Тема 2.8. Система ведення господарства.Оргашзація земельної території сільськогосподарських підприємств

1. Поняття і класифікація системи ведення господарства

Для ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва необхідне найповніше і найраціональніше використання виробничих ресурсів підприємств. Цьому сприяє впровадження науково обґрунтованої системи ведення господарства.

Система ведення господарства - це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом із комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, одержання максимального прибутку.

Класифікація систем ведення господарства здійснюється за:

• регіональними рівнями (системи ведення господарства для країни, зони, області, району, підприємства);

• галузевим принципом (системи – рослинництва; тваринництва; допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства);

• технологічною ознакою (системи – землеробства; добрив; годівлі худоби; машин; оплати праці тощо);

• структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства).

На формування системи ведення господарства сільськогосподарського підприємства, її розвиток впливає сукупність факторів і умов виробництва. Головним із них є ресурсний потенціал, тобто наявність матеріально-технічних, трудових і земельних ресурсів підприємства.

Особливо важливим при проектуванні системи ведення господарства є оптимізація виробничої структури підприємства, а також обґрунтування систем рослинництва і тваринництва.

2. Система рослинництва

Система рослинництва – охоплює всі галузі рослинництва, раціональні способи їх введення за природноекономічними зонами та складається з різних галузевих систем: рільництва, овочівництва, садівництва, лукопасовищного господарства і лісівництва.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства, яка являє собою комплекс організаційно-економічних та агротехнічних заходів, спрямованих на раціональне використання землі, підвищення урожайності сільськогосподарських культур, збереження та підвищення родючості ґрунту.

Економічну оцінку систем землеробства здійснюють у двох напрямах: за рівнем інтенсивності та економічної ефективності.

Рівень інтенсивності системи землеробства визначають за такими показниками:

• розміром вкладених матеріальних, трудових ресурсів та коштів ;

• рівнем розораності земель;

• питомою масою площі посіву у площі ріллі;

• склад культур і структура посівних площ;

• обсягом механізованих робіт.

Економічну ефективність системи землеробства визначають за такими показниками:

• вихід валової і товарної продукції на гектар сівозмінної площі, одиницю вартості виробничих фондів і виробничих затрат, людино-годину;

• розмір прибутку на одиницю земельної площі;

• урожайність сільськогосподарських культур;

• продуктивність праці на виробництві окремих видів продукції і у господарстві в цілому;

• собівартість одиниці продукції;

• рівень рентабельності с.г. виробництва, його галузей і окремих культур.

Найбільш ефективною вважається така система землеробства, яка забезпечує виробництво максимальної кількості продукції при найменших затратах праці і коштів на її виробництво, що адекватно максимуму прибутку на одиницю земельної площі.

Систему землеробства розробляють з урахуванням умов конкретної природноекономічної зони країни. Вона включає кілька елементів: організацію земельної території й системи сівозмін; системи добрив у сівозмінах; систему насінництва; систему обробітку ґрунту й догляду за рослинами; систему захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів; систему меліоративних заходів.