Зв’язок мови і мислення у концепції в. Гумбольдта.

За твердженням В. Гумбольтда, мова є надбанням окремого народу, а народ-це спільність людей, що розмовляє однією мовою. Мова невіддільна від культури. Вона тісно пов’язана з духовним розвитком людства, відображає розвиток культури. На противагу лінгвістам, які розглядали мову як технічний засіб вираження думки, Гумбольдт доводить, що мова і мислення тісно пов’язані між собою і що мова-це той орган, який творить думку. Отже, мислення не просто залежить від мови, а певною мірою зумовлюється кожною конкретною мовою. Пізнання світу залежить від мови, оскільки вона не безпосередньо відображає світ, а інтерпретує його. В кожній мові закладено своє світобачення, і вона стає посередником між людиною та зовнішнім світом. Інтелектуальна діяльність і мова являються одним цілим. Мова є обов’язковою передумовою мислення. Мова і мислення-два нерозривно пов’язані види суспільної діяльності, що відрізняються один від одного своєю суттю і специфічними ознаками. Мислення-найвища форма активного відбиття об’єктивної реальності. Мова є безпосередньо матеріальною опорою мислення тільки в його словесно-логічному виді. Мова в цілому не лише створює можливість мислення і розуміння, фіксацію результатів цього процесу в значеннях слів і граматичних категоріях, але й передбачає мовне світобачення. Найважливішим є жива мова, мова як діяльність, сутність якої щось постійне і разом з тим постійно змінне. Приходить до розуміння слів і речень не як значень компонентів висловлювання, а як засобу духовної діяльності, що відбувається завдяки спілкуванню.

ВЗАЄМОЗВ*ЯЗОК ПОНЯТЬ "ЗНАЧЕННЯ " - "ФУНКЦІЯ" - "ЗНАЧИМІСТЬ" Важливою передумовою правильного використання одиниці будь- якого рівня у спілкуванні є її розуміння. Значення, значимість і функція — це співвідносні властивості мовної одиниці, які забезпечують її осмисленість. У науковій літературі існують різні погляди щодо статусу названих понять. Так, Н.О.Слюсарева вбачає між функцією і значимістю багато спільного, оскільки вони мають одну сферу вияву (мовна система) і залежать від місця мовної одиниці серед інших подібних. Функція одиниці мови - це вияв її значимості в одиниці вищого мовного рівня. Не заперечуючи тісного взаємозв'язку між функцією, значенням і значимістю, Ф.С.Бацевич пропонує розрізняти поняття функції та значимості і обмежує сферу вияву значимості системою мови. "Функція, в свою чергу, може виявлятися як всередині системи, так і поза її межами, тобто відносно певного середовища" .

ІМПЛІКАТИВНА ФУНКЦІЯ ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Імплікативну функцію висловлювання утворюють різноманітні приховані конвенції (умови, настанови тощо), які є частиною мовлення (Арутюнова, Звегинцев). Приклад: Ліки приймайте так, як сказав лікар. В умовах, коли відомо, що людина хвора, це висловлювання означає: “Треба приймати ту дозу, яку встановив лікар”. Але якщо людина здорова, то воно може мати принципово інше значення: “Треба приймати ліки тільки в тих випадках, коли відчуватимете слабкість”. За вищезгаданою моделлю Кіклевича (див. пит. 55) маємо: відношення В до конвенції Е (кількість загальних знань, які суб'єкт передає). Різноманітні приховані конвенції — умови, побажання, які є частиною мовлення.

ІНТЕРПРЕТАТИВНА ФУНКЦІЯ ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Інтерпретативну (роз'яснювальну) функцію висловлювання формують різноманітні погляди і думки мовця, а також джерела, з яких мовець отримує інформацію відносно змісту чи форми повідомлення. Висловлювання можна інтерпретувати, зокрема, з погляду того, що ми знаємо про ситуацію, оскільки наші знання постійно змінюються внаслідок обміну інформацією. У цьому зв'язку визначають часткову комунікативну функцію висловлювання, яка складається з двох значень: “відома, вихідна, неактуальна інформація” — “невідома, актуальна інформація”. Згідно з цими значеннями висловлювання членують на тему і рему. Існують також висловлювання, які не актуалізують інтерпретативну функцію, наприклад: Прийшла весна; Іде дощ. Висловлювання може мати метамовну інтерпретацію. Цей різновид інтерпретації пов'язують із вживанням вставних і вставлених компонентів на зразок так би мовити, якщо можна так сказати, власне кажучи, м'яко кажучи, він сказав би, як сказав би мій знайомий, як кажуть англійці, як говорять в Одесі тощо. За вищезгаданою моделлю Кіклевича (див. пит. 55), при інтерпретативній функції маємо відношення В до суб'єкта А і ситуації С. Що суб'єкт знає про ситуацію?