1. Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання

Фінансове право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу та перерозподілу і використання державою фондів грошових коштів.

Фінансове право має особливий предмет і метод правового регулювання. Воно регулює сферу державного управління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляється організаційна роль органів державної влади та місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави та місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвитку держави. Водночас, відносини, що виникають у процесі формування, розподілу та використання фондів коштів господарюючих суб'єктів і громадян фінансовим правом не регулюються.

Види фінансові відносини за своїм змістом та колом учасників:

бюджетні відносини;

податкові відносини;

страхові відносини;

відносини з приводу державного кредиту;

банківського кредитування і розрахунків;

врегулювання грошового обігу;

валютного контролю.

У складі фінансових правовідносин виділяють такі основні групи відносин між:

центральними і місцевими органами державної влади і управління;

державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями;

фінансовими і кредитними органами;

фінансовими органами та громадянами;

державними господарюючими суб'єктами, які діють на засадах госпрозрахунку;

державою в особі уповноважених нею органів та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності.

Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується фінансово-правовий метод їх регулювання, якому властивий імперативний (владний) характер. Його суть полягає в тому, що зміст правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов'язкового для виконання іншою стороною. Стороною, яка приймає владні приписи (рішення) у фінансових правовідносинах є держава або органи місцевого самоврядування в особі уповноважених ними органів чи посадових осіб.

2. Система та джерела фінансового права

Для фінансового права є характерною наявність великої кількості фінансово-правових норм, що формують відповідну систему.

За загальноприйнятою в теорії права тенденцією, фінансове право складається з двох частин: Загальної та Особливої.

Загальна частина включає в себе фінансово-правові норми, які визначають зміст, принципи, завдання, форми і методи фінансової діяльності держави, а також систему органів, що її здійснюють; організацію, форми і методи фінансового контролю, а також правове становище всіх суб'єктів-учасників фінансових правовідносин.

Особлива частина включає в себе правові норми, які складають підгалузі та фінансово-правові інститути і регулюють однорідні суспільні відносини у сферах: бюджету, державних доходів, податків, державного кредиту, державних видатків, державного страхування, банківського кредитування і безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.

Основними фінансово-правовими інститутами фінансового права є

бюджетне право,

податкове право,

банківське право тощо.

Джерела фінансового права можна розділити на кілька груп:

І. Конституція України має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України. Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, повинні відповідати Основному Закону.

ІІ. Закони України загального характеру, що визначають зміст права власності, правила поведінки суб'єктів підприємництва, підстави та порядок укладання цивільно-правових угод між ними, підстави та механізм юридичної відповідальності тощо. Серед них Господарський кодекс України, Цивільний кодекс тощо.

ІІІ. Закони України галузевого характеру, що визначають правове регулювання у сфері фінансової діяльності держави. Серед них Бюджетний кодекс України, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р., «Про Державний бюджет Украї­ни», «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p., «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р., «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р., «Про Державну податкову службу в Україні» від 4 груд­ня 1990 р., «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. тощо.

IV Підзаконні нормативно-правові акти

укази, розпорядження Президента України;

постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

накази, інструкції, листи, методичні вказівки Міністерства фінансів; Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції; Державної податкової служби, Державного казначейства тощо;

постанови і розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;

акти органів місцевого самоврядування (рішення, розпорядження) - нормативні акти, що діють тільки на території Автономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села.

V. Норми міжнародного права та міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР України, що містять норми фінансового права.

Сукупність нормативних актів, що містять норми фінансового права, прийнято визначати як фінансове законодавство.

Як бачимо, норми фінансового права містяться в різних за своїм характером і значенням джерелах, що обумовлено широтою та розмаїттям предмета фінансового права, що складають різноманітні відносини публічного характеру.