2.4. Вчення м. Вебера

про бюрократичну організацію

Файоль, Гюлик і Урвік підкреслюють той величезний внесок, який вніс у дослідження принципів організації німецький соціолог- Макс Ве­бер (1864-1920), який розробив «ідеальний тип» адміністративної ор­ганізації, позначений ним терміном «бюрократія».

В літературі з управління прийнято розрізняти три різні поняття. які визначаються терміном «бюрократія»:

43

Є. К. Бабець, А. Г, Максимчук, В. П. Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 2 ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ

1. У традиційному політичному понятті — концентрацію керівниц­ тва через «систему бюро», без будь-якої участі керуючих.

2. У веберівському понятті — соціологічну концепцію раціоналіза­ ції колективної діяльності.

3. У вульгарно-сирощеному понятті — концепцію, яка відображає неефективність управлінських функцій, затримки, рутинерство, процедурні перешкоди нормальній діяльності.

Основні характеристики запропонованого Вебером «ідеального типу» організації такі:

1. Вся діяльність, необхідна для досягнення мети організації, роз­ поділяється на елементарні, найпростіші операції, що, у свою чер­ гу, передбачає суворе формальне визначення завдань і обов'язків кожної ланки.

2. «Організація будується на принципах ієрархії», тобто кожний ниж­ чий службовець або кожний підрозділ вищому підкоряється. Кожний службовець у адміністративній ієрархії відповідає перед вищою осо­ бою за рішення і дії не тільки свої, але і всіх підлеглих йому осіб. Для того щоб нести відповідальність останніх, він повинен мати владу над ними, авторитет, давати накази, яким вони повинні підкорятися.

3. Діяльність організації регулюється «послідовною системою пра­ вил» і полягає «у застосуванні цих правил до окремих випадків». Розробка системи загальних правил викликана необхідністю забез­ печити єдність у здійсненні кожного завдання, незалежно від кіль­ кості осіб, зайнятих його виконанням. Чіткі правила та інструкції визначають відповідальність кожного члена організації і форми координації їх індивідуальної діяльності. З цього не слідує, що бюрократичні обов'язки неминуче є простими і рутинними.

4. «Ідеальний керівник» керує своїм апаратом у дусі формальної без­ ликості, без гніву і пристрасті, а значить, «не виявляє жодних по­ чуттів і ніякого ентузіазму».

Нормальне функціонування організації разом з раціональними стандартами виключає втручання особистих емоцій. Як всередині організації, так і щодо ставлення до клієнтів, повинен переважати безсторонній підхід. Якщо у керівника складається певне яскраво

44

виражене (негативне або позитивне, в конкретному випадку немає значення) ставлення до одного чи іншого підлеглого або клієнта. то воно неминуче вплине на його офіційне рішення і, як правило, до витрат. Не розуміючи цього, сам адміністратор може проявити поблажливість при оцінці роботи одних підлеглих і бути пристрас­ним до інших, піти на невиправдані поступки одному клієнту або несправедливо поставитися до іншого.

Отже, уникнення власних міркувань у особових справах є необ­хідною передумовою — як безпристрасності, так і ефективності. Саме ті фактори, які роблять бюрократа непопулярним серед клієнтів, тобто його безпристрасна поведінка і відсутність емоцій­ної занепокоєності їх проблемами, в дійсності є факторами, які відповідають справжнім інтересам клієнтів. Це безособистісна безпристрасність однаково справедливого ставлення до всіх осіб, а, отже, і розвитку демократичних принципів в організації.

5. Служба у бюрократичній організації базується на відповідності класифікації посади, яку обіймає службовець. Службовці повинні бути обмежені від самовільного звільнення. Служба — це кар'єра, тобто система «просування» у відповідності зі старшинством й успішною діяльністю, або і тим, і іншим. Кар'єра включає в себе перспективу прогресуючого зростання окладів та відповідаль­ ності. Така політика у відповідності кадрів покликана розвивати «корпоративний дух» між службовцями, виховувати в них висо­ кий ступінь лояльності до організації. В результаті відбувається «ототожнення» службовців з організацією, що стимулює їх інтен­ сивну діяльність у інтересах справи.

6. «Бюрократична форма» породжує такі соціальні умови, які спону­ кають кожного окремого члена організації діяти лише у відповід­ ності з «раціональними цілями організації в цілому», незалежно від того, вважає він їх раціональними або ж нераціональними. Наприкінці теми «Класична теорія управління» можна відзначи­ ти наступне. Незважаючи на бурхливе зростання кількості досліджень, отримання нових проблем та перегляд деяких застарілих положень. головні концепції «класичної» теорії управління не зазнали істотних

Є. К. Бабець, А. Г. Максимчук, В. П. Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 2 ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ

змін і її головними представниками лишаються Ф. Тейлор, А. Файоль, Л. Гьюлик та Л. Урвік. «Класична» школа мала значний вплив на фор­мування всіх інших напрямків у теорії управління.

Класична теорія управління і концепція М. Вебера (при деякій різ­ниці) характеризується загальними рисами, які дозволяють говорити про їх більш-менш єдиний підхід до управління організацією.

По-перше, вони розглядають організацію як суто формальну, а уп­равління — відповідно — як конструювання і проведення в життя ор­ганізації чітко визначеної системи правил, рекомендацій, обов'язкових для всіх членів організації. Така система має примусовий характер, а структурні елементи організації повинні функціонувати як добре на­лагоджений механізм.

По-друге, вони суто механічно підходять до ролі людини в органі­зації, стверджуючи, що її поведінка детермінується винятково еконо­мічними мотивами, трактують людину не як особистість, а лише як фактор виробництва, причому соціальна природа її зовсім ігнорується. Особистість — це людина як носій свідомості.

Ініціатива. Це можливість щось придумати та реалізувати. Це один з могутніх стимулів людської діяльності. Щоб розвинути ініціа­тиву, корисно надати підлеглим повну самостійність при виконанні по­садових обов'язків, обмежуючись спостереженням і спрямуванням їх роботи, а також відзначаючи їх заслуги.

Єдність персоналу. Гармонія, єднання персоналу підприємс­тва — велика сила. Отож, потрібно прямувати до її здійснення.

Закінчуючи розгляд цих принципів, Файоль вказує; що ця система принципів завжди лишається відкритою для доповнень і змін, які осно­вані на новому досвіді. Він показав лише ті з них, які йому доводилося частіше застосовувати на практиці. Особистий досвід роботи та вико­нання дослідження надали Файолю змогу одному з перших сформулю­вати вимоги, які стосуються особи керівника:

• здоров'я і фізична витривалість;

• розум і розумова працездатність;

• моральні якості, енергія, стійкість, розуміння відповідальності, ініціатива, такт, почуття гідності;

• широкий кругозір;

• адміністративна установка — вміння передбачити, організовува­ ти, розпоряджатися, координувати і контролювати;

• загальне ознайомлення з усім, що має відношення до суттєвих функцій;

• більш глибока компетентність у характерній для даного підпри­ ємства спеціальній функції.

Важливо, що з цих семи груп якостей і знань, володіння яки­ми обов'язкове для керівників підприємства, шість складаються з однакових елементів, якою б не була природа підприємства. І тіль­ки сьома група допускає різноманітні спеціальні умови для різних підприємств.

Файоль рішуче виступав проти системи підготовки керівних кадрів для промисловості, доводячи, що адміністративні можливості не можна розвинути завдяки лише інженерно-технічній освіті, та під­креслюючи необхідність залучення до навчальних планів інженерних вузів спеціальних курсів з адміністрації.

А. Файоль розрізняє поняття «правління» та «управління».

«Правити — значить вести підприємство до його мети, намага­ючись отримати найбільш можливі вигоди від усіх ресурсів, які воно має у своєму розпорядженні, значить забезпечити дію шести сутнісних функцій. Управління є лише однією з шести функцій, дія котрих має бути забезпечена правлінням».