51. Виникнення козацького стану.

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

Більш-менш достовірні відомості про українських козаків з’являються з кінця ХV ст. (перші історичні згадки датуються 1489 р., хроніка Мартина Бельського, та 1492 р., лист Великого князя Литовського Олександра докримського хана Менглі-Гірея). Проте слід мати на увазі, що ці дати появи козацтва є умовними, вони лише відображають довготривалий історичний процес, започаткований раніше, в ході якого українське козацтво пройшло певну суспільну еволюцію, із побутового явища перетворилось в окремий стан зі своїми привілеями.

Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами:

По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани Поділля, Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги.

По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельного ризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом

До появи українського козацтва вели і такі глибинні причини, як інстинкт самозбереження народу, небажання частини еліти нації втратити велич княжої доби, незалежності, яка, хоча мінімально, але ще втримувалась до др. пол. ХУ ст.

Козацький стан втілював споковічне прагнення людини до волі, свободи, романтики, слави, мужності, це була втеча і захист від примусу, підданства, приниження і т. д.

Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.

52.Феномен козацької демократії.

Україною.

Козацька республіка включала досить велику територію, куди входили землі як Лівобережжя, так і Правобережжя, за винятком Волині й Галичини, що залишалися в Польщі. На підвладній козакам території було запроваджене козацьке правління. Ми пам'ятаємо, що ще гетьман М.Дорошенко створив полкове самоврядування серед реєстрових козаків. Тепер же, після того, як були досягнуті значні успіхи в національно-визвольній війні. Україна ділилася на 16 полків. Полк являв собою не просто військове формування, а військово-адміністративне, а влада полковника обіймала також адміністративні й судові справи. Територія полку в свою чергу дробилася на сотні, де військово-адміністративні функції виконував сотник. Низовою ланкою такого поділу було містечко чи село, в якому головував отаман. Сотники, отамани утворювали привілейований стан козацької старшини, проте ці посади тривалий час були виборними і лише пізніше стали спадковими.

Вершиною козацької військово-адміністративної піраміди був гетьман. Посада гетьмана була виборною. Це свідчило як про демократизм, так і про республіканізм козацької держави. Проте, ми знаємо, що демократія - це не вседозволеність, а республіки бувають демократичними й аристократичними.

До якого ж типу демократії та республіканізму належала козацька держава? На жаль, не лише в навчальній, а й у науковій літературі цим питанням приділяється недостатня увага. Тому створюється таке враження, що в Козацькій республіці панував найширший демократизм, і такою ж була державна система.

Це не зовсім так. Дійсно, принципи виборності всіх щаблів виконавчої влади, а також гетьмана підтверджують демократичність козацької системи. Проте недарма ми говоримо саме про «Козацьку республіку», а не якусь іншу. Хто такі були козаки - ми з'ясували. Це був один із станів українського суспільства, який ніс ідеали свободи, соціальної та національної незалежності. Він близько стояв до селянства, але й відрізнявся від нього, бо був вільним. Він також відрізнявся ще більшою мірою від міщан, особливо тих, хто користувався привілеями Магдебурзького права. З цього приводу інколи навіть траплялися конфлікти.

Отже, Козацька республіка найбільшою мірою репрезентувала інтереси козацького стану, які в принципі мали загальнодемократичний характер. Але истема виборів гетьмана, будучи демократичною, не була досконалою. На цю обставину, до того ж виставляючи її як недолік «козацької демократії», звернув увагу В.Антонович. Критикуючи пункти Переяславської умови, він пише про те, що невідомо, хто має право обирати гетьмана: «В принципі головні права, права суверенітету належать ніби до всього народу, але в пунктах умови не поставлено, з кого має складатись така народна рада. Через те після смерті Хмельницького вибирають, ми бачимо, гетьманів на трьох видах ради: іноді на раді старшини, інколи на раді козацькій військовій, а іноді на чорній раді».

Нагадаємо:

• «рада старшин» включала полковників і сотників;

• «козацька рада» складалися із усіх тих, хто був у військовому поході;

• «чорна рада» - зібрання всього народу.

З приводу останнього В.Антонович зауважує: «Це, розуміється, була утопія: увесь народ зібрати було неможливо. Ця чорна рада не мала жодної організації: справа рішалася звичайно галасуванням і бійкою».

Зазначимо, що така система склалася після правління Б.Хмельницького. Сам же він всерйоз обмірковував ідею стати князем в Україні й зробити цю посаду спадковою. Тим не менш реально влада гетьмана була обмеженою з боку так званих генеральних рад, тобто «ради старшин», які з часом втрачали свій вплив і вагу в державі, особливо під час Руїни. Натомість гетьман, крім командування військом, вів зовнішню політику, наглядав за судочинством, здійснював контроль за скарбницею та земельним фондом, конфіскованим у поляків.

Допоміжним органом у гетьмана була «генеральна старшина», яка виконувала функції генерального штабу та кабінету міністрів. До її складу належали:

• генеральний писар, до повноважень якого входили обов'язки складати урядові тексти, встановлювати регламент засідань ради і наглядати за зовнішні їй зносинами;

• генеральний обозний – військові справи;

• генеральний суддя - контроль за судовими справами;

• генеральний осавул та генеральний хорунжий виконували спеціальні доручення гетьмана.

Такою в загальному була державна система Козацької республіки, яку самі козаки називали Військом Запорізьким, а російські царі та поляки, відповідно, - Малоросією та Україною.