Розділ 3 удосконалення забезпечення необхідного рівня фінансової безпеки регіону

Забезпечення національних інтересів та економічної безпеки - найважливіші функції держави, реалізація яких покликана посилювати її позиції в міжнародному співтоваристві, адже економічна безпека - фундаментальна основа економічно ефективної держави в цілому, яка відстоює свої національні інтереси і забезпечує її як складову частину національної безпеки. В сучасних умовах особливу роль відіграє, насамперед, система фінансової безпеки держави як базова економічної безпеки держави в цілому. [9, с. 150]. Вказана ситуація зумовлена посиленням фінансової глобалізації в світі, зменшенням державного контролю за грошово-кредитними відносинами, лібералізацією зовнішніх економічних зв’язків, а також підвищенням важливості валютних відносин і підвищенням міжнародної мобільності капіталу та посиленням впливу валютних процесів на функціонування сучасних сегментів економіки.

Підвищення рівня фінансової безпеки країни особливо актуальне для держав з транзитивними економіками, в котрих ланка державних фінансів не є розвинутою та стійкою, до яких слід відносити і Україну.

Основне завдання держави в контексті забезпечення економічної та фінансової безпеки – створення такого економічного, політичного та правового середовища й інституційної інфраструктури, які б стимулювали розвиток найбільш життєздатних підприємств, інвестиційних процесів, виробництво перспективних конкурентоспроможних товарів. Цей процес має супроводжуватися реалізацією низки заходів для підтримання фінансової безпеки на макрорівні охоплюючи всі її складові [9, с. 152].

Для формування системи заходів варто визначити послідовність їх впровадження в залежності від важливості, ступеня впливу та наявності відповідних можливостей, або ж перспектив та об’єктивності їх здійснення. В працях вітчизняних науковців вже визначено послідовність забезпечення фінансової безпеки, яка передбачає чотири головні етапи (див. рис. 3.1.).

Рис. 3.1. Послідовність забезпечення фінансової безпеки 13, с. 296

Забезпечення дієвої системи фінансової безпеки передбачає з’ясування і систематизацію явищ, подій, дій, настання або здійснення яких безпосередньо або опосередковано може бути загрозою тому чи іншому суб’єктові фінансової безпеки. Сутність загрози фінансової безпеки може бути визначена як збиток, котрий визначає ступінь зниження фінансового потенціалу за визначений проміжок часу. [1]

Надзвичайно важливим при проведенні суттєвих економічних реформ має стати поєднання політики захисту національних економічних інтересів з курсом до покращення добробуту населення країни. Матеріальною основою такого процесу може бути відбудова та подальший масштабний розвиток найбільш перспективних секторів економіки країни.

Фінансова безпека України в першу чергу залежить від взаємозв’язку її складових. Тому чи не основною передумовою її зростання є узгодженість бюджетної сфери (зокрема фіскальних та інвестиційних компонентів фінансової сфери) з складовими монетарного сектора економіки, а саме грошово-валютний, кредитний та фондовий ринок, страховою діяльністю та ін.

До того ж фінансова безпека відіграє і стабілізаційну роль в національній економіці країни, основні такі напрями вже систематизовано вченими 14, та зображено в таблиці 3.1. В даній системі зв’язків між рівнем фінансової безпеки та її основними напрямами та результатами існує взаємовплив, тобто досягнення певного рівня фінансової безпеки сприяє забезпеченню всіх напрямів її дії на економіку країни, і навпаки – дії, спрямовані в досягненні основних завдань кожного напряму дають і певне підвищення рівня фінансової безпеки.

Отже, використання напрямків фінансової безпеки як основних кроків та цілей для її підвищення матиме позитивний ефект, тому їх варто розглядати як досить перспективні шляхи підвищення рівня фінансової безпеки. Варто зауважити, що дотримання наведеної послідовності не є обов’язковим, але зробить систему дій більш послідовною, обґрунтованою та більш ефективною, зокрема щодо параметру тривалості запровадження на практиці.

В процесі формування заходів та планів дій для досягнення поставлених цілей варто врахувати і ряд особливостей, що присутні в економіці України та мають загальний негативний, або гальмівний ефект для економічного розвитку.

Нагальність зміцнення системи фінансово-економічної безпеки в Україні обумовлюється існуючими недоліками у фінансово-економічній сфері, а саме: розладом фінансів держави, місцевого самоврядування та приватних підприємницьких структур, що, зокрема, проявляється в недосконалості міжбюджетних відносин та дефіцитності бюджетів усіх рівнів; послабленням контролю у сфері розрахунків між економічними агентами; загостренням кризи платіжної системи; нерозвиненістю фондового ринку; домінуванням негрошових відносин в економіці; "втечею" національного капіталу за кордон; втратою довіри населення до національної грошової одиниці, фінансових інституцій тощо.

Таблиця 3.1

Основні стабілізаційні напрями фінансової безпеки

Основний	Стимулюючий	Оптимізаційний
- забезпечення фінансової стабілізації в країні; - ліквідація нецільового використання бюджетних коштів; - стабільність національної грошової одиниці; - зниження дефіциту державного бюджету; - здійснення бюджетної реформи; - удосконалення податкової системи.	- розвиток державної фінансової інфраструктури економічної сфери; - ліквідація заборгованості із соціальних виплат; - зниження інфляції; - позитивне зовнішньоторговельне сальдо; - створення достатнього золотовалютного запасу держави; - вдосконалення національної банківської системи.	- стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв; - вдосконалення антимонопольної політики; - створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій; - здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень; - встановлення меж іноземної участі в капіталі вітчизняних організацій; галузеві обмеження.

Однією з найсуттєвіших загроз фінансово-економічній безпеці є істотна виснаженість ключових джерел фінансових ресурсів - прибутку суб'єктів господарювання, доходів бюджетів усіх рівнів, амортизаційних відрахувань, ресурсів цільових фондів та ін.[ 17, с.26].

Процес покращення та зростання рівня фінансово-економічної безпеки країни повинен грунтуватися в першу чергу на виокремленні похідної ролі фінансового сектору у функціонуванні національної економіки. Будь-які намагання йти всупереч даним принципам будуть призводити до значних деструктивних процесів, наслідків, руйнуватимуть забезпеченість захищеності економіки від зовнішніх і внутрішніх загроз. Загрозливим фактом з цієї точки зору постає практика останніх років, адже внаслідок розриву між виробничим і фінансово-кредитним секторами відбувається досить інтенсивніший відтік коштів із реальної економіки до монетарної сфери.

Досягнення позитивного впливу фінансового сектора на реальну економіку мусить передбачати пріоритетне спрямування фінансових потоків у розвиток тих галузей, які, по-перше, забезпечують економічне зростання за рахунок переважаючого використання відтворюваних ресурсів та наукоємних процесів, а по-друге, спроможні реалізувати сукупність притаманних економіці України об'єктивних конкурентних переваг [6, с. 287].

Тому значно підвищується необхідність використання системи заходів, ціллю яких є усунення основних недоліків в управлінні грошово-кредитною сферою та паралельне запобігання тінізації грошового обороту країни.

Так, чи не основним недоліком грошово-кредитної сфери є обмежені можливості її регулювання. Намагання НБУ законодавчо закріпити наявність певного спектру інструментів грошово-кредитної політики залишаються марними: відсутність об’єктивних умов не дозволяє наповнити законодавчо визначені інструменти реальними змістом та функціями. Змінити ситуацію можна такими шляхами: 1) максимальним наближенням регулятивних параметрів (як от ставка рефінансування, облікова ставка тощо) до ринкових показників; 2) усунення суб’єктивізму з боку кредиторів останньої інстанції у виборі ними контрагентів для рефінансування; 3) узгодження заходів, що вчиняються регуляторами фінансового ринку у реалізації грошово-кредитної політики. Інтереси України також полягають у максимально ефективному банківському нагляді, який дозволив би здійснювати раннє діагностування проблем та запобігання банкрутства банківських установ. Вихід – у розбудові системи нагляду за діяльністю банків на основі оцінки якості управління ризиками. Цей процес в Україні тільки розпочався, але його не можна вважати незагрозливим. При всій адекватності цілей, оголошених НБУ при встановленні курсу на нові принципи нагляду, позицію Національного банку України можна охарактеризувати як повне невтручання. Жодних моделей та методів оцінки та (або) виміру ризиків банкам не запропоновано. Єдина законодавча і нормативна вимога – наявність у банку спеціалізованого підрозділу, на який покладено функції аналізу та моніторингу ризиків, та, відповідно, наявність у банку системи ризик менеджменту. Для сучасного середнього українського слабо капіталізованого (у порівнянні з іноземними конкурентами) банку це означає створення в системі банку підрозділу, який займається, фактично, науково-дослідною роботою. Якість роботи такого підрозділу прямо кореспондує з обсягом витрат на його функціонування. Вжиття таких традиційних заходів з управління ризиками, як сек’юретизація активів та хеджування абсолютно неможлива через відсутність на фінансових ринках відповідних інструментів. Однією ж з причин їх відсутності є слабкість чинної законодавчої та нормативної бази.

У найближчий час потрібно розробити максимально широку законодавчу та нормативну базу, що стимулювала б помірний розвиток та розширення використання різних фінансових інструментів для управління ризиками.

Щодо часткового обмеження присутності іноземних банків та їх дестабілізуючого впливу має стати системне зростання інвестицій до реальної економіки, але і паралельний розвиток національної інфраструктури фінансового ринку.

Важливе місце в забезпеченні фінансової безпеки має проблема протидії тінізації грошово-кредитної сфери та позабанківського грошового обігу.

Ще одним напрямом підвищення рівня фінансової безпеки України є протидія доларизації грошової сфери країни, що існує поза банками, яка відповідно є умовою функціонування і розвитку тіньової економіки. Основною причиною є те, недовіра фізичних і юридичних осіб до банківської системи та невпевненість власників валюти у надійності фінансової системи в цілому. Тому ефективними, дієвими будуть заходи, спрямовані не на обмеження валютних операцій, а спрямовані на формуванні стабільності національної грошової одиниці.

Додатково дестабілізує фінансову систему України, знижуючи при цьому рівень її фінансової безпеки, масове вивезення українського капіталу за кордон, що також свідчить про недовіру його власників до фінансової системи країни. Основним джерелом подібного капіталу в більшості випадків є перерозподіл державної власності, ухилення від сплати податків, неповернення виручки за експортовану продукцію та інші спекулятивні фінансові операції. Тому треба підвищуючи відповідальність за приховування доходів паралельно забезпечити законодавчі умови для легалізації вивезеного капіталу некримінального характеру. Як свідчить міжнародний досвід, це дає досить позитивний результат.

Вирішення вищеназваних проблем має супроводжуватися спрямуванням дій фіскальних та інших органів до пом’якшення податкового тиску на економіку, зокрема на суб’єктів підприємницької діяльності.

Не варто забувати і про структуру фінансової безпеки, яка була наведена в першому розділі роботи. Так, при розгляді суб’єктів фінансова безпека країни може трактуватися як поєднання фінансової безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і фінансової безпеки економічних суб’єктів, тобто безпеки мікрорівня. Варто зауважити, що як безпека держави, так і безпека мікрорівня, припустимо – підприємств, певний час можуть забезпечуватись окремо або навіть за рахунок одна одної. Водночас, у стратегічному плануванні це - не лише взаємопов’язані, а й неподільні поняття. Суперечність між безпеками двох рівнів – безпекою макрорівня і безпекою мікрорівня – є чи не головною проблемою фінансової безпеки України на сучасному етапі. [9, с. 146]

Корупція є чи не основною з причин виникнення та розвитку «рейдерства», котрий носить однозначний негативний вплив на фінансову безпеку, зокрема, на мікрорівні. Парадигма державного регулювання економіки показує, що у сучасних умовах ведення господарської діяльності не варто надіятись на ефективні правові заходи. Рейдерські війни все ще загрожують деяким підприємствам, а їх ціллю іноді є н так захоплення, як знищення економічного потенціалу підприємств. Тому, допоки власність не буде остаточно перерозподілена між впливом корупційної бюрократії, фінансово-промисловими групами і окремими гілками державних правоохоронних структур, суттєвого поліпшення щодо прав власності в країні не очікується. Враховуючи ці факти, потрібно виокремити підходи до подолання корупції в Україні. Пропонується використати наявні напрацювання у цьому напрямі, а саме: по-перше, варто посилити дію законів та їх виконання, тим самим підвищивши ризик покарання. По-друге, можна створити економічні механізми, які дозволять посадовим особам збільшити свої доходи, не порушуючи правила і закони. По-третє, необхідно підсилити роль ринків і конкуренції, тим самим зменшивши розмір потенційного прибутку від корупції. Сюди, наприклад, може відноситися конкуренція в наданні держ послуг при частковому дублюванні одними органами функцій інших державними органів.

Слід виокремити таку складову фінансової інфраструктури країни як її інформаційне забезпечення, зокрема його безпека. Сьогодні склалася певна система безпеки інформаційної діяльності, яку можна розглядати як стан стійкої життєдіяльності, за якого забезпечуються реалізація основних інтересів, пріоритетних цілей певних інститутів, захист від зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів незалежно від умов їх функціонування.

На жаль, інформаційна безпека у вітчизняних установах, зокрема фінансового сектору, на відміну від практики зарубіжних країн, не є традиційним пунктом витрат. Під час економічної кризи керівникам компаній і державних установ доводиться скорочувати витрати, у таких ситуаціях першим потрапляє під бій бюджет, призначений на інформаційний захист. Витік важливої інформації може призвести до непередбачених наслідків – втрат важливих даних чи прямих фінансових втрат.

В Україні інформаційний захист базується переважно на використанні дешевих продуктів або нелегальному користуванні неліцензійних програм. Такий підхід не забезпечить відповідний рівень захисту ні від внутрішніх, ні від зовнішніх загроз. Витрати на інформаційну безпеку в світі, а тим паче в Україні, будуть зростати, адже інформаційні технології є обов'язковою частиною майже будь-якого сучасного процесу, тому відсутність такої системи захисту є досить значним ризиком.

Тому необхідний комплексний підхід до інформаційної безпеки. При розробці концепції інформаційної безпеки варто передбачати не тільки заходи, пов'язані з інформаційними технологіями, але і заходи адміністративного і технічного характеру, включаючи жорсткі процедури контролю та профілактики (аудиту).

Таким чином, при використанні тих чи інших шляхів вирішення сучасних загроз фінансово-економічній безпеці країни та регіону першочерговим є вирішення загальнодержавних проблем, що матиме позитивний ефект для всіх регіонів. Крім того подолання найбільших проблем дасть можливість зосередитись на основних перспективах регіонального розвитку. Підвищення рівня фінансової безпеки регіону потрібно проводити на врахуванні загальної стратегії його розвитку та забезпечення високого рівня конкурентоспроможності.