Соціальне призначення та цінність держави

Дуже тісно до проблеми сутності держави прилягає проблема її соціального призначення та цінності. При цьому деякі автори змішують ці категорії, вважаючи, що сутність держави - полягає в її соціальному призначенні, а саме: регулювати суспільні відносини, управляти суспільством. Для сутнісної характеристики держави іноді використовують категорію "цінність держави". Цінність держави полягає в її реальній здатності спрямовувати суспільний розвиток. Із таким підходом дуже важко погодитись.

Це, крім іншого, пов'язано з тим, що категорії "соціальне призначення", як і "соціальна цінність", дуже тісно поєднані з сутністю держави. При цьому вони є зовнішніми виразами (перша категорія - у функціональному плані, а друга - в оціночному) соціальної сутності держави.

У даному випадку слід погодитись з точкою зору, що соціальне призначення держави витікає з його сутності. Яка сутність держави, такий і характер її діяльності, такі цілі, завдання і функції, які вона ставить перед собою.

Спроби визначити соціальне призначення держави на всю її історичну перспективу застосовувались мислителями різних епох та різних наукових напрямів. Платон і Аристотель вважали, що призначенням будь-якої держави є ствердження моралі. Пізніше цей погляд на соціальне призначення держави підтримав та розвинув Г. Гегель. Представники договірної теорії походження держави в існуванні держави бачили загальне благо (Г. Гроцій); загальну безпеку (Т. Гоббс); загальну свободу (Ж.-Ж. Руссо). Ф. Лассаль головне завдання держави також бачив у розвитку та реалізації свобод людини. Марксистське вчення вважало створення такого порядку, який узаконює панування одного класу над іншим.

У середині XX ст. виникає низка теорій, котрі головне завдання, а відповідно і призначення, сучасної державності вбачали у створенні різноманітних соціальних благ для усіх членів суспільства з урахуванням можливостей кожного у рамках закону (Уолт Ростоу, Елі Хекпніер, Артур Бьорнс та ін.). Є також інші точки зору на це питання.

На сьогодні проблематика соціальної цінності будь-якого суспільного явища, а тим більше держави, є однією із найбільш витребуваних. Однак необхідно звернути увагу, що сучасна наука дуже часто розглядає зазначену проблематику у контексті питання про соціальну державу.

Говорячи про цінність держави, слід передусім підкреслити, що аксіологічна тематика стосовно держави повинна вирішуватися із врахуванням конкретного змісту тієї чи іншої державознавчої теорії. При цьому слід бачити визначальне значення трактування соціальної сутності держави для формування розуміння її соціальної цінності.

Так, для прихильників стратного підходу до розуміння соціальної сутності держави її соціальна цінність буде полягати у здатності захистити інтереси, цінності конкретної страти населення; загально-соціального розуміння соціальної сутності держави її соціальна цінність полягає в захисті загально-соціальних цінностей, які взагалі трактуються в рамках пануючих у суспільстві моральних уявлень (у певних варіантах - природних прав та принципів); дуалістичний підхід до соціальної сутності держави може привести до наступного розуміння соціальної цінності держави: "Застосовуючи гегелівську логіку, розвиток цінності держави (тобто розвиток соціальної сутності держави) можна подати у вигляді таких етапів: 1) держава як цінність "у собі" (держава як форма політичної організації ранньокласового суспільства, "архаїчна держава") — на цій стадії цінність держави виявляється насамперед на загально-цивілізаційному рівні, тобто на рівні забезпечення виживання усього суспільства, збереження певного, мінімального ріння соціальної культури та організації; на цій стадії свого розвитку держава цілком підпорядковує собі окремого індивіда, спільноти, практично не рахується з їх особливими потребами чи інтересами; 2) держава як цінність "для себе" (держава як форма політичної організації класового суспільства, в якому розвинулися класові суперечності між окремими класами, соціальними групами чи прошарками) — на цій стадії держава забезпечує поряд з потребами виживання всього суспільства також і особливі інтереси певних домінуючих у суспільстві соціальних спільнот (класів, верств тощо), яким належала реальна влада у державі (певною мірою "ототожнює" свої інтереси з їх інтересами) (саме визначення поняття такої держави і розглядалося переважно у марксистській теорії як загальне визначення поняття держави); 3) держава як цінність "для інших" (держава як форма політичної організації суспільства, високорозвиненого у технологічному, соціальному, культурному, політичному відношеннях) — на цій стадії держава, створюючи умови для належного функціонування всієї сукупності соціальних систем і підсистем, гарантуючи рівні можливості для розвитку кожної окремої особи як самодостатньої цінності, цінності "у собі", "для себе" та "для інших", забезпечує оптимальне поєднання особливих інтересів окремих індивідів та їх спільнот і всезагального інтересу всього суспільства, вираженого державою".

Таким чином, як бачимо, розуміння соціального призначення та цінності держави залежить від підходів до визначення сутності держави, а отже, як і у випадку з сутністю держави, можна вести мову про три підходи до соціального призначення та цінності держави:

• стратний;

• загально-соціальний;

• дуалістичний.

Висновок: Отже держава - це універсальна політична форма організації людського суспільства, що характеризується політичним і публічним характером суверенної влади, реалізацією своїх повноважень на певній території через діяльність спеціально створених органів та організацій, наданням своїм рішенням обов’язкової правової форми, встановленням податків з метою ефективного функціонування механізму влади й реалізації загальносоціальних повноважень.

Роль держави в організації суспільства і здійсненні політич­ної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи. Тому тільки держава володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в ме­жах її території, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним представником усього населен­ая країни чи більшості його; уособлює суверенітет народу й нації, а також здатна реалізувати право народу на самовизначення, має спеціальний апарат управління і примусу, з допомою якого здатна забезпечити реалізацію своїх функцій, охорони людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні й загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством видає загальнообов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав і обов'язків конкретних осіб стосовно конкретних життєвих ситуацій.