Л. В. Білоус, Т. П. Федорчак, Я. В. Штанько

ПОЛІТОЛОГІЯ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Івано-Франківський національний технічний

університет нафти і газу

Кафедра історії та політології

Л. В. Білоус, Т. П. Федорчак, Я. В. Штанько

ПОЛІТОЛОГІЯ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

ДИСЦИПЛІНИ

Івано-Франківськ

2009

УДК 32 – 027.21

ББК 66.0

Б-61

Рецензент:

В. П. Педич кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політології Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

Рекомендовано методичною радою університету

(протокол № 4 від 20.02.2014 р.)

Білоус Л. В., Федорчак Т. П., Штанько Я. В.

Б-61 Політологія : Методичні вказівки для вивчення дисципліни. – Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2009. – 166 с.

МВ 02070855 – 8015 – 2014

Методичні вказівки містять навчальний матеріал для підготовки до практичних занять з дисципліни «Політологія». Розроблені відповідно до робочої програми навчальної дисципліни.

Призначені для підготовки бакалаврів всіх напрямів підготовки денної форми навчання.

УДК 32 – 027.21

ББК 66.0

МВ 02070855 – 8015 – 2014

© Білоус Л. В., Федорчак Т. П., Штанько Я. В.

© ІФНТУНГ, 2009

ЗМІСТ

ВСТУП	5
РОЗПОДІЛ ПРОГРАМНОГО МАТЕРІАЛУ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ АУДИТОРНОГО СЕМІНАРУ ТА ПИТАНЬ НА САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ
ТЕМА 1. Сутність, місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства	7
ТЕМА 2. Виникнення і розвиток світової політичної думки	15
ТЕМА 3. Зародження і розвиток української політичної думки	36
ТЕМА 4. Політика як суспільне явище. Політична діяльність і влада	47
ТЕМА 5. Політична система суспільства, її інститути. Держава як базовий інститут політичної системи, політичний режим	70
ТЕМА 6. Політичні партії та виборчі системи	87
ТЕМА 7. Політична культура та політична соціалізація. Політична еліта і лідерство	100
ТЕМА 8. Політична свідомість та ідеологія. Сучасні політичні течії	115
ТЕМА 9. Міжнародні відносини	126
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	145
ДОДАТОК 1	150
ДОДАТОК 2	155

ВСТУП

Курс “Політологія” охоплює теоретичні здобутки політичної науки, що вироблялись від найдавніших часів до сьогодення. Основна увага звертається на проблеми побудови українського суспільства, на внутрішньо- та міждержавні політичні відносини, політичний процес як динамічну характеристику політики.

Головні проблеми курсу: з’ясування сутнісних ознак феномена політики; визначення місця і ролі політології в системі знань про суспільство та розкриття особливостей її утвердження як науки; генезис найвищих здобутків світових політичних вчень і розуміння політики; висвітлення базових характеристик вітчизняної політичної думки, засвоєння головних категорій політичної науки, як-от: політичне життя, політична еліта, політичне лідерство, політична система суспільства, держава, політична влада, політичні режими, громадські об’єднання, національна безпека, політичні конфлікти, геополітика, політичні партії, глобальні проблеми сучасності та ін..

Політологія формує у студентів систематизовані наукові уявлення про політику та її гуманістичні засади. Політологічні знання необхідні студентам для того, щоб у повному обсязі використати свої можливості як суб’єктів політики, визначити своє місце, роль і покликання у політичному житті, в побудові як своєї особистої долі, так і долі свого народу.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен знати: зміст і сутність поняття “політика” та її функціонування; процес розвитку вітчизняної та світової політичної думки, їх основні теоретичні здобутки; що таке влада і хто є її носієм; зміст політичних проблем, породжених сучасним суспільним життям України.

Студент повинен вміти: аналізувати події сучасного політичного життя, робити аргументовані висновки, узагальнення; зорганізувати політичні установки, впливати на них, щоб некомпетентні та недобросовісні представники влади не заподіяли надто великої шкоди суспільству; формувати власну думку та позицію для самостійного розв’язання сучасних суспільних проблем.

Тема 1. Сутність, місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства.

М 1. Вступ. Становлення та розвиток політичних ідей.

ЗМ-1. Сутність, місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства.

Мета діяльності і зміст уміння. Знати, що політика є об’єктом дослідження багатьох галузей наукового знання, кожна з яких вивчає її під своїм кутом зору. З’ясувати і зрозуміти, що вивчає в політиці політологія як наука, тобто що становить зміст предмета політології, а відтак – її закономірностей та категорій, методів та функцій. Знати, як відбувався історичний процес становлення політології як науки і навчальної дисципліни. Уміти пояснити, чому СРСР, як і інші соціалістичні країни, стояв осторонь цього загального процесу.

Загалом студент має знати, що політологія покликана допомогти оволодіти систематизованими науковими знаннями про політику, які склали б основу його демократичної політичної культури. Такі знання сприятимуть формуванню здатності самостійно аналізувати політичні явища і процеси, визначити своє місце в них.

1.1. Методичні вказівки для вивчення питань аудиторного семінару План аудиторного семінару

1 Політика як об’єкт дослідження політології та інших наук про суспільство.

2 Предмет, закономірності і категорії політології.

3 Структура та функції політології.

Література

1 Піча В. М., Хома Н. М. Політологія : Навчальний посібник / В. М.Піча, Н. М. Хома . – К.-Л., 2001.

2 Політологічний енциклопедичний словник : Навчальний посібник. – К., 1997.

3 Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка – К., 2001.

4 Рудич Ф. Наука про політику : сучасний стан та тенденції розвитку / Ф. Рудич // Віче. – 2002. – № 5.

5 Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) : Підручник / П. П. Шляхтун. – К., 2002.

При відповіді на перше питання потрібно зазначити, що політика (від грец. politika – державні і суспільні справи) є об’єктом дослідження багатьох галузей наукового знання: політології, політичної філософії, політичної соціології, політичної історії, політичної етики тощо. При цьому варто нагадати, що в теорії пізнання під об’єктом розуміють ту частину об’єктивної реальності, яка піддається вивченню пізнаючим суб’єктом. А предметом науки виступають ті сторони, ознаки, властивості і відносини об’єкта, які піддаються аналізу. Іншими словами, предмет тієї чи іншої науки пов’язаний лише з одним із багатьох аспектів і сторін пізнаваного об’єкта і передбачає пізнання лише якоїсь певної, специфічної групи закономірностей. Це і пояснює те, що багато наук можуть мати спільний об’єкт дослідження (в нашому випадку – політику), але при цьому кожна з них має в цьому об’єкті свій предмет і досліджує його притаманними їй методами й засобами.

Так, наприклад, філософія, виступаючи теоретичною основою світогляду людини, з’ясовує значення політичних явищ для життя людини й суспільства, оцінює їх під кутом зору загального блага, принципів справедливості, свободи, рівності тощо, формулює ціннісно-нормативні критерії політики. Тим самим вона виступає як політична філософія і є найбільш загальним і абстрактним рівнем пізнання політики.

Політична економія, вивчаючи політичну сферу суспільного буття, розробляє методи, прийоми, засоби державної політики стосовно функціонування економічної системи суспільства в цілому, основи і напрями державного регулювання економічних процесів, економічної стратегії і тактики. Вона економічно обґрунтовує політичні процеси, дозволяє бачити в них боротьбу за реалізацію економічних інтересів.

Політична історія вивчає головним чином процеси виникнення, розвитку й занепаду держав, політичних систем суспільства, війни, революції, займається питаннями хронологічного збору та описання емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів та процесів.

Стосовно соціології в дослідженні політики вона йде від відносин між соціальними спільностями (класовими, етнічними, демографічними тощо) до відносин з приводу влади. Соціологія вивчає не всю багатоманітність виявів політичного життя суспільства, а лише ті з них, суб’єктами яких є соціальні спільності, виступаючи тим самим як політична соціологія.

Теорія держави і права у дослідженні політики дає вивчення основних закономірностей держави, її сутності, формальних організаційних структур, призначення і розвитку тощо.

Політична психологія досліджує роль орієнтацій, переконань, очікувань, мотивацій у політичній поведінці людей. Їх знання дозволяє проникнути в глибинну сутність політичних процесів.

Політична географія вивчає залежність політичних процесів від їх просторового розташування, обумовленість політики розмірами, економіко-географічними, кліматичними та іншими природними чинниками.

Потрібно зазначити, що перераховані нами галузі наукового знання є складовими відповідних наук – філософії, економічної теорії, історії, соціології, правознавства, психології, географії, а не політології. Розмежування політології та інших наук, які вивчають політичну сферу суспільного життя, передбачає виокремлення предмета політології, оскільки науки, як відомо, розрізняються не за об’єктом, а за предметом їхнього дослідження.

В другому питанні теми потрібно зосередитись на проблемі предмета політології, тобто відповісти на питання “Що вивчає політологія?”. При цьому слід акцентувати на різних думках щодо розуміння предмета політології. Серед них розрізняють два найбільш узагальнених підходи:

1. Універсалістсько-сумативний (інтеграційний), згідно якого політологія розуміється як сукупність політичних знань, що виробляються усіма суспільними науками або політологією в широкому розумінні, значенні. Згідно цього підходу політологія включає в себе такі численні складові, як: політична філософія, політична історія, політична соціологія тощо.

2. Аналітико-концептуальний. Представники цього підходу фіксують увагу на окремих сторонах, функціях політичних процесів, компонентах політичного життя, вважаючи предметом політології, наприклад, то владу, то політичну систему суспільства, то демократію чи політичну культуру, державу тощо.

Схиляючись саме до другого підходу, оскільки він дає можливість говорити про існування окремого предмета політології, вважаємо, що особливості політології як окремої науки про політику відображає категорія “політична система суспільства”. Це інтегративна категорія, яка найповніше і органічно поєднує всі інші категорії політології – політичні інститути, політичні відносини, політичні процеси, політичну свідомість та ідеологію тощо, а тому є центральною у науці про політику.

Отже, політологія як наука про політику – це наука про політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми. Жодна інша галузь наукового знання, яка досліджує політику, не робить це з такою системністю й повнотою, як політологія, і не має політичну систему суспільства в цілому як свій предмет. Політологія не може претендувати на вивчення всієї багатоманітності проявів політичного життя суспільства, однак вона є єдиною наукою, яка досліджує такі прояви в систематизованому вигляді.

Варто зосередити увагу студентів на тому, що дуже близьким до вказаного визначення предмета політології є розуміння її і як науки про владу в суспільстві, оскільки основними структурними елементами політичної системи є політичні інститути і політичні відносини. Останні – це відносини з приводу влади в суспільстві, а політика є діяльністю, спрямованою на завоювання, утримання і використання влади.

Важливо акцентувати на тому, що для глибшого розуміння предмета політології його доцільно визначати не просто через політичну систему чи владу, а через закономірності їх функціонування. Це пояснюється тим, що та чи інша сукупність знань про навколишній світ може претендувати на статус науки лише тоді, коли відображає не всю багатоманітність відповідних явищ і процесів, а насамперед закони їх виникнення і функціонування. Закон – це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв'язок між явищами. Регулярна повторюваність вияву закону є закономірністю.

Розглядаючи питання про закономірності, які діють у політичному житті суспільства, потрібно наголосити, що воно є одним із найменш розроблених у політології. Наразі науковці виділяють різні групи закономірностей політики, а відтак – і політології. Так, згідно одного з підходів, вони є:

1) політико-економічні (відображають співвідношення між економічним базисом і політичною владою як елементом надбудови); 2)політико-соціальні (характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи із своєю внутрішньою логікою і структурою); 3) політико-психологічні (відображають взаємовідносини між собою і владою). Інший підхід акцентує на таких групах закономірностей політології, як: закони структури, закони функціонування та закони розвитку політики, політичних систем. При цьому закони структури визначають сутність форм і методів організації політичних систем, їхню внутрішню спрямованість та взаємозумовленість (закон вольового відображення і закріплення потреб, інтересів суб’єктів політики, найважливішим виявом якого виступає публічна політична влада; закон поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову в демократичних політичних режимах і закон максимальної концентрації державної влади – в режимах тоталітарних; закон організації політичної діяльності тощо). Закони функціонування політики визначають її життєдіяльність як особливого організму, відтворюють політичне життя на досягнутому ступені розвитку, розкривають характер його явищ (закон протирічивої єдності загальносуспільного і класового (групового) в політичній сфері; закон багатоманітності форм взаємодії суб’єктів політики; закон нерозривного зв’язку політичних інтересів, відносин і діяльності тощо). А закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин – це закони якісних перетворень, які зумовлюють докорінні зміни в усій політичній структурі, виникнення якісно нових систем політичних відносин (закон циклічності політичних режимів; закон зростання ролі людського виміру політичних процесів тощо).

Вихідний теоретичний матеріал у розкритті предмета політології, у пізнанні її законів становлять категорії політології – найбільш загальні фундаментальні поняття науки, які відображають найбільш істотні, стійкі зв’язки в політиці. Категорії невіддільні від законів науки. У загальному вигляді категорії політології можна поділити на чотири групи:

1) загальні (політика, влада, свобода, тощо; 2) категорії структури (політична система суспільства, партія, держава тощо), 3) категорії функціонування (політична діяльність, політичний процес, політичний конфлікт тощо), 4) категорії розвитку (політична революція, еволюція, політична трансформація тощо).

При відповіді на третє питання плану потрібно вказати на основні елементи внутрішньої структури політології як науки. Це:

1) історія політичних вчень, яка досліджує зародження, становлення і розвиток поглядів, ідей, теорій протягом усього періоду існування державно організованого суспільства; 2) теорія політики, яка вивчає політику як цілий предмет і має свої внутрішні структурні елементи: наприклад, теорії держави, партій, політичних еліт і лідерства, теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики тощо; 3) прикладна політологія як та галузь науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів здійснення політики (проведення виборчих кампаній, політичних переговорів тощо).Також потрібно підкреслити, що залежно від ступеня узагальненості знань про політику у структурі політології виокремлюють: загальну політологію і теорії середнього рівня. Разом з тим у структурі даної науки розрізняють емпіричний і теоретичний рівні та аспекти досліджень, які тісно переплітаються у межах більшості політологічних досліджень.

Особливість політології як науки полягає не лише у її предметі, закономірностях, категоріях, але й у соціальній ролі, функціях, які вона виконує у житті суспільства. Узагальнюючи наявні точки зору науковців на це питання, можна виокремити такі основні функції політології як: теоретичну, методологічну, практичну, виховну і прогностичну. Потрібно при цьому розуміти сутність кожної з них. А загалом варто знати, що роль політології у суспільстві полягає насамперед у необхідності утвердження достовірних знань про політику, об’єктивної інформації про політичні процеси, запобіганні політичним помилкам та політичній деградації тієї чи іншої соціальної спільності. Політологія формує політичну культуру народу, сприяє створенню громадянського суспільства, забезпеченню прав і свобод людини, утвердженню гуманізму й людяності, поширенню демократичних норм і цінностей, ідей та ідеалів, інформації та знань у суспільстві.