Є К. Бабець, А. Г. Максимчук, В. П. Стасюк, А. П. Чєрнов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

яка першочергово стимулювала інтерес до управління, була промисло­ва революція, яка почалася в Англії у другій половині XVI ст. Саме тоді у виробництві відбувся перехід від невеликих ремісницьких майсте­рень, які складалися з хазяїна-майстра та учнів, до великих фабрик з багатьма некваліфікованими або напівквалІфікованими робітниками.

Адам Сміт у своїй книзі «Багатство народів», яка була опублікова­на у 1776 p., показав високу ефективність розподілу праці. Без розподі­лу праці робітник міг зробити не більше 20 шпильок за день. Вироб­ництво шпильок розподілили на 18 окремих операцій. Одна людина витягувала дріт, інша — розпрямляла, третя різала на частини, четверта заточувала кінці, п'ята — обробляла один кінець, щоб отримати голів­ку і т. д. У результаті продуктивність різко збільшилась і в перерахунку на одну людину склала 4300 шпильок за день.

Американський інженер Е. Уі'тні першим застосував при роз­поділі праці взаємозамінні частини машин та збірний конвеєр. Він зро­бив це на своїй бавовноочисній фабриці перед війною 1812 p., а також на збройному заводі, який належав йому під час війни та після неї.

Управління було визнане самостійною галуззю діяльності тільки у XX ст. Батьком наукового управління називають американського ін­женера Ф. Тейлора. У 1903 р. він опублікував книгу «Управління під­приємством», а у 1911 р. — «Принципи наукового управління». Ф. Тей-лор та його послідовники використовували сучасні методи наукових досліджень для вдосконалення різноманітних операцій ручної праці, нормування і систем оплати праці.

Французьким батьком менеджменту називають гірничого інже­нера А. Файоля, який опублікував у 1916 р. книгу «Загальне та про­мислове управління». Він та його послідовники прагнули до створення універсальних принципів управління. Ці принципи стосувалися двох основних аспектів. Одним із них була розробка раціональної системи управління організацією, іншим — побудова структури організації та управління працівниками. Багато з принципів А. Файоля актуальні і в теперішній час.

Г. Форд (1863-1947) не створив принципи управління і не винай­шов автомобіль, але випускав такі дешеві автомобілі, що мільйони

12

американців вперше змогли їх придбати. Він запровадив ідеї Е. Уїтні і Ф. Тейлора краще, ніж вони могли про це мріяти. Внесок Г. Форда у становлення і розвиток масового виробництва можливо більший, ніж будь-кого. Він продавав свою «Модель-Т» за 295 доларів, тоді як звичайна ціна на аналогічну машину перевищувала 2000 доларів. Він платив своїм робітникам 5 доларів на день, тоді як його конкуренти — всього два.

Двох учених, М. Фоллет та Е. Мейо, можна назвати найбільшими авторитетами у розвитку школи людських відносин в управлінні. Саме міс Фоллет була першою, хто визначив менеджмент як «забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб».

Визначні роботи Е. Мейо проводились на заводі «Вестер Елект­рик» у м. Хоторні (1928-1932 pp.). E. Мейо визначив, що чітко розроб­лені робочі операції та висока заробітна плата не завжди вели до підви­щення продуктивності праці, як вважали послідовники Ф. Тейлора та А. Файоля. У результаті експериментів було встановлено, що со­ціальні та психологічні фактори впливають на продуктивність праці більш сильно, ніж фізичні, за умови, що сама організація робіт вже достатньо ефективна. Відомо, що крім економічних потреб є і соціаль­ні потреби.

У 1987 р. провідний спеціаліст у сфері менеджменту П. Дракер (Peter Drucker) заявив, іцо найкращими менеджерами були люди, від­повідальні за будівництво пірамід, адже вони в умовах дефіциту наяв­них ресурсів змушені були керувати процесом зведення усипальниць від дня народження до смерті фараона (а це могло тривати і місяць, і 30 років). На їх прикладі можна побачити і головний недолік менеджмен­ту — втрати у передачі ефективних прийомів і методів управління, адже дотепер загадка побудови єгипетських пірамід так і не розгадана.

Для розуміння сутності менеджменту корисно заглянути в історію державної влади, оскільки з управлінської точки.зору політична і бізне­сова діяльність має спільні риси (історично поняття «управління» було синонімом «управління державою»). Подібно поділу історії на епохи стародавнього світу, середньовіччя, нову й новітню історії, класики ме­неджменту подружжя Френк і Ліліан Гілбрет (1868-1924; 1878-1972)

ІЗ

Є. К. Бабець, А. Г. Максимчук, В. П, Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

визначили три етапи розвитку менеджменту: традиційний, перехід­ний (систематичний) і науковий.

Одним із найбільш широких дослідницько-аналітичних підходів до прийняття рішень є дослідження операцій. Під дослідженням опера­цій розуміють застосування математичних кількісних методів для обгрун­тування рішень у всіх галузях цілеспрямованої людської діяльності. До­слідження операцій у значній мірі є наслідком Другої Світової війни.

Дослідження операцій зародилося в Англії, коли група вчених отримала завдання на вирішення складних військових проблем, таких як оптимальне розміщення вогневих позицій, оптимізація глибини підриву протичовнових бомб, конвою транспортних караванів та ін. Після війни дослідження операцій поширило межі свого застосування на різноманітні сфери практики: промисловість, будівництво, сільське господарство, зв'язок. Сьогодні важко назвати таку галузь практичної діяльності, де б не застосовувались у тому чи іншому вигляді матема­тичні моделі та методи дослідження операцій/.

Дослідження операцій займається аналізом тактичних проблем. Для наукової проробки більш складних стратегічних проблем була створена методологія проробки проблем, яка називається системним підходом. Формування системного підходу пов'язують з роботами кон­сультативної фірми «Корпорація РЕНД», яка була створена у 1946 р. за контрактом з ВПС СІЛА. За зразком «РЕНД» у США, Англії, ФРН, Франції та Японії були створені багаточисельні консультативні фірми, які отримали напівофіційну назву «Фабрика думки». У процесі інтен­сивної діяльності «Фабрики думки» розвивалась і вдосконалювалась методологія системного підходу. Сутність системного підходу полягає у розгляді управління підприємством у єдності складових частин, які нерозривно пов'язані із зовнішнім світом.

Ситуаційний підхід, розроблений наприкінці 60-х років, нама­гається інтегрувати різні особисті підходи; це спосіб мислення про уп­равлінські проблеми та їх вирішення. Ситуаційний підхід намагається пов'язати методи управління з певними'конкретними ситуаціями, ви­значити, які фактори ситуації є значимими і як вони впливають на ефек­тивність роботи підприємства.

За період існування СРСР можна виділити чотири етапи розвитку науки управління.

На першому етапі (з 1917 по 1932 pp.) укладались основи управ­ління соціалістичним виробництвом.

Наоснові ідейВ. 1. Леніна були сформульовані, в основному, прин­ципи управління соціалістичним виробництвом, створені організацій­ні структури управління, приділена велика увага проблемам наукової організації управлінської праці та стилю роботи керівників. У країні була створена мережа науково-дослідницьких інститутів та лабора­торій. Всього у цей період було створено більше 10 науково-дослідних закладів, у яких проблемами управління займалися такі відомі вчені, як А. К. Гастаєв («Як потрібно працювати», «Нормування та організація праці»), Г. Ш. Керисенцев («Принципи організації»), О. А. Срманський («Наукова організація праці та система Тейлора»), П. А. Попов («Ор­ганізація і техніка науково-дослідницької роботи»). Наші спеціалісти командирувались у Західну Європу та Америку для ознайомлення з ор­ганізацією праці та управління на передових фірмах.

Були перекладені на російську мову і видані значними тира­жами книги іноземних спеціалістів у галузі управління: Ф. Тейлор «Адміністративно-технічна організація промислових підприємств»; А. Файоля «Загальне та промислове управління»; Г Емерсона «Два­надцять принципів продуктивності»; Г. Черча «Основи управління ви­робництвом»; Г. Форда «Життя, мої досягнення».

На другому етапі (з 1933 по 1945 pp.) значно змінилась проблема­тика досліджень по управлінню виробництвом. У цей період досліджува­лись і практично використовувались в основному адміністративні методи управління, розроблялись питання організації праці в умовах великого індустріального виробництва, створювались системи техніко-економіч-ного планування. Велика увага приділялась иолітико-виховній роботі та активізації робітників у процесі виробництва: організації соціалістичних змагань, стаханівського руху, боротьбі за ударну працю, які забезпечува­ли більш високі показники при тих самих виробничо-технічних умовах.

Найбільше досягнення третього етапу (з 1946 по 1962 pp.) — це використання методів дослідження операцій. У1956 р. була перекладена

14

Є. К. Бабєць, А. Г. Максимчук, В. П. Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

з англійської та видана книга Ф. Морза і Д. Кімбела «Методи дослід­ження операцій». Почали створюватись інститути по застосуванню ме­тодів дослідження операцій в управлінні виробництвом.

Одним з найбільш ефективних і часто застосовуваних методів до­слідження операцій є метод лінійного програмування. Першовідкривач лінійного програмування — радянський учений, академік AH CPCP Лео­нід Віталійович Канторович. У 1939 p., вирішуючи практичні завдання для Фанерного тресту, він розробив універсальний метод вирішення групи екстремальних завдань і опублікував книгу «Математичні методи органі­зації та планування виробництва». Американський математик Дж. Данциг незалежно від Л. В. Канторовича повторив це відкриття у 40-х роках. Дан-цигу і належить термін «лінійне програмування». Ним розроблений сим­плексний метод вирішення завдань лінійного црограмування. Коли цей ме­тод отримав широке розповсюдження у всьому світі, Л. В. Канторович і Дж. Данциг були удостоєні Нобелівської премії в галузі економіки (1975 p.).

Однак, у нас Каиторовича не всі визнавали. Деякі економісти стверджували, що економіка — це розуміння людських відносин і тому математика не може допомогти при вирішенні проблем, що виника­ють. Професор В. В. Новожилов, який першим застосував лінійне програмування в економічній теорії, був вилучений з Ленінградського політехнічного інституту за використання математики в організації та плануванні виробництва. Але пройшов час і в 1965 р. Л. В. Канторович і В. В. Новожилов отримали за це Ленінську премію (1965 p.).

Четвертий етап (з 1963 по 1991 pp.) характеризується автомати­зацією процесів управління з використанням ЕОМ (АСУ). Теоретич­ною основою АСУ є кібернетика — вчення про загальні закономір­ності процесів управління в організованих системах. її виникнення пов'язано з виходом у світ у 1948 р. книги американського вченого Норберта Вінера «Кібернетика, або управління і зв'язок у тварині та машині». Слід приділити увагу опублікованій у 30-х роках роботі ра­дянського вченого А. А. Богданова (1873—1928) «Загальна організацій­на наука (тектологія)», в якій він виступає попередником Вінера. Але у нас учений не отримав визнання, а його ідеї розвитку за філософськи­ми та політичними мотивами визнані як «Емпіріомонізм».

16

Основним ідеологом АСУ у нашій країні і творцем Інституту кі­бернетики АН УРСР був академік Віктор Михайлович Глушков. Сьо­годні його ім'я носить Інститут кібернетики НАН України.

За всю історію людство виробило всього три принципово різні ме­ханізми управління, тобто впливу на людей:

• ієрархія й організація, де основний засіб впливу — відношення влади й підлеглості, тиск на людину зверху за допомогою приму­ шення, контролю над розподіленням матеріальних благ та ін.;

• культура і право, тобто вироблені та визнані суспільством цінності й соціальні норми, шаблони поведінки, ритуали, які спонукають людину поводити себе так, а не інакше;

• це ринок, тобто мережа рівноправних відносин по горизонталі, які ґрунтуються на купівлі-продажу продукції і послуг, на відносинах власності, на рівновазі інтересів продавця і покупця.

Важливо зрозуміти, що ієрархічна організація, культура, ринок — явища складні. «Це не просто інструменти управління». У живих, реаль­них господарських і соціальних системах всі вони майже завжди існують. Мова йде лише про те, чому саме віддається пріоритет, на що робиться го­ловна ставка. Це і визначає сутність економічної організації суспільства.

Коренем адміністративно-командної системи традиційного ра­дянського суспільства була ієрархія, яка носила загальний характер. Все мало певну лінію підлеглості, вищу інстанцію, а повноваження вищої виконавчої влади були практично нічим не обмежені. Але пара­лельно з цим радянське суспільство активно використовувало і «жорст­кі» культуру і право як потужний засіб впливу на своїх членів. Через ідеологію, членство в партії, під впливом засобів масової інформації, освіти, певних традицій та звичок люди відчували на собі чисельні «можна» і «не можна», які контролювалися партократією. Вони або дотримувались їх, або входили у конфлікт з офіційною системою.

Ринок, як універсальний засіб впливу на господарське життя, при цьому подавлявся, використовувався майже винятково для тор­гівлі предметами споживання. Економічні методи управління застосо­вувались у чітких рамках ієрархічних систем. І все ж ринок у своєму природному стані існував у тіньовій економіці, яка супутньо будувала

17

Є. К. Бабець, А. Г. максимчук, В. П. Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

свої ієрархічні відносини у прихованих антисусшльних, корумпованих структурах, формувала негативні культури, які деформували свідомість людей, їхні соціальні відносини.

Тепер система управління повинна зазнати радикальних змін ра­зом з усім суспільством. їх необхідність покликана тим, що адміністра­тивно-командна система, ідеологія, яка була покладена в її основу, при­йшли в очевидне протиріччя з вимогами розвитку виробничих сил та забезпечення прав людини. В умовах науково-технічної революції нова технологія й організація виробництва виведе передові країни на такий принциповий рівень задоволення економічних потреб окремих особис­тостей, що це вже матеріальна база для досягнення реальної економіч­ної свободи у житті багатьох людей. Можливо, це стосується не всіх країн і не всіх людей, можливо, це буде існувати на фоні великої со­ціальної нерівності, однак якісний стрибок вже відбувається. Існує ре­альна технічна можливість дати людям у масових масштабах людські умови існування — матеріальні і соціальні, позбавити їх від участі «си­рого матеріалу експлуатації», зробити їх вільними.

Але щоб такий стрибок зробити, необхідно, як показує досвід багатьох країн на різних континентах, мати адекватну цьому систему управління, яка здатна забезпечити продуктивність, ефективність, ди­намічність, адаптивність виробництва 90 різноманітних вимог спожи­вачів. Тільки ринок як засіб управління економікою, за своєю суттю, мас такий потенціал.

Основна помилка в економічній політиці полягає у використанні ринкових методів регулювання у неринковій економіці замість створен­ня власне ринкової економіки. В умовах неринкової економіки підприєм-ства-монопо.чісти на використання монетарних, податкових і кредитних методів реагують зменшенням обсягів виробництва та підвищенням цін.

Ієрархія не загине і не зруйнується (це було б лихом) — вона відійде на інший план у деяких секторах економіки, які потребують більшого контролю, а головне, переміститься нижче — на рівень кон­кретних організацій, де її корисна роль збережеться ще довго. Ієрар­хія — це раціональний засіб внесення стабільності, регламентованості у господарську та іншу діяльність.

18

Паралельно повинні відбутися колосальні культурні зміни у на­шому економічному, управлінському мисленні, у психології. Необхід­но повернути свідомість керівника і працівника до споживача, а не до начальника; до прибутку, а не до марнотратства; до підприємця, а не до бюрократа; до новатора, а не до бездумного виконавця. Тобто, ми повинні перейти від ідеологізації управління до здорового глузду. Ат­рофія культури як «управлінського інструменту», неуважність до неї — це в нових умовах шлях до краху. Без цього «організаційного цементу», здатного витримувати високі навантаження, нової споруди не збудуєш.

1.2. Етапи розвитку менеджменту

У процесі розвитку та становлення науки управління можна виді­лити п'ять основних етапів.

Традиційний етан еволюції менеджменту найбільш тривалий — від державотворення до промислової революції (XIV-XVII ст.). У ці часи практика управлінської діяльності передавалась у спадок від покоління до покоління шляхом збереження кращих зразків менеджменту й уникання непродуктивних інструментів управління. Цікаво знати, що в різних регіо­нах світу дослідників захоплювали ті ж самі проблеми, хоча предмет до­сліджень дещо відрізнявся. Наприклад, альтернативні ідеї про управління висловлювали грецький філософ Полібій (210-122 pp. до н. є.) і китайсь­кий філософ Цим Цянь (145—86 pp. до н. є.). Розглянемо коротко ці ідеї, тим більше, що хід історії підтверджує успішність окремих тверджень учених Стародавнього світу (це ще раз доводить, що нове — добре забуте старе).

Полібій у праці «Всесвітня історія» розглядає три форми влади за­лежно від персоніфікацій (носія): царство (єдиновладдя); аристократія (влада небагатьох); демократія (народовладдя). Якщо владу персоніфіку­ють розумні люди, тоді вона має позитивний характер («позитивна влада») і сприяє розвитку суспільства. Але позитивні форми влади можуть пере­творюватися в негативні: тоді царство перетворюється в монархію, арис­тократія — в олігархію, а демократія — в охлократію (владу натовпу), які здійснюють руйнівні дії до приходу наступної влади. Головна ідея Полібія зводилася до закономірностей і випадковостей у змінах форм влади.

19

Є. К. Бабець, А. Г. Максимчук, В. П. Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

Цим Цянь головну увагу приділяв не формам, а принципам прав­ління в царствах, що приходили на зміну один одному в Китаї. Вла­да — це керування людьми, що ґрунтується на природі людини. Існу­ють три позитивні якості людської натури, спираючись на котрі, можна успішно керувати людьми:

• відкритість — основа управління в царстві Ся;

• інстинкт поваги — основа управління в царстві Інь;

• культура — основа управління в царстві Чжоу.

Цянь також пише, що позитивні якості перетворюються в негатив­ні: відкритість — у дикість, повага — у сліпий культ влади, культура — у схильність до зовнішнього, показного. (Як тут не згадати «батька на­родів» Сталіна і «великого кошлатого» Брежнєва!). Зміна принципів означає зміну правління.

Системний етап пов'язаний із розвитком менеджменту в бізнесі та діяльності організацій, починаючи від середніх віків до завершення промислової революції. Важливий внесок у формування передумов су­часного менеджменту зробила церква, яка впровадила опис обов'язків і комплектацію штатів священнослужителів різних рівнів. Чітке фор­мулювання їхніх обов'язків забезпечувало проходження розпоряджень від Папи Римського до мирян, тобто була створена ефективна комуні­каційна мережа. Організація церкви була настільки ефективною, що її організаційна структура залишилася практично незмінною й досі.

Створення централізованої держави у Франції спричинило ви­никнення важливого принципу управління в сучасному європейському менеджменті. Пригадаймо шкільний підручник з історії, систему під­порядкованості в середньовічній Франції: «Васал мого васала — не мій васал» і положення про відповідальність в організації, умовою якої є підзвітність підлеглого лише одному начальникові.

Льюїс Мамфорд у книзі «Міф машини» визначив чотири основні форми колективних дій у виробництві та розвитку менеджменту:

• суспільна форма організації колективної праці;

• бюрократична організація («мега-машина»), яка встановила поділ праці, командну ієрархію, стандартизацію, проектування;

• місто як засіб організації економічних і політичних функцій;

20

• бенедиктинська система, що виникла в VI ст., пов'язана з доб­ ровільним об'єднанням людей для праці відповідно до заповіту св. Бенедикта Нурсійського, який говорив, що праця — мораль­ ний і релігійний обов'язок людини.

До досягнень бенедиктинської системи належить:

• чергування фізичної і розумової праці;

• ретельний регламент робочого дня (саме бенедиктинці розбили добу на 24 години);

• застосування машин, що зберігають працю;

• організацію «вільних міст»;

• формування засад бухгалтерського обліку (баланс, подвійний запис).

У європейських мовах термін «бенедиктинська система» викорис­товується й сьогодні як символ якісної праці, ефективного й доскона­лого виконання. Бенедиктинська система стала наріжним каменем но­вого статусу менеджменту.

Систематичний менеджмент характерний для періоду оформлен­ня ринкових відносин. Виробнича діяльність підприємств потребува­ла певного апарату управління, щоб вивільнені менеджери постійно керували робітниками. Поділ праці, а потім виробнича кооперація і спеціалізація, механічні фабрики призвели до появи американської системи виробництва. Останнім пунктом систематичного менедж­менту став 1886 p., коли на зборах Американського товариства інже-нерів-механіків один із засновників і президент компанії Yale & Town Manufacturing Генрі Таун (1844-1924) виступив з доповіддю «Інже­нер у ролі економіста», в якій довів що, по-перше, управління — це мистецтво і, по-друге, інжене'ра має цікавити не тільки технічна ефек­тивність, але й підрахунок витрат, прибутків, доходів. Для розвитку менеджменту ці збори стали важливими ще й тому, що на них був при­сутній інженер Фредерик Тейлор (1856-1915) — фундатор школи нау­кового керування.

Систематичний менеджмент сприяв виникненню авторитарного типу керівника, в основі якого була концепція «макіавеллізму». її поло­ження і нині вивчають у школах бізнесу:

21

Є. К. Бабець, А. Г. Максимчук, В, П. Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

• методи швидкого досягнення влади, що дає можливість приймати рішення, карати інших, захищати себе від інших і тих, що можуть розпоряджатися вашим майбутнім;

• пошук власної ніші в організації;

• побудова відносин за вертикаллю «підлеглий — начальник».

Головна ідея — ніколи не наживати собі ворога, якщо люмена цього уникнути!

Науковий менеджмент. Основною фазою методології наукового менеджменту був аналіз змісту праці й визначення її основних компо­нентів. Тут провадилися всілякі виміри: хронометраж, кінозйомка ви­робничих операцій та іи. Класичним стало завдання одного з осново­положників цього напрямку Фредерика Тейлора — так зване «завдання про грабаря», в якому Тейлор встановив оптимальні розміри лопати з погляду підвищення продуктивності праці. Є підстави вважати, що це було перше в історії розв'язане практично завдання оптимізації.

Школа наукового менеджменту переконливо довела, що ефектив­не управління дас можливість досягти максимального випуску продук­ції з мінімальними витратами. Було також опрацьовано методи органі­зації ефективної колективної праці. І хоча більшість із нас знайомилася з її фундатором Ф. Тейлором за працею В. І. Леніна «Наукова система витискання поту», багато положень представників школи (Ф. Тейлор, Г. Емерсон, І. Форд та ін.) не втрачають своєї актуальності й сьогод­ні. Тому корисно звернутися до початків менеджменту як науки, адже «той, хто не знає минулого, не має майбутнього».

Адміністративний менеджмент. Основна заслуга школи ад­міністративного менеджменту (А. Файоль, Л. Урвік, Д. Муні та ін.) пов'язана з обгрунтуванням організаційного, або ж функціонального, погляду на менеджмент. Фахівці цієї школи (її часто називають кла­сичною і її створення пов'язують з ім'ям французького вченого Анрі Файоля, котрого самі ж американці називають «батьком менеджмен­ту») почали послідовно опрацьовувати підходи до вдосконалення уп­равління організацією в цілому.

Метою класичної школи було визначення загальних характеристик і закономірностей організацій та створення на їх основі універсальних принципів управління, дотримання яких, на думку прихильників цього напрямку, безсумнівно, забезпечить організації успіх. Ці принципи тор­калися двох основних аспектів: перший — визначення головних функ­цій бізнесу і розробка на їх основі раціональної функціональної схеми управління організацією, другий — побудова організаційної структури управління працівниками.

Управління з погляду психології та людських відносин. Хоча автори наукового управління і класичного підходу в принципі визнавали значення людського фактору в завданнях менеджменту, модель «еконо­мічної людини», у тому її вигляді, що задумав Тейлор, до 30-х pp. XX ст. виявилася багато в чому непридатною для ефективної діяльності органі­зацій, насамперед через те, що матеріальна зацікавленість і суто еко­номічні стимули перестали здаватися теоретикам і практикам менедж­менту рушійними чинниками мотивації працівників (на це вплинули події в СРСР, коли радянські люди демонстрували трудовий ентузіазм, не пов'язаний безпосередньо з високою матеріальною зацікавленістю).

Спрямування досліджень на людські відносини зародилося у від­повідь на нездатність менеджменту цілком усвідомити людину як ос­новний елемент ефективної організації. Найвизначнішими авторитета­ми в розвитку школи людських відносин називають Мері Паркер Фол-лет і Елтона Мейо. Саме М. Фоллет першою визначила менеджмент як «забезпечення виконання роботи за допомогою інших людей».