Основні положення функціонально-граматичної теорії с. Діка

Функціональна граматика у розумінні С.Діка - це загальна теорія функціонального дослідження суті природної мови.С.Дік описує найважливіші принципи функціональної граматики, указуючи, що вона:базується на функціональному розумінні мови як інструменту суспільної взаємодії, завдяки якому люди спілкуються і таким чином впливають на розумову та практичну діяльність одий одного; виходить з пріоритету прагматики, яка охоплює семантику і синтаксис;розглядає семантику як підпорядковану прагматиці, а синтаксис - як підпорядкований семантиці, і не визнає будь- якої автономності синтаксису й семантики;передбачає побудову граматичних моделей, які б забезпечували вимоги: психологічної адекватності - модель повинна співвідноситись із психологічними механізмами перетворення інформації; прагматичної адекватності - модель повинна лежати в основі загальної теорії вербальної взаємодії; типологічної адекватності - модель повинна застосовуватись для опису мов різних типів; повинна формуватись із застосуванням функціональних і реляційних понять трьох різновидів: семантична функція - відображає різні ролі партиципантів, тобто позначуваних членами речення учасників описуваної ситуації (наприклад: агенс, пацієнс, реципієнт і т.п.); синтаксична функція - відображає різні способи опису однієї події (наприклад: суб'єкт і об'єкт); прагматична функція - відображає ситуативно обумовлене членування інформації, яку передає висловлювання (тема - рема); формується шляхом постулювання (тобто апріорного визначення) базових предикацій, в основі яких лежать закладені в лексиконі предикативні зразки;відображає базові предикації в конкретних мовних висловлюваннях, використовуючи систему правил вираження (маніфестації*), яка визначає форму і порядок компонентів (конституентів);ухиляється від використання трансформаційних правил, які змінюють структуру мовних висловлювань, а також від механізмів відбору та аналізу лексики за допомогою абстрактного матеріалу (зокрема, так званих "семантичних примітивів" або "семантичних кварків") .У граматиці С.Діка основні предикативні структури складаються з предикатів і термів. Предикати позначають властивості та відношення, а терми вказують на предмети. Різновиди предикатів термів: а) базові (непохідні), які існують у мовному лексиконі й повинні бути засвоєні мовцями; б) похідні, які утворються за певними правилами.

Лексикон - це сфера існування непохідних, семантично цілісних одиниць, носіїв змісту.С.Дік виділяє різновиди предикатів залежно від форми вияву (номінальні, ад'єктивні, вербальні) та враховуючи форму вияву й ознаку похідності/непохідності: базові вербальні: читати; похідні вербальні: начитатися; базові номінальні: гітара; похідні номінальні: гітарист; базові ад'єктивні: довгий; похідні ад'єктивні: довгуватий. Кожен предикат може творити певну предикативну модель, в якій закладені його семантичні та синтаксичні властивості.

Функціональна граматика як галузь функціональної лінгвістики.

Теоретичні основи функціональної граматики, розроблені в концепції С. Діка. Теоретичні засади та модель функціональної граматики О. Бондарка. Структура функціонально-семантичного поля (ФСП): на прикладі ФСП таксису та ФСП персональності.

Теоретичні основи функціональної граматики, розроблені в концепції С. Діка Функціональна граматика у розумінні С.Діка - це загальна теорія функціонального дослідження суті природної мови. С.Дік описує найважливіші принципи функціональної граматики, указуючи, що вона: базується на функціональному розумінні мови як інструменту суспільної взаємодії, завдяки якому люди спілкуються і таким чином впливають на розумову та практичну діяльність одий одного; виходить з пріоритету прагматики, яка охоплює семантику і синтаксис; розглядає семантику як підпорядковану прагматиці, а синтаксис - як підпорядкований семантиці, і не визнає будь- якої автономності синтаксису й семантики; передбачає побудову граматичних моделей, які б забезпечували вимоги: психологічної адекватності - модель повинна співвідноситись із психологічними механізмами перетворення інформації; прагматичної адекватності - модель повинна лежати в основі загальної теорії вербальної взаємодії; типологічної адекватності - модель повинна застосовуватись для опису мов різних типів; повинна формуватись із застосуванням функціональних і реляційних понять трьох різновидів: семантична функція - відображає різні ролі партиципантів, тобто позначуваних членами речення учасників описуваної ситуації (наприклад: агенс, пацієнс, реципієнт і т.п.); синтаксична функція - відображає різні способи опису однієї події (наприклад: суб'єкт і об'єкт); прагматична функція - відображає ситуативно обумовлене членування інформації, яку передає висловлювання (тема - рема); формується шляхом постулювання (тобто апріорного визначення) базових предикацій, в основі яких лежать закладені в лексиконі предикативні зразки; відображає базові предикації в конкретних мовних висловлюваннях, використовуючи систему правил вираження (маніфестації*), яка визначає форму і порядок компонентів (конституентів); ухиляється від використання трансформаційних правил, які змінюють структуру мовних висловлювань, а також від механізмів відбору та аналізу лексики за допомогою абстрактного матеріалу (зокрема, так званих "семантичних примітивів" або "семантичних кварків") . У граматиці С.Діка основні предикативні структури складаються з предикатів і термів. Предикати позначають властивості та відношення, а терми вказують на предмети. Різновиди предикатів термів:

а) базові (непохідні), які існують у мовному лексиконі й повинні бути засвоєні мовцями;

б) похідні, які утворються за певними правилами.

Лексикон - це сфера існування непохідних, семантично цілісних одиниць, носіїв змісту. С.Дік виділяє різновиди предикатів залежно від форми вияву (номінальні, ад'єктивні, вербальні) та враховуючи форму вияву j ознаку похідності/непохідності:

базові вербальні: читати;

похідні вербальні: начитатися;

базові номінальні: гітара;

похідні номінальні: гітарист;

базові ад'єктивні: довгий;

похідні ад'єктивні: довгуватий.

Кожен предикат може творити певну предикативну модель, в якій закладені його семантичні та синтаксичні властивості.