Особистість сурдопедагога спеціалізованого закладу.

Успіх у вихованні та навчанні дітей з вадами слуху в значній мірі залежить від професіоналізму, компетентності та особистих якостей сурдопедагога.

Для виконання професійної діяльності сурдопедагог повинен знати:

1. Анатомію та фізіологію вад слуху, методи їх профілактики.

2. Аудіо логічні основи реабілітаційної роботи і слухопротезування.

3. Дитячу і спеціальну психологію (сурдопсихологію).

4. Дошкільну та спеціальну педагогіку (сурдопедагогіку).

5. Методи психолого-педагогічного вивчення дітей з вадами слуху.

6. Методики загально розвиваючої та корекційної роботи з дітьми з різним степенем зниження слуху, а також комбіновані порушення.

7. Прийоми консультації батьків дітей з вадами слуху.

8. Сучасні досягнення в області вітчизняної та зарубіжної сурдопедагогіки.

9. Знання в області досягнень медицини (аудіологія, сурдологія…), технічних досягнень (сурдотехніка).

10. Правильно орієнтуватися в сучасних методах лікування, навчання, слухопротезування дітей з вадами слуху.

11. Добре розуміти соціальне становище осіб з вадами слуху різного віку.

12. Знати законодавчі документи, які стосуються соціальної підтримки дітей-інвалідів, знати головні міжнародні організації, які забезпечують підтримку та соціальний захист дітей з вадами слуху.

Методика роботи з розвитку слухового сприймання та вимови

Розвиток слухового сприймання відбувається за 4 основними напрямками:

1. Вироблення умовних рухових реакцій на звук.

2. Знайомство зі звуками оточуючого світу.

3. Навчання сприйманню на слух мовних та немовних сигналів.

4. Навчання сприймання на слух мовного матеріалу.

Вироблення умовних рухових реакцій на звук.

Робота з розвитку слухового сприймання нечуючих та слабочуючих дошкільників починається з навчання вміти реагувати на звуки мовних та немовних сигналів відповідними ігровими діями, наприклад, у відповідь на звуковий стимул зібрати піраміду…Вправа проводяться без звукопідсилючої апаратури: педагог садить дитину перед собою (за столом, на стільчик) на відстані 0,5-1м. Перед дитиною кільця піраміди (ґудзики, дрібні однорідні предмети)Сурдопедагог кладе одне кільце біля руки дитини, б’є кілька разів в барабан і рукою дитини одягає кільця на стержень піраміди. Ця вправа проводить до тих пір, поки дитина самостійно не почне одягати кільця піраміди у відповідь на сигнал (на виконання цієї вправи та закріплення може піти декілька занять).

Потім педагог стає за спину дитини (на відстані 0,5м) і б’є в барабан декілька разів. У відповідь дитина збирає, або розбирає піраміду. Коли педагог буде впевнений, що дитина сприймає звук барабана на слух, він поступово відходить від дитини, збільшуючи відстань, на якій дитина буде реагувати на звучання.

Аналогічно проводиться робота із іншими звуковими іграшками (бубон, металофон, гармошка, дуда…), але починати треба ближче до вуха дитини, на відстані 15-20см. При цьому, щоб дитині було цікаво, треба міняти дидактичний матеріал.

Паралельно з навчанням реагувати на звучання іграшок проводиться навчання дітей реагувати на мовні сигнали (склади, звуки, слова). Педагог працює з дитиною за принципом гри з пірамідою і вчить її реагувати на голос, сприймаючи на слухо-зоровій основі, зауважуючи, що дитина повинна дивитися на губи і голос (па-па-па) і водночас його рукою нанизує кільце на стержень піраміди (ґудзики, мозаїка…). Потім сурдопедагог промовляє склади (па-па-па, пу-пу-пу…) на вухо дитини без екрана. В цьому випадку доповнюючим подразником є потік повітря. На кінець, педагог промовляє ті ж склади, але за екраном (голос педагога). Але, якщо при ізоляції потоку повітря дитина перестає реагувати на звучання складів, можна вимовляти голосніше. Після тогою як буде вироблена чітка реакція на голосний голос, треба його знижувати, намагаючись вчити дитину реагувати на голос розмовної гучності.

Коли дитина навчиться реагувати на голос на близькій відстані (біля вуха), педагог поступово збільшує відстань та відходить разом з екраном на 5-10см і далі. Ця робота проводиться на кожному індивідуальному занятті, потім 1-2 рази в тиждень протягом 1,5-2 років.

Пізніше, цю роботу проводять 1 раз в місяць для того, щоб стимулювати дитину реагувати на тихі звуки. На заняттях використовуються як низькочастотні склади (типу пу-пу-пу), середньо частотні (типу па-па-па, та-та-та) та високочастотні (типу сі-сі-сі, чі-чі-чі). При цьому педагог повинен пам’ятати, що:

- гра на інструментах, або вимова складів повинні бути з різним інтервалом;

- слідкувати, щоб дитина боковим зором не бачила у дзеркалі обличчя;

- не торкатися екраном вуха дитини, щоб вона не відчувала вібрації;

- після вимови складів, або звучання музичних інструментів, педагог не показує обличчя, бо дитина буде реагувати не на звук, а на прояв поведінки педагога;

- дитина, відреагувавши на сигнал, повинна промовляти склади.

Після того, як дитина почала реагувати на звучання іграшок і мови без звукопідсилючої апаратури. Аналогічно проводяться вправи з індивідуальним слуховим апаратом. Діти краще починають реагувати з індивідуальним слуховим апаратом на відстані 1,5-2м і більше на голос, а звучання музичних інструментів на 2-3м і більше.