2.1. Динаміка розвитку творчого шляху г.Клімта

Клімт Густав – відомий австрійський живописець, один з найяскравіших представників стилю модерн. Народився в передмісті Відня в сім'ї художника-гравера. Він був другою дитиною гравера Ернста Клімта і його дружини Анни, уродженої Фінстер (усього в родині було семеро дітей). У хлопчика рано виявився дар до малювання і в 1876 році він, блискуче витримавши вступні іспити, вступив у віденську художньо-промислову школу.

Закінчив віденську Школу декоративного мистецтва. Його ранні роботи складалися переважно з великих фресок для театрів і були написані в натуралістичному стилі. У розписах із зображенням алегоричних фігур, виконаних Клімтом в 1890-1891рр., на склепіннях великих сходах Музею історії мистецтв у Відні вперше з'являються риси, що стали основними в його творчості – чіткий силует і схильність до орнаменталізму. Після 1898 року, роботи Клімта, набувають більш декоративний, символічний аспект.

Густав Клімт – лідер Віденського авангарду, активний учасник співтовариства художників-новаторів «Сецессіон». Кращі роботи Клімта – його пізніші портрети, з їх плоскими, незатіненими поверхнями, прозорими, мозаїчними квітами і формами, і звивистими, витіюватими лініями і зразками. У картинах Клімта поєднуються дві протиборчі сили: з одного боку – це жага абсолютної свободи в зображенні предметів, що призводить до гри орнаментальних форм. Ці роботи насправді є символічними і їх треба розглядати в контексті символізму як вираження недосяжного світу, який стоїть над часом і реальністю. З іншого боку – це сила сприйняття природи, вплив якої пом'якшує пишність орнаментальності в його картинах. Серед його найбільш чудових робіт – ряд музичних фресок в Pallas Stoclet, у приватному помісті в Брюсселі.

До кінця життя в 1917 році Клімт завоював повне офіційне визнання, ставши почесним професором Віденської та Мюнхенської академій [9, с.145].

Густавом і його братом Ернстом школа пишалася. Будучи ще студентами, в 1879 році, вони разом зі своїм однокласником Францем Матчем об'єдналися у своєрідну художню «команду», яка швидко отримала популярність. У 1880 році їх (жодному з його членів не виповнилося ще й 20-ти років) запросили розписати павільйон мінеральних вод в Карлсбаді (тепер це чеське місто Карлові Вари).

У 1883 році молоді художники відкрили у Відні власну майстерню. Спочатку майстерня отримувала замовлення від провінційних міст тодішньої Австро-Угорщини, але скоро юними майстрами зацікавилася і столиця. Відень в ті часи активно перебудовувався, намагаючись стати цілком імперським містом. У центрі міста на розчищених площах розбили величний бульвар Рінгштрассе. Уздовж бульвару зводили помпезні будівлі – в тому числі і будівлю національного театру («Бургтеатр»). У 1886 році Клімт і Матчу залучили до його оформлення. До 1888 року вони зобразили сцени з історії театру на бубні фронтону і плафонах головних сходів.

Уже в 1890 році була нова, пропозиція – попрацювати у віденському художньо-історичному музеї. Розпис сходів музею був розпочатий відомим художником Гансом Макарта (1840-1884рр.), але не закінчений через його передчасної смерті. Молодим людям належало завершити цю працю. Вони в той час схилялися перед Макартом і, приступивши до роботи, відчули себе його спадкоємцями. У психологічному відношенні це був дуже плідний досвід.

Густав і Ернст Клімт та Франц Матч розширили свою майстерню, маючи намір розвинути загальний успіх. Це сталося в 1892 році, а в кінці цього року несподівано помер Ернст Клімт. Густав взяв на себе піклування про 28-річну вдову Ернста, Олені Флёге, і його дочок. Роком раніше помер батько художника – доводилося дбати ще й про матір. Втім, його матеріальне становище дозволяло не надто турбуватися з приводу майбутнього.

У 1894 році Матч і Клімт отримали замовлення на розпис великого залу віденського університету. Робота ускладнилася через розбіжності, що виникли між колишніми друзями. В результаті кожен з них взявся за окремі картини. Незабаром Матч покинув майстерню.

Спори Клімта і Матчу були викликані їх художніми розбіжностями: Матч залишався вірним традиційному живопису, в той час як Клімт напружено шукав нові шляхи. Багато чого він прийняв від імпресіонізму, символізму і модернізму. У 1897 році Клімт разом зі своїми однодумцями підняв бунт, заснувавши віденський Сецессіон – групу, до якої увійшли революційно мислячі художники. Він став і президентом Сецессіону. Цей рух діячів мистецтва виражає незгоду з естетичним консерватизмом і зайвим моралізаторством старшого покоління. Цю позицію згодом критики пригадали Клімту, присвоївши його роботам епітет «порнографічні» [11, с.176].

Клімта почали вважати лідером австрійського авангарду. Першу роботу, виконану в рамках виконання отриманого замовлення на оформлення віденського університету, він показав лише в 1900 році на виставці Сецессіону. Картина називалася «Філософія». За нею повинні були послідувати «Юриспруденція» і «Медицина». «Філософія» викликала суперечки. Вісімдесят сім професорів університету звернулися до Міністерства освіти з листом, що звинувачує Клімта в тому, що він вимагає відкликати замовлення. У тому ж році ця картина отримала золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі.

Показ незавершених «Юриспруденції» і «Медицини» на виставці Сецессіону в 1903 році остаточно зіпсували репутацію художника. Роздратований нападами Клімт повернув в 1905 році отриманий від Міністерства освіти аванс і залишив свої роботи у себе. Пізніше він продав їх в приватні руки – в роки Другої світової війни всі три картини згоріли.

Найбільш активно він працював у жанрі портрета. Крім цього, Клімт багато займався орнаментальним живописом [15, с.174].

Схильність до деякого мінімалізму (в тому, що стосується обсягу робіт) дозволила Клімту отримати замовлення від бельгійського промисловця Адольфа Стокле на оформлення його нового будинку в Брюсселі. Це було найбільше в житті художника замовлення – виконуючи його, він створив знаменитий «Фриз Стокле».

Художник здійснює поїздки до Венеції, Равенну і Флоренцію, де знаходить нових знайомих художників, без сумніву захоплених його творчістю. Саме в ці роки творчого шляху відбувається так званий «золотий період» творчості Густава Клімта. «Золотий період», який є найуспішнішим для Клімта – отримав цю назву завдяки використанню художником іконописної техніки позолочення. Назва періоду походить від позолоти, використаної в багатьох роботах художника, починаючи з «Палацу Афіни» (1898р.) і «Юдифи» (1901р.), але найбільш відомою його роботою цього періоду є «Поцілунок» (1907-1908рр.). Золотий фон і символіка, близька візантійській, сходять до мозаїк Венеції і Равенни, побаченими Клімтом під час подорожі до Італії. В цей же час він захопився декоративним мистецтвом у стилі ар-нуво.

Вийшовши в 1906 році з Сецессіону, Клімт засновує новий Союз австрійських художників, підтримуючи на його виставках художників-новаторів, зокрема О. Кокошка та Е. Шіле.

Поїздка в Париж в 1909 році, де Клімт відкриває для себе творчість А. Тулуз-Лотрека і фовізм. В. Ван Гог, Е. Мунк, Я. Тороп, П. Гоген, П. Боннар, А. Матісс представлені на виставці і Клімт із захопленням вивчає їх [7, с.169].

Робота «Смерть і Життя» в 1911 році отримує перший приз на Всесвітній виставці в Римі.

У 1916 році Клімт, разом з Егоном Шиле, Кокошка та Файстауером, бере участь у виставці Союзу австрійських художників, організованої «Берлінським Сецесіоном». Художник починає працювати над відомими роботами: «Нареченою» і «Адамом і Євою». У цьому ж році Клімт обраний почесним членом Віденської та Мюнхенської Академій мистецтв.

Жив Клімт дуже скромно. За кордон він виїжджав лише кілька разів у житті, більшу частину часу проводячи у Відні та покидаючи його лише для того, щоб відпочити кілька літніх тижнів на озері Аттерзее, в Австрійських Альпах. Незважаючи на те, що художник відрізнявся міцною статурою, любив плавати і займатися веслуванням, прогресуюча депресія змушувала його щорічно, починаючи з 1912 року, їздити на води. Клімт жив разом зі своєю матір'ю [12, с.49].

У 1918 році у віці 56 років після удару, Клімт вмирає, залишивши незавершеними багато картин.