1.2. Художньо-технологічні особливості творів г. Клімта у стилістиці європейського модерну

Густав Клімт писав символічні композиції, портрети, пейзажі в стилі "модерн", підпорядковуючи площинні зображення витонченому орнаментальному ритму, дробовому візерунку з дрібних кольорових плям. Клімт – лідер Віденського авангарду межі століть, активний учасник співтовариства художників-новаторів «Сецессіон». Кращі роботи Густава Клімта – його пізніші портрети, з їх плоскими, незатіненими поверхнями, прозорими, мозаїчними квітами і формами, і звивистими, витіюватими лініями і зразками. У картинах Клімта поєднуються дві протиборчі сили; з одного боку – це жага абсолютної свободи в зображенні предметів, що призводить до гри орнаментальних форм. Ці роботи насправді є символічними і їх треба розглядати в контексті символізму як вираження недосяжного світу, який стоїть над часом і реальністю. З іншого боку – це сила сприйняття природи, вплив якої пом'якшує пишність орнаментальності в його картинах [17, с.59].

Густав Клімт – австрійський художник, один з тих, чия творчість визначала художній клімат Відня межі століть. Він був сином гравера Ернста Клімта, в юності відвідував школу прикладного мистецтва. У молодості на нього вплинув помпезний стиль історичного живопису Ханса Макарта. Але самого Клімта відрізняла насамперед схильність до декоративності. Уже в ранніх його роботах запозичена у Макарта яскрава барвистість поєднується з орнаментальністю. Цікавиться він і портретом. У 1888 році він зробив аквареллю «Внутрішній вигляд старого театру зі сцени», де помістив 131 маленьке портретне зображення. Клімт писав театральні декорації, робив ілюстрації для книг, разом зі своїм братом та іншими художниками створив цикл розписів Художньо-історичного музею у Відні.

Він уже досяг репутації відомого художника, коли на початку 90-х років його стиль змінився, придбав яскраво вираженого символістського забарвлення. Поширення в Європі стилю модерн, або югендштиля, як його називали в Австрії, не просто торкнулося Клімта, але виявився найважливішим чинником його розвитку як художника.

Всі його картини пронизані символізмом і ідеями Фрейда. У його картинах багато образів з кабалістики і духовного символізму попередніх епох.  На багатьох роботах, наприклад, присутнє “Всевидяче Око”.  Так само Клімт звертався до давньовізантійського, грецького, єгипетського мистецтва, вбираючи з них символіку та стиль. Смак до символізму, що виражався в Англії у творчості пізніх прерафаелітів, у графіку О. Бердслея, у Франції у творчості Г. Морю, припав до душі Клімту, роботи якого багато в чому перегукуються з творами названих художників. У 1897 році у Відні засновується мистецьке товариство «Сецессіон», першим головою якого, беззмінним на довгі роки, стає Густав Клімт. Такого роду організації виникли тоді в багатьох європейських столицях, вони сприяли обміну виставками між художниками різних країн, оновленню художньої мови. Вони протистояли офіційній політиці в галузі мистецтва і особистим смакам меценатів та в цілому сприяли демократизації художньої культури [17, с. 145].

Віденський «Сецессіон» влаштовував по кілька виставок на рік, запрошуючи на них художників, представників нових напрямків мистецтва: в 1900 році тут були показані твори шотландського архітектора Ч. Р. Макінтоша і школи Глазго, в 1902 році – скульптура Бетховена роботи Макса Клінгера, для оточення якої Клімт зробив спеціальний фриз, в тому ж році – мистецтво французьких імпресіоністів і постімпресіоністів, виставлялись тут також роботи О. Бердслея, Д. Уїстлера.

Густав Клімт створював картини, які за своєю художньої концепцією були близькі до предметів декоративно-прикладного мистецтва. Самі враження від реальності служили лише приводом для картини, але не її змістом. Фігури і предмети піддавалися стилізації в дусі модерну. Фон у Клімта завжди був площинний, затканий дрібним візеруком. Контрастом до цього фону були ілюзорно, об'ємно трактовані частини зображення – зазвичай обличчя [12, с.194].

В розписах із зображенням алегоричних фігур виконаних Клімтом у 1890-1891 на склепіннях великих сходів Музею історії мистецтв у Відні вперше з'являються риси, що стали основними в його творчості - чіткий силует і схильність до орнаментализму. Після 1898, роботи Клімта, набувають більш декоративний, символічний аспект. Фігури Клімт зображував видовженими, часто вдаючись до гостровиразного профільного силуету. Постановка фігур у Клімта суто умовна, схожа на статуї; якщо він зображує двох людей, то це найчастіше сюжет обійми, поцілунку, якщо в композиції присутні кілька фігур, то всі вони зливаються в одну групу, а навколо них розстеляється той же умовний орнаментальний фон.

Моделям, яких зображував Клімт, завжди притаманна підвищена емоційність: вони знервовані, напружені, чуттєві, агресивні. Це був його індивідуальний тонус сприйняття дійсності. Він розкривався у підготовчих роботах Клімта – його малюнках. Якщо за життя художника малюнки його були маловідомі і їм не надавалося великого значення, то в останні роки графічне спадщина Клімта привертає велику увагу публіки і колекціонерів. У Європі з успіхом пройшло кілька виставок, присвячених виключно малюнкам Клімта [9, с.143].

Клімт метою своєї творчості вважав не розкриття індивідуального погляду на світ, а створення певного стилю, загального для образотворчого та декоративного мистецтва. Тому він запозичив і сам створював певні «кліше» зображення і орнаменту, які постійно застосовував у своїх роботах і які роблять їх так схожими один на одного. Він намагався надати своїм творам глибокий філософський і психологічний підтекст. Клімтом втілювалися невиразність і асоціації образів, які неначе перегукується з психоаналітичними побудовами його сучасника – віденського лікаря Зигмунда Фрейда.

Затуманення символів, які використовував художник, підкреслена неоднозначність прочитання всіх його композицій служили тому, що вони не піддавалися однієї, точно встановленій розшифровці, а могли тлумачитися кожним залежно від його художнього досвіду. Так, багатозначні можуть бути варіанти прочитання його композиції «Надія», створеної в 1903 році , де зображено молоду оголену жінку з відкритим чревом, всередині якого лежить дитя. Позаду її скелет і якісь монстри, що нагадують про те, що продовження людського життя проходить під знаком смертс [18, с.127].

До числа найбільш відомих робіт Клімта належить виконаний ним фриз в обідньому залі палацу Стоклет в Брюсселі, побудованому Й. Хофман. Сам палац Стоклет по архітектурі – типовий твір модерну, і фриз Клімта відповідає стилю будівлі. На Клімта велике враження справили візантійські мозаїки, що особливо помітно в декораціях цього палацу. Власне, мозаїчність була притаманна і його мальовничому стилю – він створював цілі поверхні у своїх картинах з окремих шматочків кольору, всякого роду завитків і орнаментальних фрагментів. Над фризою палацу Стоклет він працює безпосередньо в техніці мозаїки: строката композиція складається з кольорової емалі, скла, кераміки, металу, частково позолоченого, слонової кістки, перламутру. Використання дорогих, екзотичних матеріалів у цій фризі теж цілком у стилі модерну.

Клімт неодноразово входить у конфлікт з публікою, яка не приймає його творів. У 1903 році «Сецессіон» влаштовує персональну виставку Клімта, але після цього художник пориває з об'єднанням, що свідчить про його розбіжності з колегами.

Хоча Клімт не завжди був зрозумілий своїми сучасниками, він справив великий вплив на розвиток австрійського мистецтва початку XX століття. Клімт вперше вніс у австрійський живопис поняття великого стилю. Властива йому гостро індивідуальна манера малюнка стала ґрунтом для пошуків більш молодих художників, майбутніх представників експресіонізму – Оскара Кокошки та Егона Шиле.

У 1903 році під час поїздки по Італії художника надихнули багато прикрашені золотом церковні мозаїки в Равені і Венеції, давню мову яких він переніс в сучасні форми образотворчого мистецтва. Він експериментував з різними техніками живопису для того, щоб додати поверхні своїх робіт новий вигляд. На додаток до олійного живопису він використовував техніку рельєфу і позолоту [21, с.149].

Натуралістично зображені тільки обличчя, плечі і руки. Інтер'єр розвивається разом з сукнею і меблі лише позначені, переходячи в орнамент, стають абстрактними і не дають ніякої просторової орієнтації, що відповідає колористичній гамі та формам, використовуваними Клімтом в 1898-1900 рр.

Отже творчість Густава Клімта – це своєрідний апогей у віденському модерні, який був максимально загострений виразом мистецтва на кордоні століть. Ті образи що прописував у своїх картинах великий художник, його дивовижні кольори і орнаменти стали величезним джерелом натхнення для величезної кількості дизайнерів і художників. Якщо проаналізувати творчу діяльність художника, то можна зрозуміти що в основі всієї його творчості лежала орнаментальність і декоративність .

Його творчість уособлює в собі дві протилежні тенденції в австрійському живописі кінця XIX ст.: традиційну історичну і імпресіонізм . Все життя він старався примирити ці два напрями між собою і створив в результаті на їх основі свій власний стиль. Схильний до частих депресій, стриманий і замкнений по життю художник був дуже відкритий і відвертий у своїх картинах, які вирізняються інтимністю, піднесеним і чуттєвим баченням світу, тонким проникненням в жіночу психологію, яке виражається за допомогою мозаїки, плоских елементів картини, окремих пластин кольору, його заохоченню вирватися зі звичних на той час рамок [14, с.128].

Розділ 2

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО творчість Г. Клімта

в контексті становлення і розвитку

європейського модерну