1. Предмет та завдання етнології.Основні поняння. Этнология – историческая наука о происхождении и этнической истории народов, формировании особенностей их культуры и быта.  Этнология – общественная нака, изучающая народы – этносы и другие этнические общности, их этногенез, быт, культурно-исторические отношения.  Этнология - наука, основным объектом изучения которой являются народы мира. Этнология при этом резко противопоставлялась истории, которая считалась наукой, изучающей «исторические» народы на основании письменных источников. Этнологии же отводилась роль науки о «неисторических» народах.  В настоящее время принята следующая иерархическая организация этого комплекса дисциплин (К. Леви-Стросс) :  Нижний уровень - ЭТНОГРАФИЯ (сбор и систематизация информации об этносах)  Средний уровень - ЭТНОЛОГИЯ (анализ и сравнение, выделение общих закономер-ностей)  Высший уровень КУЛЬТУРНАЯ и СОЦ. АНТРОПОЛОГИИ (исследование общих принципов этнокультурной и этносоциальной организации, свойственных для человечества в целом)  Объектом изучения этнологии являются этносы или этнические общности.  Этнос — это особый вид социальной группировки, возникающей не по воле людей, а в результате естественно-исторического процесса. Характерная черта этносов — их значительная устойчивость: они, как правило, сохраняются многие и многие столетия. Каждый этнос обладает определенным внутренним единством, а также специфическими чертами, отличающими его от всех образований того же типа.  Предмет изучения - этнология как наука изучает этнические процессы, т. е. разнооб-разные аспекты жизнедеятельности этносов, включая изменение людьми своего этниче-ского самосознания и своей этнической принадлежности.  Т. о. в предмет этнологии входят следующие сферы:  а) возникновение этносов (этногенез)  б) историческую эволюцию этносов (этническую историю)  в) современную жизнь этносов (их актуальное функционирование)  г) возможные пути развития этносов в обозримом будущем (проблемы этни¬ческого прогнозирования) .  Основные проблемы изучаемые современной этнологией:  а. расселение народов, их этнонимию (самоназвания — эндоэтнонимы; названия, данные другими народами - экзоэтнонимы) , изучение этнических территорий и этнических границ;  б. социальные группы (слои, классы, сословия и т. п. , в том числе современные и исторические) в составе этносов, а также этнические группы в составе классов, социаль-ных слоев, институтов и проч. , что составляет предмет занятий специальной этнологиче-ской дисциплины - этнической социологии; демографические процессы, происходящие в этносах, или динамика числен¬ности народов;  в. субэтнические группы и образования в составе крупных этносов; различные аспекты традиционно-исторической и современной народной и профессиональной куль-туры народов - их поселения, жилища, орудия и утварь, системы питания, одежда и ук-рашения, художественная культура;  г. хозяйственные занятия, экономическая деятельность и их воздействия на этно-сы;  д. обряды, обычаи, нравы и верования народов;  е. языковое поведение и его влияние на этносы;  ж. проблемы этнического сознания и самосознания;  з. политологические вопросы, связанные с этническими интересами, 

2. Етнографічні джерела. Зв'язок етнографії з іншими науками

Етнографія (від грецького етнос - народ і графо - пишу) - це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв'язки.

Як рівнозначний з етнографією вживається ще й термін етнологія (етнос - народ, логос - наука, вчення). Як бачимо, етнографія позначає науку описову, а етнологія - загальнотеоретичну, яка розв'язує загальні народознавчі проблеми. Проте таке розмежування досить умовне, бо етнографія не виключає узагальнень теоретичного плану, так само як етнологія застосовує методи опису. Безпосереднє спостереження і опис звичаїв, побуту, світогляду народу - це основний метод етнографії. Крім того, вона широко використовує писемні джерела, речові пам'ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики, мовознавства. До цінних етнографічних джерел можна віднести стародавні малюнки, ілюстрації до книжок, фрески, скульптурні чи рельєфні зображення людей, споруд, предметів побуту тощо. У хроніці Георгія Арматола, перекладеній київським книжником, міститься 127 ілюстрацій, які відтворюють архітектуру, церкви, одяг, обряди, народні вірування. Описи звичаїв, одягу часто знаходимо в фольклорі, особливо в козацьких думах (згадаємо хоча б відому "Думу про козака Голоту"). Чимало цікавих відомостей про українців залишили нам іноземні мандрівники, посли, купці, які подорожували Україною: Амвросій Контаріні, Гійом Л. де Боплан, П'єр Шевальє, Павло Алепський та ін.

Все це був період нагромадження етнографічних знань, який можна вважати початком української етнографії (ХV-ХVІ ст.). Другий етап - період наукового збирання та осмислення етнографічних матеріалів. У 1772 p. з'явилася друком праця "Описание свадебных украинских простонародных обычаев в М. России и в Украинской губ., також и в великороссийских слободах, населенных малороссиянами, употребляемых". Автором цієї унікальної пам'ятки української фольклористики був Григорій Калиновський, офіцер російської армії, українець за походженням. Його працю використовували і наступні дослідники.

Незважаючи на те, що етнографія є частиною історичної науки, вона має багато спільного і з іншими дисциплінами.

Етнографія і антропологія. Найтіснішими узами пов'язана етнографія з цією наукою. Незважаючи на те, що фізична антропологія вивчає народи в їхньому антропологічному різноманітті, взаємодія очевидно: іноді навіть родинні народи і племена мають відмінності, пояснити які тільки порівнянням фольклору та письмовими джерелами можна. Лише тільки вивченням антропологічних особливостей можна виділити ті чи інші гіпотези (наприклад, таджики Паміру в результаті довгої територіальної ізоляції відокремилися від решти населення, що наклало відбиток і на їхню культуру). Найважливіше значення антропологія має і при вивченні етногенезу. Невипадково кафедра етнографії в СПбДУ носить назву Кафедра етнографії та антропології.

Етнографія та філософія. Свого часу філософію вважали найголовнішою з наук не випадково - яка ще поєднала в собі стільки навчань і думок? Пов'язана з нею та етнографія. Важко відокремити праці Е. Тейлора, Дж. Фрезера від неї. Адже хіба не філософія їх розробляла першої, висунувши теорії про релігію? А праці К. Маркса і Ф. Енгельса? Взаємодія наук просто очевидно. І зараз вчені і історичної, і філософської наук трудяться пліч-о-пліч.

Етнографія і соціологія. Засновник соціології Е. Дюркгейм вважається засновником і цілої школи в етнографії (соціологічна школа). Його вчення про суспільство, поняття соціуму застосовні і в етнографії. Адже що таке етнос, як не соціум? Зі своїми культурними та історичними зв'язками, загальним міфом про походження і т. д.

Важливо відзначити, що методи етнографії з вивчення народів, дуже схожі на соціологічні - це і анкетування, запитальник, спостереження і т. д. Сьогодні, обидві науки тісно взаємодіють один з одним, використовуючи спільні та окремі роботи. Сучасне вивчення міста (особливо мегаполісу) неможливо без соціології. З'явилася нова дисципліна – «Етносоціологія».

Етнографія і психологія. Ще й раніше намагалися пояснити ті чи інші вірування психологією. Одними з перших були З. Фрейд і К. Г. Юнг.

Таким чином, не сама психологія впливає на етнографію, а навпаки, етнографія допомагає осягнути і психологію. Адже людина дуже пов'язаний з матеріальною культурою, що накладає відбиток і на його мислення. 3Методи етн досл

Порівняльно-історичний метод.

Метод дає можливість виявити особливе і загалье в розвитку етносів та їх культури, зясувати причини цих спільностей і відмінностей, уточнити генезу і поширення окремих явищ матеріальної, духовної і соціальної культури, пояснити причини і хід формування історико-етнографічних областей, вивчити етногенез народів, реконструювати історію первісного суспільства і т.ін.

Спробу порівняти й пояснити схожості в культурі і побуті різних етносів зробив ще Геродот (V ст.д.н.е.). Вперше метод застосував у 1724 р. французький монах-езуїт і етнограф Ж.-Ф. Лафіто.

Ще наприкінці XVIII ст. були зроблені спроби сформулювати основні принципи порівняльного методу. Провідну роль у його розробці відіграли ті етнографи і археологи, які стояли на позиціях еволюціонізму. Великий вплив на встановлення методу мали праці Л.Моргана, Е.Тайлора, Дж.Мак-Леннана, Дж. Фрезера, які вивчали розмаїття традиційно-побутової культури в його історичному розвитку, намагалисся виявити тенденції і закономірності такого розвитку.

Сучасний порівняльно-історичний метод розглядає етноси та їх культури як цілісні системи, враховує як загальні ттенденції їх розвитку, так і вплив місцевих факторів на формування особливостей їх традиційно-побутової культури. Нині застосовується "3" види порівнянь: історико-генетичний, історико-типологічний та історико-дифузійний.

Історико-генетичні порівняння найчастіше застосовуються для реконструкції первісного суспільства, при вивченні явищ, які мають спільне історико-стадіальне чи єжине генетичне походження.

Історико-типологічні порівняння проводять при вивченні як нині побутуючих компонентів культури етносів, так і тих, які відтворюються на основі різноманітних джерел.

Історико-дифузійні порівняння проводять при вивченні тих явищ традиційно-побутової культури, які набули схожих ознак внаслідок взаємозвязків і контактів.

Названі види порівнянь дають добрі результати, якщо їх використовувати комплексно. Метод дає можливість розвязати найскладніші проблеми етногенезу, еволюції.

Метод типологічного аналізу.

Нині він є загальноприйнятним і універсальним методом систематизації й аналізу емпіричного матеріалу. Він дає змогу виділити з массового фактичного матеріалу загальні і особливі, схожі і однакові явища традиційно-побутової культури, згрупувати їх в окремі системи чи цілісності. Головним поняттям методу є "тип" - побудована дослідником ідеальна модель, яка передає найбільш істотні ознаки і риси досліджуваних явищ, обєктів чи етнічних спільнот. Етнологія користується такими процедурами типологічного аналізу, як: класифікація, типологізація та періодизація.

Класифікація - упорядкування зібраного фактичного матеріалу, побудова на його основі реальних і конкретних моделей традиційно-побутової культури за схожістю і однаковістю ознак і рис. На цій основі в етнології розроблено релігійну, расову, лінгвістичну, господарсько-культурну, історико-етнографічну та інші класифікації етносів.

Типологізація - науково-теоретична модель упорядкування і виділення особливостей традиційно-побутової культури на основі поєднання кількох особливостей предмета дослідження.

Періодизація - побудова наукових моделей однопорядкових ознак традиційно-побутової культури в їх часовому розвитку. Розглядаючи етноси і традиційно-побутову культуру в їх розвитку, етнологія виділяє епохи, етапи, періоди.

Метод комплексного аналізу.

В його основі лежить підхід до етносів як до неповторних міжпоколінних людських спільнот зі своєрідною внутрішньою мозаїкою і складною соціальною структурою. Суть методу комплексного аналізу зводиться до широкого використання даних етнографії у поєднанні з матеріалами і висновками інших наук.

Метод компонентного(системного) аналізу.

Використовується названий метод при потребі дати цілісну характеристику етнічних спільнот, що вимагає описати всі складові компоненти етносів як динамічних систем: внутрішню етнографічну мозаїку, традиційно-побутову культуру, їх демографічні, соціальні, економічні, мовні, психологічні особливості тощо.

В основі аналізу лежить кількісна характеристика явищ традиційної культури і побуту. Найефективніші результати дає метод системного аналізу при вивченні етносів як соціальних спільнот, зокрема форм і кількісного складу сімей, систем спорідненості і свояцтва, етнічного складу населення окремих країн чи територі, соціальної структури еносів, рівня їх освітнього і кільтурного розвитку і т.ін.

Реконструктивний метод (пережитків).

В основу методу покладено факт про те, що в культурні кожного народу зберігаеться чимало залишкових явищ(пережитків) культури і побуту попередніх історичних епох у вигляді традиційних звичаїв, обрядів, вірувань, звичок, норм поведінки та виховання і т.ін. Метод пережитків достатньо повно розробив Е. Тайлор. Пережитки можуть мати одне з трьох значень:

а) бути незмінними залишками попередніх історичних епох.

б) бути звичаями, обрядами, віруваннями і поглядами, що у процесі змін пристосувалися до нових умов.

в) бути заново відродженими традиціями.

Спираючись на метод пережитків, вчені відтворили ряд особливостей функціонування первісного суспільства.