Геологічна діяльність льодовиків План лекції:

1. Поширення льодовиків та умови їх утворення. 

2. Типи льодовиків та їх характеристика. 

3. Рух льодовиків та їх руйнівна робота.

4. Акумулятивна форма льодовиків.

5. Водно-льодовикові відклади.

6. Давні зледеніння в історії Землі.

Поширення льодовиків на планеті та умови їх утворення

Спочатку дамо важливу статистику: майже 11% суші зайнято  льодовиками (більше 16,2 млн. км²); вони покривають величезні простори Антарктиди – 14 млн. км² льоду або 99% її площі і Гренландії – 1,8 млн. км². Товщина льодового панцеру тут досягає 4 км, а в Антарктиді – 4,8 км, при середній товщині 2000-2200 м. Цікаві і такі дані: в полярних областях Південної півкулі знаходиться 86% льодовикового покриву, а в Північній – приблизно 13%. В помірних і тропічних широтах лише біля 1% площі льодовиків Землі. В льодовиках зосереджена величезна кількість прісної води. Вчені підрахували, що якби лід усіх льодовиків розтанув, то рівень Світового океану піднявся б на 66,3 м. і багато низин усіх континентів були б затоплені разом з населеними пунктами.

Про утворення льодовиків вам в якійсь мірі відомо ще з шкільного курсу географії. Це досить складний процес, який залежить від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Льодовики зароджуються, розвиваються, рухаються і зникають.  Всі ці питання, які вивчає наука  гляціологія (від лат. glacies – лід  та  logos – вчення), мають важливе наукове та практичне значення .

Як відомо, сніг вище снігової лінії не тане. Висота її над рівнем Світового океану різна, що залежить від багатьох кліматичних і геоморфологічних факторів. Так, наприклад, в полярних областях снігова лінія лежить на рівні моря, на Алясці на висоті 1500 м, а в Гімалаях, Тибеті і горах екваторіальної Африки вона підіймається до 4-5 і навіть до 6 км. Крім того, треба мати на увазі, що на висоту снігової лінії впливає північна чи південна орієнтація схилів гірських систем, або їх положення по відношенню до напрямку перенесення атмосферних опадів.

Отже, в пониженнях рельєфу полярних або високогірних областей та на плоскогір`ях лід нагромаджується із року в рік. Спочатку сніжинки під впливом сонячних променів частково тануть і перетворюються в крупинки. Такий крупчастий сніг називають фірном (нім. firn – старий, тогорічний). Потім, змерзаючись і ущільнюючись, фірн перетворюється і білий, непрозорий фірновий лід.  В міру подальшого ущільнення фірновий лід звільняється від повітря,  стає прозорим  і  перетворюється в блакитний глетчерний лід (нім. Gletscher – льодовик), тобто – в “льодовиковий лід”.

Типи льодовиків та їх характеристика

Таким чином, умови і процес утворення льодовиків ми вже уявляємо і тепер можна говорити про їх геологічну діяльність.

В природі існує три типи льодовиків: гірські, материкові (або покривні) і проміжні (перехідні). Слід мати на увазі, що в навчальній літературі є деяка розбіжність у характеристиці льодовиків, які відносяться до гірських і проміжних. Відрізняються вони між собою розмірами, формою, умовами живлення і руху, а також підльодовиковим рельєфом.

Гірські льодовики поділяються на льодовики долинного (альпійського) підтипу, карові, висячі, перекидні і кальдерні. 

Льодовики долинного (альпійського) типу знаходяться в долинах (частіше в готових річкових долинах) і рухаються по них. В цих льодовиках чітко простежуються  область живлення (фірновий басейн),  область стоку і область танення.  Льодовики підрозділяються на прості і складні, що нагадують ріку з притоками. Розміри їх – від кількох до 60-70 км і більше. Найбільший на Землі гірський льодовик ім. Федченка, що на Західному Памірі, досягає довжини 77 км при товщині льоду до 550 м.

Карові льодовики – це невеликі льодовики, які заповнюють ніші, що називаються  карами (від шотл. “карріє” – крісло). У них дуже коротка область стоку, яка закінчується на рівні снігової лінії. Кріслоподібні ніші добре видно в горах тільки після танення цих льодовиків. Часто після їх танення утворюються озера.

Висячі льодовики – заповнюють невеликі западини на крутих схилах гір. Вони часто закінчуються на обривах, звідки обрушуються, утворюючи льодопади.

Перекидні льодовики – маючи один фірновий басейн, виникають на плоскогір`ях і стікають в різні боки гірської споруди.

Кальдерні льодовики – утворюються в кальдерах і кратерах потухлих вулканів, тобто виповнюють блюдцеподібні западини.

Материкові (або покривні) льодовики займають 98,5% площі сучасного зледеніння. Вони майже повністю покривають Антарктиду (на 99%) і Гренландію. Крім того, ці льбодовики поширені на значних просторах Канадського архіпелагу та Ісландії, покривають Шпіцберген, Нову і Північну Землю, Землю Франца Йосифа та інші острови Арктики.

Серед  льодовиків  цього  типу  в  порядку збільшення дослідники виділяють  льодовикові підвищення (наприклад, на Шпіцбергені), льодовикові куполи (на  Північній Землі,  Землі Франца Йосифа,  Ісландії),  льодовикові “щити”(в Гренландії),  льодовикові покриви – коли зливаються кілька “щитів” (в Гренландії і Антарктиді).

Серед безмежних просторів покривних льодовиків нерідко можна бачити виходи на поверхні вершини гірських хребтів. Їх називають нунатаками (з ескімоськ. “нуна” – одинокий  і  “так” – пік, вершина).

Проміжні льодовики (або льодовики скандинавського типу) включають в себе елементи гірських і материкових льодовиків. Особливістю цих льодовиків є те, що вони утворюються на плоскогір’ях і передгір’ях. Якщо льодовик утворився на плоскогір’ї, то він розтікається в різні боки по долинах. В передгір’ях льодовик такого типу утворюється від зливання льодовиків долинного типу.