4. Революційні події 1848-1849 pp. На західноукраїнських землях.

4.1. Початок революцій. Скасування панщини в Східній Галичині. У 1848-1849 pp. в ряді європейських країн, у тому числі і в Австрійській імперії, відбулися буржуазні революції. У березні 1848 р. австрійський імператор проголосив конституцію, яка передбачала наданнягромадянам деяких демократичних свобод (свободу слова, друку, зборів) і скликання парламенту.

Революція спричинила широкий розмах національно-визвольного руху в Східній Галичині, що поступово зазнавав все більшої політизації. У квітні 1848 р. австрійський уряд був змушений скасувати панщину в цьому краї. Ця подія відбулася на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях Австрійської імперії. Закон про скасування панщини лише в серпні 1848 р. поширився на Буковину. На Закарпатті під час революції 1848 р. панщина була формально теж скасована, але реально вона існувала ще 5 років.

4.2. Створення Центральної ради народової (ЦРН) і Головної руської ради (ГРР). Відповідно до проголошених австрійським урядом ряду демократичних свобод у Східній Галичині виникли різні політичні організації, керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола.

а) Створення Центральної ради народової. Польська ліберальна буржуазія і поміщики 13 квітня 1848 р. створили у Львові Центральну раду народову (ЦРН), яка, спираючись на створену національну гвардію, мала на меті перетворення всієї Галичини (у тому числі і Східної) в польську автономну провінцію, заперечуючи право на окремий національний розвиток більшості населення Східної Галичини - українців. При цьому більшість поляків продовжувала стверджувати, що галицькі українці не мають нічого спільного з українцями Наддніпрянщини, що це - гілка польського народу, a українська мова - діалект польської.

б) Створення Головної руської ради. Українська інтелігенція Східної Галичини рішуче виступила проти намагань поляків втягнути цей край до Польщі і 2 травня 1848 р. створила свою політичну організацію - Головну руську раду (ГРР), яка, підтримуючи проведення прогресивних реформ, прагнула забезпечити вільний розвиток українського населення (українці себе називали русинами). У містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося майже 50 місцевих руських paд , до складу яких входили селяни, міщани, інтелігенція, представники духовенства . Ці ради стали організаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної Галичини, тобто за її відокремлення від Західної (польської) Галичини, за викладання в усіх навчальних закладах рідною мовою, за створення української національної гвардії.

Програма ГРР обґрунтовувала приналежність українського населення Галичини до єдиного українського народу, закликала до національного пробудження, активної діяльності щодо поліпшення становища українців у межах австрійської конституції.

ГРР почала формувати загони української національної гвардії. Австрійці відмовилися задовольнити політичні вимоги Ради, обмеживши її діяльність культурно-просвітницькими функціями. У 1851 р, ГРР була розпущена.

4.3. Посилення українсько-польського протистояння в Галичині. Цього часу посилилося протистояння між українцями і поляками в Гали-чині. Польська Центральна рада народова 23 травня 1848 р. утворила з представників полонізованої української шляхти, яка небажала відокремлюватися від польського суспільства, свою організацію «Руський собор». Його головними завданнями були: підпорядкувати собі український національний рух і проголосити незалежність Польщі під верховенством Габсбургів,

На початку червня 1848 р. у Празі відкрився Слов'янський з'їзд (з'їзд слов'янських народів Австрійської імперії), який серед інших питань намагався здійснити спробу зблизити позиції українських і польських діячів (ГРР і ЦРН). Українці намагалися розділити Галичину на Східну (українську) і Західну (польську) з автономією Східної Галичини. Поляки були за єдину Галичину з польською автономією в Австрійський імперії (при формальній рівності поляків і українців). Було складено угоду «Вимоги українців у Галичині», яка так і не набула чинності.

4.4. Збройне повстання у Львові. Основною причиною збройного повстання у Львові, яке Почалося 1 листопада 1848 р. під впливом жовтневого повстання у Відні, був наступ контрреволюційних сил, які намагалися ліквідувати політичні та національні свободи, завойовані під час революції.

Львівські робітники, ремісники і студенти різних національностей (українці, поляки, євреї) спільними зусиллями збудували барикади і встановили контроль над центром міста. Наступного дня захисники барикад зав'язали бій з урядовими військами і змусили їх відступити. Командувач австрійськими військами віддав наказ обстріляти місто з гармат, установлених на прилеглих пагорбах. Пожежа охопила головні будівлі центру міста. Повстанці зазнали значних утрат і припинили опір. Сотні учасників були піддані військовому суду. У місті, а через кілька днів і у всій Східній Галичині, було запроваджено воєнний стан. Перемога контрреволюційних сил наблизила реставраціюабсолютизму в Австрійській імперії.