Знайомство зі звуками оточуючого світу

Глухі та слабочуючі діти успішно використовують свої залишки слуху (тотально глухих немає). Увагу дитини потрібно зосереджувати на звуках, які її оточують (в групі, на вулиці , вдома). Дітей потрібно вчити реагувати на різні побутові шуми: стукіт, шум від побутової техніки; звуки падаючих предметів, сигнали транспорту, гавкіт собак, плач, сміх, кашель, чхання…Подібна робота не вимагає спеціального заняття, вона проводиться протягом усього дня усіма чуючими дорослими та дітьми. Основне при цьому–бути уважним та слідкувати за реакціями кожної дитини. В індивідуальних апаратах (та без них) діти чують багато звуків. Якщо звукові реакції не підкріплюються, то вони поступово затухають, і діти перестають реагувати навіть на дуже сильні звуки.

Під час формування цих навичок дуже важливою є реакція чую чого дорослого на звуки. Він звертає увагу дитини на те, що сталося: чашка впала та розбилася, двері грюкнули–хтось прийшов і т. ін. Дуже важливо вчити дитину емоційно реагувати на звук.

Поступово діти почнуть прислухатися до тих звуків, які їх оточують, радіючи знайомим звукам та проявляючи інтерес до нових звуків оточуючого світу.

Навчання сприйманню на слух мовних та немовних сигналів

Протягом дошкільного навчання діти повинні навчитися:

- розпізнавати звучання іграшок та музичних інструментів;

- визначати кількість звучань;

- розрізняти на слух характеристики звучання звуків (довго, злитно, темп, гучність, висоту, ритм звучання);

- визначати напрям звуку;

- розрізняти на слух звучання мови, музики та співу, музичних ритмів, оркестр, хор та сольне виконання;

- розрізняти звучання чоловічого та жіночого голосів;

- розпізнавати голоси тварин та птахів;

- розрізняти побутові шуми та сигнали міського транспорту.

До трьох років необхідно навчити нечуючу дитину відповідати на звучання рухами (ходьба, танці), супроводжуючи промовляння тих чи інших складів (па-па-па, ля-ля-ля). Якщо навчання дитини починається з трьох років і пізніше, то цьому способу відповіді вчать з самого початку на індивідуальних заняттях, лише після цього виноситься на фронтальні заняття як педагога так і вихователів–під час ігор, фізкультури, музичних занять наприклад, барабан–топати ні місці (па-па-па), дуда–імітувати гру (у-у-у), гармошка–співати (а-а-а).

Послідовність роботи з розрізнення звучання іграшок:

1. Розрізнення 2-3 іграшок (барабан, дуда), далі 3-4 на слухо-зоровій основі.

2. За великим екраном спочатку показуємо який музичний інструмент буде звучати.

3. Розрізнення на слух 2-3 іграшок почергово за великим екраном.

Діти бачать і чують, яка іграшка звучить. Педагог хвалить тих, хто правильно визначив звучання. Все супроводжується рухами, вимовою та назвами-табличками.

Розвиток слухового сприйняття

Порушення діяльності слухового аналізатора негативно позначається на всебічному розвитку дитини. У дітей з вродженою, або набутою глухотою мова не розвивається, цим самим не дає можливості для спілкування з оточуючими.

Головним завданням з розвитку слухового сприймання є розвиток залишків слуху, в процесі навчання сприйманню на слух мовного матеріалу та немовних звучань.

Зміст та методи розвитку слухового сприймання. Спеціальна робота передбачає формування вміння розрізняти, розпізнавати мовний матеріал тільки на слух, виключаючи зір. Зміст роботи з розвитку слухового сприймання є однаковим для глухих та слабочуючих дітей, одна к, вимоги програми диференціюються з врахуванням різного стану слуху.

Розвиток слухового сприймання проводиться поетапно:

1. Перший етап. Дітей навчають реагувати на різні немовні та мовні звуки. В процесі цієї роботи у дітей потрібно виробити умовну реакцію на звучання: їх вчать у відповідь на сприйнятий звук виконувати відповідні дії (на фронтальних та індивідуальних заняттях). Робота з розвитку немовного слуху пов’язана з навчанням розрізнення звучання музичних іграшок. Перш, ніж розрізняти звучання двох іграшок на слух, діти вчаться диференціювати їх на слухо-зоровій основ, а потім на слух. При розрізненні звучання іграшок на слух, діти виконують відповідні рухи, вимовляють лепетні, або неповні слова, показують на іграшку після її звучання за екраном.

В процесі роботи з розвитку слухового сприймання велику увагу приділяють розрізненню мовного матеріалу. Слова спочатку сприймаються слухо-зорово, а потім педагог дає слова тільки на слух. Після прослуховування слова дитина повторює його і показує відповідну картинку, або іграшку. Поступово збільшується кількість слів для розрізнення (3-5). Разом зі словами для розрізнення подаються фрази (візми олівець, дай лялю, на м’яч), після почутої фрази дитина повинна виконати дію.

2. Другий етап. Більш високий рівень розвитку слухового сприймання (РСС) –навчання розпізнаванню на слух мовного матеріалу. Розпізнавання на слух припускає впізнавання та вимову дитиною знайомого по звучанню мовного матеріалу, що представлений без наочного підкріплення (картинки, іграшки…). Навчання розрізненню та розпізнаванню мовного матеріалу тісно взаємопов’язані. Нові мовні одиниці діти спочатку вчаться розрізняти за наявності наочної «опори», а потім позпізнавати. Якщо у дитини труднощі у розпізнаванні слова, або фрази, то мовний матеріал спочатку подається для розрізнення, а тоді вже для розпізнавання. Глухих та слабочуючих дітей вчать розрізняти та розпізнавати мовний матеріал зі звукопідсилюючою апаратурою та без неї.

Зі слабочуючими дітьми рівень цієї роботи повинен бути значно вищим, бо діти сприймають на слух не тільки знайомий, а й новий матеріал.

Розрізнення: слухо-зорово – картинки.

Розпізнавання: на слух – вимова – корекція.

В якості методичних прийомів в процесі навчання розрізненню чм розпізнаванню використовуються картинки, іграшки, виконуються дії, даються відповіді на запитання, малювання, робота з сюжетними картинками, розрізні картинки, дидактичні ігри.

Питання для контролю:

1.Яке значення має РСС для дітей з вадами слуху?

2. Завдання роботи з РСС.

3. Які форми роботи з РСС використовуються у дошкільних закладах?

4. Що означають терміни «сприймання», «розпізнавання», «розрізнення»?

РОЗВИТОК МОВИ ДОШКІЛЬНИКІВ З ВАДАМИ СЛУХУ

Мовна діяльність дітей з вадами слуху реалізується в різних видах: слухо-зорове та слухове сприймання вимови, читання (глобальне та аналітичне),письмо, дактилювання. Ці види мовної діяльності розглядаються на основні види взаємодії а процесі мовного спілкування.

Одним з важливих факторів впливу на розвиток мови, реальне її використання в умовах спілкування є організація слухо-мовного середовища в дитячому закладі і в сім’ї.

Основними умовами слухо-мовного середовища є:

1. Мотивація мови з дітьми в процесі практичної діяльності.

2. Формування у дітей потреби в мовному спілкуванні.

3. Підтримка усіх проявів мови.

4. Використання залишків слуху як необхідної умови формування усної мови і спілкування.

5. Контроль за мовою дітей з боку дорослих.

6. Виконання єдиних вимог до мови дорослих.

Мовне середовище – не тільки компонент процесу формування мови, але і ті умови, при яких усвідомлюється результативність мовного розвитку дітей.

Основними напрямками роботи з розвитку мови є :

1. Розвиток мовних здібностей дітей раннього і дошкільного віку з вадами слуху.

Він пов’язаний з готовністю та вмінням приймати мову, наслідувати чужу мову, засвоювати нові слова і вислови, використовувати їх, не дивлячись на недосконалу їх звукову та смислову наповненість, в реальних умовах спілкування, доповнюючи їх, вказуючи на предмети, природними жестами і іншими засобами. На різних етапах навчання дошкільника розвитку мовної здібності припускає формування різних мовних умінь, але воно завжди пов’язано з мовною активністю дитини, прагнення до використання мови.

Для розвитку мовних здібностей має важливе значення має формування різних видів сприймання: слухове, зорове. Тактильно-вібраційне. Особливе значення для дітей з вадами слуху має створення умов для розвитку слухового та слухо-зорового сприймання мови, покращення сприймання мови, що пов’язано з постійним використанням звукопідсилючої апаратури та системної роботи з розвитку слуху та вимови.

2. Формування різних форм мови на кожному етапі навчання визначається рядом факторів: віком дитини, станом слуху, мови, рівнем інтелектуального розвитку. У зв’язку з цим використовуються різні форми мови (звертання) до нечуючих дітей з терміном навчання 4-5 років. Однак. Усна мова йде як основна на всіх етапах навчання.

На початковому етапі навчання глухих та слабочуючих дітей (2-3 років) головною є усна мова. Дитина сприймає слова та фрази слухо-зорово, а вимовляє наближено (у вигляді голосових реакцій, контуру слова). Розвиток сприймання та відтворення усної мови на даному етапі вимагає більше уваги до розвитку слухового та слухо-зорового сприймання. Формуванню мовних навичок. Однак усна мова не може виступати для глухої та слабочуючої дитини єдиною формою мови внаслідок труднощів його сприймання та вимови. а) Тому, вже на першому році навчання вчать глобальному сприйманню слів на табличках. Письмова форма мови, яка виступає в якості допоміжної в навчанні глухих та слабочуючих дітей, допомагає більш точно зафіксувати сказане, готує дитину до подальшого аналізу слова. Навчання глобальному сприйманню назв-табличок, якому надається велике значення на 1-2 році навчання. Використовується на різних тематичних матеріалах, включаючи дидактичні ігри. В молодших групах діти сприймають слова і речення глобально і вчаться співвідносити їх з предметами і явищами. б) В дошкільних закладах для нечуючих на третьому році навчання (середня група) в якості допоміжної мови використовується дактильна форма мови. Дактилологія необхідна для аналізу письмового слова, запам’ятовуючи структуру. Ця форма мови дозволяє сформувати техніку аналітичного читання за короткий час. Дактилологія, по мірі її засвоєння, починає виступати як самостійна форма мови, однак тісно пов’язана з усною та письмовою. Через читання і дактилювання у дітей розвивається вміння точно сприймати фразу або слово і більш точно відтворювати їх. В тих випадках, коли у дітей будуть труднощі у сприйманні та відтворюванні слів, або фраз, на допомогу одній формі може бути використано другу. в) В старшій та підготовчій групах підвищується роль усної мови: діти сприймають слухо-зорово і відтворюють усно весь знайомий матеріал. Письмова мова використовується у вигляді аналітичного читання і самостійного письма дітей друкованими буквами. Дактилологія підключається при труднощах в сприйманні нового, або недостатньо засвоєного мовного матеріалу, при запам’ятовуванні структури складних слів.

3. Робота над значенням слів та накопичення мовного матеріалу.

Програма з розвитку мови пропонує 25 тем, як того вимагають основні сфери діяльності людини.

Слова, представлені в різних темах, не використовуються ізольовано, а включаються до різних типів фраз, структура яких залежно від віку дітей і етапу навчання може значно відрізнятися. Найбільш розповсюджені варіанти фраз пов’язані з включенням слів в питання, повідомлення і.т.д. найбільш розповсюджені типи комунікативних висловлювань. Тому частина слів подається для активного використовування дітьми в самостійній мові, інші слова подаються лише для розуміння дитиною у відповідних ситуаціях.

4. Спеціальне мовне спостереження за значенням слів, оволодіння звуко-буквенною структурою, граматичною формою слів в речення. Дітей вчать помічати аналогії в утворенні питань, повідомлень, спонукання, заперечення, розуміти, в яких ситуаціях використовуються питання, як відповіді на них. Різні напрямки роботи з розвитку мови реалізуються паралельно, в руслі єдиної пам’ятки, обумовленої віком дітей і рівнем їх загального і мовного розвитку.