Лекція 8,9

Тема 8. Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси план

1. Необхідність і сутність державного регулювання цін в умовах ринкової економіки.

2. Форми і методи державного регулювання цін.

3. Державне регулювання цін монопольних утворень.

4. Система державних органів ціноутворення та контролю за цінами.

5. Наслідки державного регулювання цін.

1. Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спря­мовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який забез­печував би рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, пари­тет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін — це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності сировини, матеріалів, політичної ситуації в країні, становища держави у світовому поділі праці. Метою державного ре­гулювання цін в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є:

— забезпечення такого співвідношення між монополією та кон­куренцією, яке не призводило б до руйнівних наслідків для економі­ки; здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

— стримування інфляційного підвищення цін через запроваджен­ня заходів, які усували б причини його виникнення;

— соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послу­ги.

— формування нового попиту населення та культури споживан­ня завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;

— запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

Таким чином, державне регулювання цін — це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на забезпечення:

— рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств і регіонів;

— збалансування ринку засобів виробництва і предметів спожи­вання;

— протидії монопольним тенденціям виробництва товарів;

— об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільсько­господарську продукцію, що сприяє еквівалентному обміну;

— розширення сфери застосування вільних цін;

— підвищення якості продукції;

— соціальних гарантій, у першу чергу— для малозабезпечених прошарків населення;

— створення необхідних економічних гарантій для виробників;

— орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.

Найефективніше свої регулюючі функції ціна може виконува­ти лише тоді, коли вона формується під впливом ринкових чин­ників, тобто лише за умов вільного ціноутворення. Але практика свідчить, що вільна ціна не здатна враховувати всієї різноманіт­ності цілей та умов соціально-економічного розвитку країни і то­му не може бути універсальним засобом регулювання економіч­них процесів. Так, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватись тільки за умов зрілого ринку, де обмежена недобросовісна діяльність монополій, панує вільна конкуренція та ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком та­ких умов вільне ціноутворення може відігравати навіть негативну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, зростання безробіття, високу інфляцію тощо. Крім того, вільні ринкові ціни реагують на ті зміни в економіці, які відображені в платоспромож­ному попиті. Тому вільні ціни не враховують такі соціально-еко­номічні проблеми, як пенсійне забезпечення громадян, утриман­ня непрацездатних, безплатну освіту, екологію, оборону країни та ін. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки за допомогою державного втручання в процеси ціноутворення шля­хом розроблення відповідної цінової політики.

Цінова політика держави — це діяльність центральних та міс­цевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералі­зації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види това­рів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням. Роз­роблення цінової політики як невід'ємної частини загальної еко­номічної та соціальної політики держави є однією з найважливі­ших складових реформування економіки, її впровадження сприяє розвитку ринкових відносин, зменшенню інфляції та пом'якшен­ню її негативних соціально-економічних наслідків, веде до під­вищення якості продукції та розвитку конкуренції і, зрештою, сприяє зростанню ефективності ринкової економіки. Проведення державної політики цін у країні забезпечує Кабінет Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а також повноваження органів державного управління в галузі встанов­лення контролю за цінами (тарифами).

Світовий досвід показує, що в країнах із стабільною ринковою економікою уряд, як правило, мало втручається у процеси ціноу­творення, але повної свободи в питаннях формування цін нема і державне їхнє регулювання в тій чи іншій мірі існує в кожній з них. Ступінь, форми та масштаби державного втручання в ціноут­ворення залежить від стану економічного розвитку країни, інтен­сивності інфляційних процесів, ступеня монополізації та конку­ренції, питомої ваги державного сектора та інших чинників. В усіх країнах державне регулювання цін не є разовою дією, а відбува­ється постійно з чередуванням періодів його посилення та послаб­лення. Під час кризових ситуацій, руйнування грошово-фінансо­вих систем, значного дефіциту товарів і великого надлишку гро­шей в обігу, державне втручання в цінові процеси є більш жорст­ким та об'ємним. Так, у перші післявоєнні роки у Великобританії державне регулювання цін охоплювало до 60 %, а в Австрії — практично 100 % товарів та послуг.

За умов стабілізації економічної ситуації і переходу до розви­нутого ринку державне втручання в ціни поступово зменшується і в основному обмежується відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. Але і після прове­дення лібералізації, уряди розвинутих капіталістичних країн про­довжують здійснювати регулювання цін на товари та послуги, що мають особливе значення для підтримки життєвого рівня насе­лення (електроенергія, газо - та водопостачання, поштові, телеко­мунікаційні та транспортні послуги, окремі ключові споживчі то­вари). Питома вага регульованих цін у різних країнах колива­ється від 5 до 20 %. Так, у Франції, де повна лібералізація цін бу­ла досягнута в 1986 р., під контролем держави перебуває до 20 % цін на споживчі товари та послуги, а в Канаді і США — у межах 5 — 10%.

В усіх країнах державне регулювання цін здійснюється спеці­альним законодавством, зокрема, в Італії -- Законом з контролю за цінами (1973 р.), у Франції — Постановою про лібералізацію цін (1986 р.), у Швеції — Законом про ціни (1956 р.), у США — Антитрестовськими законами Шермана (1890 р.) та Клейтона (1914 р.), а також Законом про фермерські ціни (1985 р.) В Україні цей процес регламентується законами «Про ціни та ціноутворення» (1990 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), та «Про міс­цеве самоврядування в Україні» (1997 р.) з відповідними зміна­ми та доповненнями. Закони у сфері ціноутворення встановлю­ють основні правила формування цін у країні, методи їхнього ре­гулювання, порядок контролю за цінами та відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного використання за­значених законів вони доповнюються й конкретизуються спеці­альними рішеннями парламенту, указами Президента чи постано­вами уряду. До таких актів, зокрема, належать постанови Кабі­нету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регу­лювання цін (тарифів)» (1996 р.), «Положення про державне ре­гулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного при­значення, товари народного споживання, роботи та послуги моно­польних утворень» (1995 р.), «Про удосконалення порядку фор­мування цін» (1998 р.) та ін.

Державна політика цін – сприяння органів державної влади, місцевого самоврядування, направлене на здійснення регулювання цін в народному господарстві, сфері послуг і контроль за їх дотриманням.

Державна політика цін здійснюється через аналіз практики формування цін і їх регулювання, контроль за дотриманням цін, встановлених державою.

У 1990 р. був прийнятий Закон "Про ціни і ціноутворення", який визначає основні принципи встановлення цін і тарифів, а також організацію контролю за їх дотриманням.

Згідно з даним законом, політика ціноутворення направлена на забезпечення :

- рівних економічних умов для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств;

- розширення сфери використання вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальної гарантії для малозабезпечених громадян;

- розвитку конкуренції;

- орієнтацію цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Державні фіксовані й лімітовані ціни та тарифи встановлюються на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін (паливо, енергоносії і т.д.), на товари і послуги, які мають соціальне значення.

Зміна цін, встановлених державою, можлива лише у разі ухвалення про це рішення того органу державної влади, який їх встановив.

У 1996 році була прийнята Ухвала Кабінету Міністрів України № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і органів місцевих рад в області регулювання цін і тарифів". Згідно з даною ухвалою:

1.Міністерство охорони здоров'я за узгодженням з Міністерством економіки встановлює перелік вітчизняних і імпортних лікарських препаратів, ціни на які підлягають регулюванню.

2.Міністерство транспорту за узгодженням з Міністерством економіки встановлює:

- тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом;

- тарифи на перевезення пасажирів, багажу залізничним транспортом в міжнародному і внутрішньому напрямах;

- тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами по міжміських маршрутах.

3.Міністерство освіти за узгодженням з Міністерством фінансів встановлює граничний розмір плати за мешкання в студентських гуртожитках.

4.Міністерство зв'язку за узгодженням з Міністерством економіки встановлює тарифи на основні послуги зв'язку в межах України.

5.Міністерство зв'язку за узгодженням з Пенсійним фондом і міністерством економіки встановлює тарифи на оплату послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій і грошових допомоги населенню, що сплачується із коштів пенсійного фонду.

6.Місцевими органами самоврядування встановлюються тарифи на:

- паливно-енергетичні ресурси;

- водопостачання і водовідведення;

- теплоенергію;

- послуги з вивезення сміття;

- граничний рівень рентабельності на дитяче харчування;

- тарифи на надання платних медичних послуг (лікувально-профілактичне, санаторне лікування).

На сьогодні державне регулювання цін в Україні здійснюється на підставі наступних нормативно-законодавчих документів (з відповідними змінами і доповненнями):

1. Закон України «Про ціни і ціноутворення» (1990р.);

2. Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992р.);

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997р.);

4. Ухвала Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і органів місцевих рад в області регулювання цін (тарифів)» (1996 р.);

5. Ухвала КМУ «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних підприємств» (1995 р.);

6. Ухвала КМУ «Про вдосконалення порядку формування цін» (1998 р.) та ін.

Закони в області ціноутворення встановлюють основні правила формування цін, порядок контролю над ними, права і обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення.

Функції контролю за цінами в Україні здійснює Державна інспекція з контролю за цінами. Інспекція стежить за дотриманням підприємцями єдиних принципів формування собівартості, структури цін і тарифів, визначених чинним законодавством, порядку формування відпускної ціни, виявляє випадки необґрунтованого завищення цін. Спільно з Антимонопольним комітетом інспекція прагне попередити зловживання, що випливають з пануючого положення якого-небудь підприємства при здійсненні торгових операцій, а також зловживань в організації збуту, пов'язаних з торгівлею із знижкою, з поверненням платежів, із створенням дискримінаційних умов продажу і т.д.