умови, що дата її подання (а якщо заявлено прiоритет, то дата прiоритету) передує тiй датi, яка зазначена у частинi четвертiй цiєї статтi, i що вона була опублiкована на цю дату чи пiсля цiєї дати. 6. На визнання винаходу (корисної моделi) патентоздатним не впливає розкриття iнформацiї про нього винахiдником або особою, яка одержала вiд винахiдника прямо чи опосередковано таку iнформацiю, протягом 12 мiсяцiв до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено прiоритет, до дати її прiоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття iнформацiї покладається на особу, заiнтересовану у застосуваннi цiєї частини. 7. Винахiд має винахiдницький рiвень, якщо для фахiвця вiн не є очевидним, тобто не випливає явно iз рiвня технiки. При оцiнцi винахiдницького рiвня змiст заявок, зазначених у частинi п'ятiй цiєї статтi, до уваги не береться. 8. Винахiд (корисна модель) визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловостi або в iншiй сферi дiяльностi.

25 Порядок отримання патенту.

Як показує практика, процедура одержання патенту на винахід в Україні займає 2,5-3 роки, патенту на корисну модель - 9-11 місяців.

В Україні існує єдиний державний орган, уповноважений видавати патенти на винаходи (корисні моделі) - Державний департамент інтелектуальної власності. Заявки на видачу патенту подаються в Український інститут промислової власності (Укрпатент) , що є структурним підрозділом Департаменту.

• заяву на видачу патенту на винахід (корисну модель);

• опис винаходу (корисної моделі);

• формулу винаходу (корисної моделі);

• реферат;

• креслення (за необхідності).

Крім цього, повинен бути сплачений державний збір за подання заявки у встановленому розмірі.

Заявником винаходу (корисної моделі) може бути його (її) автор, роботодавець автора або їхній правонаступник. Подати заявку може як фізична, так і юридична особа (резидент і нерезидент) - як самостійно (тільки резиденти), так і через довірену особу. В останньому випадку до матеріалів заявки додається довіреність, видана заявником на ведення діловодства.

• встановлення дати подання заявки – заявка перевіряється на наявність всіх необхідних документів і матеріалів, а також перевіряється відповідність сплаченого держзбору встановленому розміру. У випадку, якщо матеріали заявки відповідають всім установленим правилам, заявникові направляється повідомлення про встановлення дати подання заявки на винахід (корисну модель).

• формальна експертиза – перевіряється правильність оформлення матеріалів заявки та їх відповідність вимогам Закону України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі». У випадку невідповідності матеріалів заявки якій-небудь із установлених вимог, заявникові направляється повідомлення із зазначенням порушеної вимоги. Протягом двох місяців заявник має можливість виправити помилку або внести уточнення в матеріали заявки. Якщо матеріали заявки відповідають всім установленим вимогам, заявник одержує рішення про завершення формальної експертизи й можливості проведення кваліфікаційної експертизи (за заявками на винаходи) або рішення про видачу патенту на корисну модель.

• кваліфікаційна експертиза (проводитися тільки за заявками на винаходи) – перевіряється відповідність заявленого винаходу критеріям патентоздатності, встановлених Законом. Кваліфікаційна експертиза проводиться тільки після одержання Укрпатентом відповідної заяви й оплати збору за її проведення. У випадку невідповідності винаходу якому-небудь із установлених критеріїв, заявникові направляється обґрунтований попередній висновок із зазначенням порушеного критерію. Протягом двох місяців заявник має можливість надати аргументовану відповідь і усунути зазначені недоліки. Якщо винахід відповідає всім установленим критеріям патенотоздатності або якщо експертиза взяла до відома доводи заявника щодо усунення недоліків, заявникові направляється рішення про видачу патенту на винахід.

Після одержання позитивного рішення за заявкою заявник повинен оплатити державне мито за видачу патенту й державний збір за публікацію у встановленому розмірі.

Після оплати відомості про видачу патенту на винахід (корисну модель) публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність» і одночасно заносяться у відповідний Державний реєстр. При цьому заявник винаходу (корисної моделі) одержує патент і статус власника виключних прав на винахід (корисну модель).

26.В яких випадках відбуваеться дострокове припинення дії патенту

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 466 ЦК). Підстави припинення дії патенту передбачені ст. 32 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" і ст. 24 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки".

По-перше, власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності віддати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Однак не допускається повна або часткова відмова від патенту на винахід без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом.

По-друге, дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. Річний збір за підтримання чинності патенту сплачується за кожний рік його дії, починаючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Установи щодо винаходів і корисних моделей - не пізніше 4 місяців віддати публікації відомостей про видачу патенту, а стосовно промислових зразків - одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти або бути відправленим до Установи до кінця поточного року дії патенту за умови сплати збору щодо винаходів і корисних моделей протягом його останніх 4 місяців, а стосовно промислових зразків - 2 місяців.

Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено. Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплачений щодо винаходів і корисних моделей протягом 12 місяців, а стосовно промислових зразків - 6 місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір річного збору збільшується на 50 відсотків. При сплаті збору дія патенту відновлюється. Якщо збір не сплачено протягом цих 12 місяців, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення дії патенту. Збір за підтримку чинності патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель не сплачується.

У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок ці об'єкти можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на використання цих об'єктів, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом (ст. 467 ЦК).

Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення (ст. 468 ЦК).

Підстави визнання патенту повністю чи частково недійсним передбачені ст. 33 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" і ст. 25 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки".

Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка умовам патентоздатності; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) чи у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення порядку патентування винаходу чи корисної моделі в іноземних державах; г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

З метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа за умови сплати збору може подати до Установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу чи корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту, про що Установа повідомляє у своєму офіційному бюлетені.

27 Права власника свідоцтва про право на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Права, які випливають з реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.

Обсяг правової охорони, яка надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру й зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.

Власник свідоцтва має такі права:

використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;

вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання.

Власник свідоцтва не має права на такі дії:

видання ліцензії на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

заборону (перешкоджання) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

28 Що таке торгівельна марка

Знак для товарів і послуг (англ. trademark) — позначення, знак[1] за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів та послуг інших осіб[2]. Такими позначеннями можуть бути слова, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. У Цивільному кодексі України відносно знаку для товарів і послуг вживається термін «торговельна марка»[3]. Термін «торговельна марка» є прямим запозиченням із англійської мови. По суті термін «знак для товарів і послуг» та «торговельна марка» означають одне і те саме поняття і тому можуть вживатися як рівнозначні. Слід зазначити, що знак для товарів і послуг є засобом індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу й, із законодавчої точки зору, є об'єктом права інтелектуальної власності, зокрема його деколи відносять до права промислової власності. Товар може мати марку виробника або посередник привласнить йому приватну марку (марка посередника). Марочна назва може бути індивідуальною, у цьому випадку застосовується багатомарочний підхід для однієї і тієї ж категорії товарів (наприклад, пральні порошки «Тайд», «Аріель» компанії «Проктер енд Гембл»),колективною для товарного сімейства (наприклад, зубна паста «Колгейт»). Капітал торгової марки — цінність торгової марки. Визначається тим, наскільки торговій марці довіряє споживач, а також іменним упізнаванням, якістю, в якій споживач упевнений, сильними марочними асоціаціями та іншими активами, такими як патенти, торгові знаки, відносини між каналами розповсюдження.

29. Порядок реєстрації торгівельної марки Національна реєстрація в Україні

Особа, що бажає одержати свідоцтво, подає до державного підприємства «Український інститут промислової власності» заявку[9]. Заявка подається на один знак, складається українською мовою і має містити:

заяву про реєстрацію знака;

зображення позначення;

перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди:

зареєстрований знак стосовно наведених товарів і послуг;

зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок його використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати. Попереджувальне маркування

Власник зареєстрованого знака для товарів і послуг (тобто на основі отриманого свідоцтва) має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

30 Випадки дострокового припинення дії свідоцтва на торгівельну марку. Власник свідоцтва може достроково припинити дію майнових прав у випадках, передбачених законом та за умовами договору.

Якщо власник торгівельної марки зазнав збитків від особи, що мала дозвіл на її використання, то згідно з законодавством ця особа повинна відшкодувати збиток у певні строки.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» дострокове припинення майнових прав на торговельну марку відбувається у випадках

якщо несплачений збір за подовження строку дії свідоцтва;

якщо позначення не використовується повністю;

в інших випадках, передбачених законом.

31 Охорона прав виконавців Окремий V розділ Закону [8] спеціально присвячено цивільно-правовому захисту авторського права і суміжних прав. Окрім відшкодування прямих матеріальних збитків, а також стягнення прибутків, за порушення авторського права або суміжних прав суд стягує з винних штраф у розмірі 10 відсотків від суми, що присуджена на користь позивача. Виплата компенсації, яка визначається судом, може сягати 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, і використовується замість вищезгаданих відшкодувань. Сума штрафів направляється у встановленому законодавством порядку до відповідних бюджетів. Порушник авторського права і суміжних прав зобов'язаний також відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Суд може винести рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахування виручених коштів до Державного бюджету України.

32 Яким чином відбувається вільне використання творів. За загальним правилом законодавством не захищаються твори, якщо минуло 70 років після смерті автора. Об’єкти суміжних прав – виконання, фонограми, відеограми – не захищаються, якщо пройшло 50 років від року, коли відбулися відповідні виконання або відповідні звуко-, відеозаписи. (Нагадаємо, що фонограма є звукозаписом на носії, а відеограма – відеозаписом на носії). Також дозволяється наступне вільне використання таких об’єктів авторського права і суміжних прав без отримання дозволу і виплати винагороди, але з обов'язковим зазначенням імені автора, виконавця, виробника фонограми (відеограми) і джерела запозичення:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених об’єктів авторського права і суміжних прав такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено відповідним суб’єктом авторського права і суміжних прав;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення об’єктів авторського права і суміжних прав, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях, для висвітлення зазначених заходів без використання цих каталогів в комерційних цілях;

6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7) відтворення об’єктів авторського права і суміжних прав для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей тощо у обсязі, виправданому поставленою метою;

10) вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом, відповідно вимог ст.22 Закону;

11) вільне відтворення примірників об’єктів авторського права і суміжних прав для навчання, відповідно вимог ст.23 Закону;

12) вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм, відповідно вимог ст.24 Закону;

13) вільне відтворення творів у особистих цілях.

Усі інші випадки підпадають під оплатне використання.

33. Поняття охорона наукового відкриття

Людство завжди прагнуло до пізнання навколишнього світу, дослідження його законів та властивостей, вивчення природи явищ об'єктивної дійсності. Пізнання закономірностей навколишнього світу, що приводить до появи принципово нових знань здійснюється у формі наукових відкриттів. Вони є результатом фундаментальних теоретичних та експериментальних досліджень у будь-якій сфері життєдіяльності суспільства та надають якісно нову інформацію про об'єктивно існуючі, але раніше невідомі властивості, закони та явища матеріального світу. Наукові відкриття є наслідком прояву найвищого рівня інтелектуальної, творчої діяльності людини та можуть бути підставою для формування нових напрямків наукових досліджень і винахідницької діяльності вчених багатьох країн.

На відміну від винаходів, наукові відкриття не лише спрямовані на покращення функціонування окремих об'єктів техніки, удосконалення існуючих технологій виробництва, модернізацію устаткування, процесів виготовлення речовин та матеріалів, вони втілюють новий рівень науково-технічного розвитку, формують нові етапи пізнання людиною навколишнього світу. За цих умов значення наукових відкриттів для подальшого розвитку наукових досліджень є, як правило, значно вищим від результатів винахідницької діяльності.

Норми ЦК України, що стосуються правової охорони наукових відкриттів сформовані лише в двох статтях Кодексу (статті 457-458), що, безумовно, не можуть забезпечити належну охорону таких об'єктів. Спеціальних законів, які здійснювали 6 правову регламентацію відносин у зв'язку зі створенням та охороною наукових відкриттів в Україні, наразі не прийнято. Проте, слід зазначити про розробку проекту Закону України "Про охорону прав на наукові відкриття", який може у майбутньому визначити процедуру надання охорони таким об'єктам, закріпити права авторів наукових відкриттів, визначити механізми захисту їх суб'єктивних прав.

Відповідно до ст. 457 ЦК України науковим відкриттям визнається встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, яке вносить докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

З норми Кодексу можна встановити, що об'єктами наукових відкриттів можуть бути невідомі раніше закономірності, властивості і явища матеріального світу.

Закономірність матеріального світу вказує на об'єктивно існуючий зв'язок між явищами або властивостями матеріального світу, встановлення якого вносить докорінні зміни у рівень його пізнання.

Властивість матеріального світу являє собою об'єктивно існуючу якісну визначеність об'єкта матеріального світу, встановлення якої вносить докорінні зміни у рівень пізнання. Охорона наукових відкриттів можлива за умови, що відкриття не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам охороноздатності, тобто " новим, достовірним та вносить докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

34. Що таке раціоналізаторська пропозиція.

Раціоналіза́торською пропози́цією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності, що реєструється у журналі реєстрації раціоналізаторських пропозицій за формою ІВ-4.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Раціоналізаторська діяльність — це найбільш поширений вид технічної творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від винахідництва. Проте цей вид творчості доступний практично кожному працівникові і тому він за своїми масштабами перевищує винахідництво. Наведені та деякі інші чинники роблять раціоналізаторську діяльність чи не найбільш ефективною. Своїм масовим застосуванням раціоналізаторські пропозиції інколи здатні давати більший економічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою, ніж від використання винаходів. До раціоналізаторської пропозиції за загальним правилом встановлюється три необхідні вимоги:

вона має стосуватися профілю підприємства, якому ця пропозиція подана;

має бути новою;

має бути корисною підприємству, якому вона подана.

Реєстрація здійснюється в день надходження заяви на раціоналізаторську пропозицію підрозділом з винахідництва та раціоналізації або іншим підрозділом, на який покладено виконання цих функцій. Форма та порядок заповнення журналу визначені «Інструкцією по заповненню типових форм первинного обліку об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків), раціоналізаторських пропозицій»

35. Порядок оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію.

Вирішення задачі вважатимуть раціоналізаторською пропозицією від моменту визнання її такою у встановленому порядку.

Міністерства та інші органи державної виконавчої влади, підприємства, а також Товариство винахідників та раціоналізаторів України й інші громадські організації можуть створювати інноваційні фонди для підтримки діяльності зі створення та використання раціоналізаторських пропозицій.

Діяльність підприємств, пов'язана зі створенням, одержанням правової охорони і використанням об'єктів промислової власності, фінансується за рахунок їхніх власних коштів, а державних підприємств - за рахунок коштів, виділених на їх утримання, та доходів від використання раціоналізаторських пропозицій, що залишаються в їхньому розпорядженні відповідно до чинного законодавства.

Оформлення права на раціоналізаторську пропозицію починається зі складання та подання заяви.

Заяву подають у письмовій формі. У ній зазначають: найменування пропозиції, перелік співавторів, опис суті пропозиції з поданням даних, достатніх для її практичного здійснення, мету пропозиції, відомості про економічний або інший позитивний ефект тощо.

Заява має містити тільки одну раціоналізаторську пропозицію, її подають тому підприємству, діяльності якого стосується пропозиція, незалежно від того, чи працює автор на цьому підприємстві.

Підприємство (установа, організація), яке прийняло до розгляду заяву, має її зареєструвати та протягом місяця з дати реєстрації прийняти щодо неї рішення.

Після надходження заяви здійснюють попередню перевірку і розгляд заявленої пропозиції по суті. Попередня перевірка має за мету встановити, чи стосується пропозиція діяльності підприємства, якому її подано, і чи відповідає заява формальним вимогам. Експертиза по суті полягає у визначенні наявності у пропозиції технічного рішення, новизни та корисності. На підставі висновку експертизи виносять рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською або про відмову в цьому.

Після прийняття рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською та прийняття її до використання протягом місячного строку кожному зі співавторів видають Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію.

Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію містить:

назву та, якщо є, комерційне найменування підприємства (організації, установи), що видає свідоцтво;

назву раціоналізаторської пропозиції;

прізвище автора, а в разі співавторства прізвища та ініціали всіх співавторів в алфавітному порядку;

дату подання пропозиції;

дату визнання пропозиції раціоналізаторською;

номер, за яким вона зареєстрована в журналі реєстрації раціоналізаторських пропозицій;

підпис керівника підприємства (організації, установи) із зазначенням його прізвища та ініціалів, скріплених печаткою.

Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію є безстроковим документом і діє у межах того підприємства, яке його видало.

36. Дайте визначення права інтелектуальної власності на сорти рослин, породи тварин.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин охоплюють особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені державною реєстрацією, майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені патентом та майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, засвідчене державною реєстрацією (ст. 485 ЦК України).

Автор сорту наділяється особистими немайновими правами, що охоплюють його право:

- перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство;

- вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту і не зазначати його у публікаціях;

- вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо;

- інші особисті немайнові права автора сорту рослин.

До майнових прав власника патенту на сорт рослин належать: 1) право на використання сорту рослин, придатного для поширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає у тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати стосовно матеріалу сорту виробництво або відтворення, пропонування до продажу, продаж або інший комерційний обіг, вивезення за межі митної території України, ввезення на митну територію України або зберігання матеріалів сорту з будь-якою метою.

Майнове право власника сорту може бути предметом застави і використовуватись у спільній діяльності, зокрема бути внеском до статутного фонду чи майна юридичної особи, бути предметом іншого комерційного обігу, що не заборонений законом.

Власник сорту має право передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Він також має право заповісти своє майнове право на сорт у спадщину.

Власник сорту може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором. Правова охорона селекційних досягнень у галузі тваринництва в Україні забезпечується нормами гл. 42

ЦК України та Законом України "Про племінну справу у тваринництві" від 15 грудня 1993 р. в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.

Відповідно до положень ЦК України право інтелектуальної власності на породу тварин складають:

- особисті немайнові права інтелектуальної власності на породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

- майнові права інтелектуальної власності на породу тварин, засвідчені патентом;

- майнове право інтелектуальної власності на поширення породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Майнові права інтелектуальної власності на породу тварин є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації протягом тридцяти років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком їх державної реєстрації.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на породу тварин є автор породи тварин (селекціонер) та інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на породу тварин за договором чи законом.

Загальні правові, економічні та організаційні Основи виведення нових порід тварин визначаються Законом України "Про племінну справу у тваринництві". Відповідно до його норм селекційним досягненням у сфері тваринництва визнається створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх потомкам.

Об'єктом правової охорони у галузі тваринництва виступають племінні тварини, тобто чистопородні або одержані за затвердженою програмою породного вдосконалення тварини, що мають племінну цінність і можуть використовуватися в селекційному процесі. Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції. До суб'єктів такої діяльності Закон відносить власників племінних ресурсів, підприємства з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні центри, інші підприємства, установи, організації та фізичні особи - підприємці, які надають відповідні послуги у сфері племінної справи.

37 Правова охорона похідних творів. Об’єкти що не охороняються авторським правом

Поняття та ознаки об’єктів авторського права

Творча діяльність особи знаходить свій прояв у різних галузях: літературі, мистецтві, архітектурі, театрі, кіно та інші. Результатом творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва. Законодавство про авторське право визначає, що охороні підлягають всі твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, цінності, жанру, обсягу, мети, засобу чи форми вираження (ст. 8 Закону, ст. 433 ЦКУ).

Таким чином, головним є те, що твір – це результат творчої діяльності, виражений в об’єктивній формі.

В існуючому законодавстві немає визначення поняттю «твір», але вказується на його ознаки. Перш за все, твір є результатом творчої діяльності. Показником творчого характеру твору, на думку багатьох вчених, є його оригінальність. Воно може виражатися у новому змісті, новій формі, ідеї, концепції та ін. В цьому сенсі кожний твір є новим, оригінальним, неповторним.

Другою ознакою твору є наявність об’єктивної форми. Твір як результат творчої діяльності автора стає об’єктом авторського права лише тоді, коли він виражений у будь-якій об’єктивній формі (що робить його доступним для сприйняття, допускає можливість відтворення). Таким чином, об’єктивна форма твору тісно пов’язана з можливістю його відтворення.

Авторське право охороняє форму вираження твору, воно не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, концепції тощо, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені у творі.

Слід звернути увагу на те, що авторське право розповсюджується на усі твори, незалежно від їх призначення та художнього рівня. Авторське право охороняє як високохудожні твори, так і твори, художній рівень яких не є високим. Якість твору визначається при його опублікуванні, визначенні кількості примірників, авторської винагороди. Будь-який твір охороняється законом.

Відповідно до українського законодавства авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору або спеціальне оформлення, чи виконання будь-яких інших формальностей.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Він складається з таких елементів: латинська літера «С», обведена колом ©; ім’я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору.

Застосування знака для охорони не означає, що правовій охороні підлягають тільки твори, які містять цей знак. Його застосування залежить від бажання особи, якій належить авторське право. Закон забезпечує правовою охороною і твори, на яких є знак, і твори, на яких його немає.

Суб’єкт авторського права для засвідчення авторства має право протягом строку охорони зареєструвати своє право у відповідних державних реєстрах.

Слід звернути увагу на те, що авторський твір і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкту, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки. Наприклад, продаж роману видавництву не позбавляє письменника його авторських прав.

Об’єктом авторського права може бути не тільки твір в цілому, але і його частина, якщо вона може використовуватися самостійно, в тому числі назва, якщо вона є оригінальною.

Твори, які не є об’єктами авторського права

До кола об’єктів, що не охороняються авторським правом, належать ті твори, в яких відсутня хоча б одна з ознак, необхідних для визнання його твором науки, літератури і мистецтва. Результати діяльності, що не містить творчості, оригінальності, або вони не виражені в об’єктивній формі, що робить твір доступним до сприйняття, можливим для відтворення, не можуть бути визнані твором, який охороняється авторським правом.

Відповідно до ЦКУУ не є об’єктами авторського права акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, розпорядження, постанови, рішення тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; сповіщення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації; інші твори, встановлені законом (ст. 434 ЦКУУ).

Слід зазначити, що закінчення строку дії авторського права припиняє правову охорону твору, але цей факт не впливає на охорону авторства, імені автора і недоторканість твору. Ці права мають безстроковий характер.

Не є об’єктами авторського права акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх офіційні переклади. До цих документів відносяться закони, укази, постанови, рішення, інструкції та інші нормативні акти. Державними символами і знаками вважаються стяги, герби, гімни, ордена, грошові знаки та ін. Більшість цих документів є результатами творчої діяльності людини, їх автори відомі. Однак як тільки вони затверджуються відповідними органами, їх правовий статус змінюється. Вони широко використовуються усіма суб’єктами суспільних відносин без будь-яких обмежень.

Не визнаються об’єктами авторського права сповіщення про події і факти, що мають інформаційний характер. Інформація про той чи інший факт не містить творчого характеру. Сповіщення телеграфних інформаційних агенцій, офіційна хроніка – це тільки точні дані, інформація, яка не відображає думки автора, його відношення.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 10) стосується об’єктів, що не охороняються авторським правом: розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності.

Не охороняються законом твори народної творчості (фольклор) – частушки, танці, твори народних художніх промислів, народні костюми та ін. Твори народної творчості не можуть забезпечуватися правовою охороною, тому що їх автор – народ.

До об’єктів, що не охороняються авторським правом, закон може віднести й інші твори.