Метод безпосередніх складників у лінгвістичній концепції американського структуралізму

Американський структуралізм, або дескриптивізм (від англ. descriptive «описовий»), – мовознавчий напрям, для якого характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо). Прагнучи максимальної об'єктивності й точності наукового опису мови, дескриптивісти розробили ряд ефективних методик лінгвістичного аналізу з опорою на форми мовних одиниць та їх розподіл у мовленні, тексті: процедури польової лінгвістики, дистрибутивний аналіз і трансформаційний метод, аналіз за безпосередніми складниками, моделювання. Методика безпосередніх складників (БС) – прийом подання словотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення та речення у вигляді ієрархії складових елементів. Основні принципи методики БС, як і дистрибутивного аналізу, були сформульовані Л. Блумфільдом, а далі розроблені представниками дескриптивної лінгвістики К. Пайком, Ч. Хоккетом, Р. Уеллзом і С. Четменом. В основу аналізу за БС покладено поступове членування слова чи висловлення на бінарні складники, яке продовжується доти, доки не залишаться неподільні елементи (кінцеві складники). У членуванні речення, як і словосполучення, дотримуються принципу: один із БС повинен бути «ядром» (тобто одиниця, яка лежить в будові всього речення, є головною, підмурком, на якому будується усе речення) членованої конструкції, а інший – периферійним елементом. Наприклад, у словосполученні сонячний день слово день – ядро, а сонячний – периферійний (маргінальний) елемент, у словосполученні читати книгу дієслово читати – ядро, а книгу – маргінал.

Аналіз за БС ґрунтується на таких строгих правилах: 1) кожен раз дозволяється зробити тільки одне членування; 2) у процесі поділу не допускається перестановка складників; 3) у кожному членуванні береться до уваги тільки результат останнього членування. Процес аналізу за БС продемонструємо на реченні Наша мама приготувала смачний обід. Членування речення починається з виділення найтісніше пов'язаних між собою складників, тобто з блоків, які лежать в основі структурної будови речення. Найтіснішими блоками тут є наша мама (перший поділ) і смачний обід (другий поділ). Далі виділяємо групу присудка приготувала смачний обід, тому що на цьому етапі членування (третій етап) цей блок є найтіснішим, адже словосполучення смачний обід в цілому підпорядковане присудкові — дієслову приготувала. Нарешті (четвертий етап) групу підмета об'єднуємо з групою присудка. Результати аналізу за БС прийнято зображати схематично під аналізованою структурою. Результати аналізу за БС прийнято зображати схематично під аналізованою структурою. Коли ж усувати складники у послідовності їх виділення і залишити останні два складники, то отримаємо ядерну структуру мама приготувала.

Таким чином, аналіз за БС є основним прийомом сегментації мовного матеріалу і виділення фундаментальних одиниць, які конструюють модель мови, а також визначення ієрархії складників у словах, словосполученнях і реченнях. Практичне застосування цей аналіз має в системах автоматичного перекладу для синтаксичного аналізу і синтезу речень.

Методика аналізу за БС і до її теоретичного обґрунтування мала стійкі традиції в європейських школах, тільки вона подавалась як структурні схеми складного речення і як членування слова на твірну і похідну основу.

ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДУ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У КОНЦЕПЦІЇ ШЛЕЙХЕРА. 1 із засновників історичного методу в мов-ві. Вперше висунув ідею врахування звукових закономірностей при мовному порівнянні і взяв участь у виробленні строгого методу пор-іст дослідження. Вперше намагався реконструювати індоєвропейську прамову як систему форм. Вперше встановив різницю між генетичною спорідненістю мов і типологічною подібністю. З його іменем пов’язана будова схеми «родовідного дерева мов». Цю теорію доповнив положенням про географічне варіювання мов і теорією мовних контактів. Намагався вивчати живе народне мовлення. Його критикували за: природничо-науковий принцип підходу до фактів мови; теорію 2х періодів мовного розвитку(доісторичний та історичний); за положення про мову як природний організм і віднесення ним мов-ва до природничих наук. У зв’язку з цим прийнято говорити про «біологічну концепцію мови», «метафізичний натуралізм», «вульгарний матеріалізм» Шлейхера.

Методи дослідження повинні бути подібні до методів дослідження природничих наук: точні спостереження і правила. Порівнював закономірності розвитку мови із закономірностями розвитку природних явищ. Насправді теорія Ш. заснована не на біологічному трактуванні сутності мови, а на положенні про зв'язок мови і мислення. Мова – звукове вираження думки, мисленнєвий процес, який виявляється за допомогою звуків. Мови – природні організми, які виникли без участі волі людини, виросли і розвинулись за окремими законами, старіють і відмирають.

Організм розумів як структуру, яка природно виникла, розвивається і має внутрішню організацію. Із природничих наук запозичив термін «морфологія» (вчення про форми). «мовні організми» (структури) утв природнім шляхом, без втручання людської волі. Ш. співставляє їх із організмами, що існ у природі. Наука, яка має мову своїм найближчим об’єктом, але розглядає її як засіб проникнення в духовну сутність і в життя одного чи багатьох племен – філологія, і вона відноситься до історії. Їй протиставляється лінгвістика, яка має своїм об’єктом мову як таку і не має справи з історичним життям народів. Це природнича історія людини.

Питання про зовнішню (філологія) і внутрішню (морфологія, фонетика) лінгвістику. Перехідна область – синтаксис.

Вважав, що створення мови припадає на п-д, що передує початку історії. 2-га лінія лінгвіст роботи Ш – історико-генетична. Питання мовних контактів. Сусідні мови повинні бути між собою більш схожі , віддалені – менше через різницю у кліматі і умовах життя. 1 з перших висував ідею мовного союзу.

ТЕОРІЇ ПОНЯТІЙНИХ КАТЕГОРІЙ МЕЩАНІНОВА ТА СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ МОДАЛЬНОСТІ ВИНОГРАДОВА – ТЕОРЕТИЧНА БАЗА ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ГРАМАТИКИ БОНДАРКО. Идея так называемых "понятийных категорий" стала у Мещанинова одной из первых попыток выявления семантических закономерностей языка, отличных от его формальных закономерностей. В книге Глагол Мещанинов сопоставил глагольные категории в языках мира. в языкознании — смысловые компоненты общего характера, свойственные не отдельным словам и системам их форм, а обширным классам слов, выражаемые в естественном языке разнообразными средствами. В отличие от скрытых категорий и грамматических категорий, П. к. рассматриваются безотносительно к тому или иному конкретному способу выражения (прямому или косвенному, явному или неявному, лексическому, морфологическому или синтакси­че­ско­му). Обычно П. к. понимаются как универсальные, свойственные всем или большинству языков мира (см. Универсалии языковые); благодаря именно этому свойству они выступают как основа сводимости описаний разнообразных и разносистемных языков. Большинство П. к. характеризуется «полевой» структурой, с «ядром» и «периферией» в составе соответствующего функционально-семантического поля. В качестве грамматикализованного ядра П. к. выступает соответствующая ей грамматическая категория. Модальность - функционально-семантическая категория, выражающая разные виды отношения высказывания к действительности, а также разные виды субъективной квалификации сообщаемого. Модальность является языковой универсалией, она принадлежит к числу основных категорий естественного языка (см. Категория языковая), «в разных формах обнаруживающихся в языках разных систем..., в языках европейской системы она охватывает всю ткань речи» (В. В. Виноградов). Термин «модальность» используется для обозначения широкого круга явлений, неоднородных по смысловому объёму, грамматическим свойствам и по степени оформленности на разных уровнях языковой структуры. Вопрос о границах этой категории решается разными иссле­до­ва­те­ля­ми по-разному. К сфере модальности относят: противопоставление высказываний по характеру их коммуникативной целеустановки (утвержде­ние — вопрос — побуждение); противо­по­став­ле­ние по признаку «утверждение — отрицание»; града­ции значений в диапазоне «реальность — ирреальность» (реальность — гипотетичность — ирреальность), разную степень уверенности говорящего в досто­вер­но­сти формирующейся у него мысли о действительности; различные видоизменения связи между подлежащим и сказуемым, выраженные лексическими средствами («хочет», «может», «должен», «нужно») и др.

МІЖКАТЕГОРІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ ФУНКЦІЙ. У мові існує постійна і регулярна між категоріальна взаємодія, що зумовлено природним співіснуванням граматичних категорій у формі слова. Кожна граматична категорія, представлена у словоформі, виконує певні ф-ї, які а) контактують, взаємодіють або ж б) реалізуються паралельно і незалежно одна від одної. Граматичні категорії, наявні у певних словоформах кожної частини мови, співвідносяться із тими граматичними категоріями, які характеризують дану частину мови в цілому. Між граматичними категоріями існують два типи зв’язків: а) функціональні, які відображають структурно-семантичні риси граматичної категорії, закономірності її функціонування; б) формально-парадигматичні, які показують залежності між парадигмами граматичних категорій (Бондарко). Функціональні зв’язки. В укр. мові особливості вживання дієслів у доконаному/недоконаному виді у дійсному способі залежать від функціональних різновидів категорії часу. Напр., у власне теперішньому (актуальному) (позначає дію, яка збігається з моментом мовлення) вживаються форми недоконаного виду в процесуальній ф-ї: По осінньому небу повільно пливуть сірі хмари (Гончар). У невласне теперішньому (неактуальному) часі (позначає дію, яка передує моменту мовлення, збігається з ним і буде відбуватися після нього) вживання видових форм залежить від різновиду невласне теперішнього часу. У тих контекстах, які позначають постійний теперішній час, поширені форми недоконаного виду, наприклад: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихим раєм? (Шевченко). В абстрактному теперішньому (дія не відбувається, а мислиться узагальнено до, після і в момент мовлення) можливе вживання форм обох видів, напр.: Розсудлива людина все добре обмірковує навіть тоді, коли кивнуть на знак згоди. У теперішньому історичному при позначенні одиничних (неповторюваних) дій можливе вживання лише форм недоконаного виду: Вчора підходить до мене і каже. У минулому часі на позначення повторюваних дій вживають форми недоконаного виду, напр.: Вона часто приїздила до нас (не можна сказати приїхала). Формально-парадигматичні зв’язки. Між категоріями виду й часу. В укр. мові часова парадигма залежить від категорії виду. Парні за видом дієслова утв. вісім форм часу: а) форми недоконаного виду (роблю – теп. час, робив – мин., було робив – давномин., буду робити – складена (аналітична) форма майб, робитиму – складна (синтетична) форма майб.); б) форми доконаного виду (зробив – мин., був зробив – давномин., зроблю – проста форма майб). Непарні (одновидові) дієслова формують неповну парадигму часу: а) одновидові дієслова недоконаного виду творять п’ять часових форм (думати-думаю, думав, було думав, буду думати, думатиму); б) одно видові дієслова доконаного виду творять три часові форми (надуматися – надумався, був надумався, надумаюсь).