22. Західноукраїнські землі на початку хх ст.

На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу

Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн

тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових,

капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.

На початку XX ст. провідне становище у промисловості Східної Галичини,

Буковини, Закарпаття посідали великі промислові об'єднання. У Галичині

на 1903 р. налічувалося 24 акціонерних об'єднання, а в 1912 р. їх уже

було ЗО. На Закарпатті діяло дев'ять промислових акціонерних товариств.

Динамізувався процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р.

кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число

підприємств зменшилося майже вдвічі. Нові явища спостерігалися у сфері

фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух.

Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500

різних кооперативів. Важливу роль у розвитку економіки краю відігравав

не тільки український капітал, а й іноземний — австрійський, румунський,

молдавський.

Що ж стосується сільського господарства, то тут ситуація суттєво

відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та

фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною

провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було

зайнято близько 90% населення.

Складні соціально-економічні процеси, що відбувалися в цей період на

західноукраїнських землях, віддзеркалювались і в суспільно-політичному

житті краю. Це, зокрема, знайшло своє відображення у більшій

структурованості населення, а відтак — у виникненні численних місцевих

українських політичних партій.

Наприкінці 90-х років почали проявлятися суперечливі тенденції в

діяльності Української радикальної партії, створеної 1904 р. з

ініціативи Б. Грінченка, С. Єфремова, Д. Дорошенка. В її лавах

сформувалися три політичні групи: власне радикальна на чолі з М.

Павликом, К. Трильовським, Ю. Бачинським, соціал-демократична на чолі з

Р. Ярославичем, М. Ганкевичем, М, Новаковським; та

національно-демократична на чолі з В. Охрімовичем, М. Левицьким, В.

Будзиновським. Остання виступала за згуртування всіх українців навколо

ідеї української державності. Соціал-демократи пропонували реформувати

УРП та об'єднати її з соціал-демократичною партією Австрії. Радикальна

група не заперечувала ідею утворення Української соціал-демократичної

партії, висловлювала свою готовність співпрацювати з нею, але відкидала

необхідність об'єднання із соціал-демократичною партією Галичини,

звинувачуючи її в націоналізмі.

18 Вересня 1899 р. На конференції соціал-демократів було прийнято

рішення про утворення УСДП, а 26 грудня того ж року на з'їзді

представників національно-демократичного крила УРП, організації «Народна

Рада» та Комітету львівських русинів була створена Українська

національно-демократична партія.

Загострення соціально-економічної та політичної ситуації на

західноукраїнських землях виявлялося також у зростанні страйкового руху.

ях виявлялося також у зростанні страйкового руху.

Найбільших масштабів сягнув страйк 1902 р. у Галичині, в якому взяли

участь до 200 тис. сільських робітників і який був підтриманий всіма

українськими партіями краю. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім

економічних, звучали й політичні вимоги. Такого характеру набули страйки

будівельників (1902 р.), нафтовиків Борислава (1904 р.). У період