2. Військово-організаційні заходи уряду гетьмана п.Скоропадського

Воєнна доктрина Гетьманату суттєво відрізнялася від принципів військового будівництва Центральної Ради. На відміну від лідерів Центральної Ради, які керувалися соціалістичною ідеологією, гетьман П. Скоропадський сповідував принципи ринкової економіки та приватної власності.

Розпочинаючи військове будівництво, гетьман мусив вирішити низку першочергових питань, без чого оборона держави не мала б достатнього ідеологічного і матеріального забезпечення. Одним із них було розв’язання аграрної проблеми.

. Цьому ж мало служити відновлення за гетьманським універсалом від 18 жовтня 1918 р. козацтва як стану.

Створюючи з нащадків козаків Чернігівщини, Полтавщини і Київщини зорганізовану озброєну верству, гетьманський уряд розраховував з її допомогою протидіяти крайнім соціалістичним течіям та закласти міцну економічну та соціальну основу для формування і проведення в життя воєнної доктрини Української Держави.

Від Центральної Ради Гетьманат успадкував кілька окремих військових формувань, які мали досвід бойових дій з більшовицькими підрозділами. Водночас у Києві та інших великих містах України було багато офіцерів, переважно росіян, яких планувалось використати в процесі військового будівництва.

Прийшовши до влади, П. Скоропадський продовжив розпочате Центральною Радою формування української армії, її основою мали стати вісім корпусів піхоти і 4,5 дивізії кінноти, створених на засадах територіального набору. Кількісно вони мали становити 0,05 відсотка населення Української Держави.

Складні внутрішньополітичні умови, незацікавленість німецьких політиків та військового командування в існуванні сильної української армії гальмували військове будівництво. І все ж Гетьманат за короткий період свого існування встиг створити певні організаційні підвалини майбутніх збройних сил України, які спиралися на доктринальні підходи (на жаль, більшість задумів через об’єктивні причини не були реалізовані).

. Один із найважливіших принципів військового будівництва полягав у тому, що “армія мусить бути поза політикою, маючи своїм завданням лише службу державі”.

Значна роль відводилася формуванню національного характеру майбутньої армії України. Діловодство й офіційні зносини мали вестись державною (українською) мовою. В усіх установах і частинах передбачалось організувати курси українознавства, які ставили за мету довести у якнайшвидший термін знання державної мови до належного рівня.

Важливо, що при цьому доцільним і необхідним визнавалося використання на військовій службі знань, досвіду й таланту людей неукраїнського походження, за умови їх безумовної відданості незалежній Україні.

Усім особам незалежно від їх службового та майнового стану відкривався вільний доступ до усіх посад в армії Української Держави, в тому числі й до найвищих. Критеріями призначення на офіцерські посади насамперед були бойові заслуги, стройовий стаж, фаховий досвід, старшинство. Це давало змогу формувати офіцерський корпус із найбільш достойних і досвідчених вояків, справжніх професіоналів військової справи.

Переважну більшість зазначених підрозділів очолили відомі військові фахівці. 24 липня 1918р. Рада Міністрів ухвалила закон про загальну військову повинність та затвердила план організації армії, розроблений Генеральним штабом. Протягом літа було прийнято закони про організацію військового судочинства, військово-санітарної служби та постачання. Час дійсної військової служби визначався в піхоті на два роки, в кінноті й артилерії - на три, у флоті - на чотири. Служба в запасі обмежувалася 38-річним віком, а в ополченні тривала від 39 до 45 років.

Діючи в цілому професійно, військове міністерство Української Держави припустилося втім стратегічної й політичної помилки. 15 липня 1918 р. військовий міністр О. Рогоза видає наказ, згідно з яким при переході на мирний стан із збройних сил звільнялися офіцери, котрі пройшли скорочений курс навчання під час Першої світової війни й усі офіцери, набрані із запасу.. Цей крок призвів до розколу українського офіцерського корпусу, і значна кількість молодих українських офіцерів, котрі заробили свої погони бойовими заслугами, була відрахована з військової служби

Важливою складовою Збройних Сил Української Держави мав стати військово-морський флот. Як відомо, значна частина суден Чорноморського флоту під впливом більшовиків і агентури Антанти була затоплена. Решта флоту опинилась у Севастополі під контролем німецького командування, яке всіляко зволікало з передачею його Українській Державі. Однак попри всі труднощі розпочалась планомірна робота українського морського відомства по створенню національ­них військово-морських сил.

Українська держава, яка проіснувала з 29 квітня по 14 грудня 1918 р., мала монархічне за формою правління.

Державний переворот відбувся за безпосередньої підтримки німецькою воєнно-окупаційного режиму. В подальшому він контролював та обмежував гетьманський уряд в його діях. Тому і в розбудові атрибутів Української держави були скромні наслідки.

Поразка у війні Німеччини та її союзників підривала основи гетьманської державності.

З крахом австро-німецької окупації активізували свій наступ проти гетьманського режиму й більшовики.