Тема 18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва

§18.1. Правове регулювання промислового виробництва.

§18.2. Особливості правового регулювання господарської діяльності у електроенергетиці.

§18.3. Господарсько-правове регулювання у сфері будівельної діяльності.

§18.4. Правове регулювання господарських відносин у сільськогосподарському виробництві.

§18.1. Правове регулювання промислового виробництва

18.1.1. Поняття матеріального виробництва та промисловості

Суспільне виробництво і зараз, і в попередні історичні періоди в основі своїй було та є матеріальним, що:

- по-перше, спричинене необхідністю першочергового задоволення базових потреб людини, скерованих на забезпечення її життєдіяльності як біологічної істоти;

- по-друге, виникає із необхідності підтримання специфічного способу життя кожної окремої людини, колективів людей та існування суспільства в цілому, змістом якого є присвоєння людьми природних ресурсів з метою створення із вироблених речей (предметів) штучного життєвого середовища, відмінного від наявних природних умов.

На перших етапах історії людства його існування залежало від присвоєння за допомогою примітивних знарядь дарів природи та їх незначного наступного обробітку для задоволення найнеобхідніших людських потреб, насамперед, у їжі та одязі. Пізніше, з розвитком відносин власності, поділом праці, наростанням обсягу товарообмінних процесів (в межах традиційного способу виробництва) процес здобування та переробки природних ресурсів удосконалився. Ремісники, селяни та інші товаровиробники знаходили нові рішення в технології видобування і переробки мінеральної та органічної сировини, у виробництві сільськогосподарської продукції, і цей процес поступово набував сталого вигляду.

Народи, що ступили на шлях послідовного розвитку сфери матеріального виробництва, змушені були захищати свою ресурсну базу (насамперед територію, на якій знаходилися сільськогосподарські угіддя, ліси, ріки, надра з корисними копалинами тощо, що слугували сировиною для продукції проміжного чи кінцевого споживання) через ведення війни із зовнішніми загарбниками, які приходили з територій, обділених природними ресурсами. З іншої сторони, потужніші держави прагнули до розширення своїх земель, захоплюючи економічно більш відсталі території. Древньогрецький філософ Платон зауважив: «…всі війни відбуваються через бажання нагромадження багатства…»¹, маючи на увазі саме ресурсну (сировинну) базу, необхідну для матеріального виробництва, але не грошові цінності чи капітал.

У феодальні часи матеріальне виробництво було зосереджене у сфері сільського господарства та цехового ремісництва, в якому, проте, з часом почала розвиватися мануфактурна, а в наступному – фабрична та заводська промисловість.

З виникненням капіталізму, ринкової економіки процеси матеріального виробництва стрімко удосконалилися (як кількісно, так і якісно), що пояснюється збільшенням масштабів ринку та його новими потребами. На сьогоднішній день сфера матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво) є основою в структурі більшості ринкових економік. У макроекономіці ця левова частина економіки, що формує базу валового внутрішнього продукту розвинутих країн, отримала назву реального сектору економіки.

Звернемося до питання про співвідношення понять «матеріальне виробництво» та «виробництво». В економічній теорії та в мікроекономіці категорія виробництва характеризується достатньо широко. На думку А.О. Задоя виробництво – це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг². В.М. Попов вказує, що суспільним виробництвом є сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку³.

Як вважається, матеріальне виробництво – це вирішальна сфера життєдіяльності людства. Воно забезпечує створення благ, які відіграють головну роль у задоволенні потреб людини і суспільства⁴. Зокрема, матеріальне виробництво є сукупністю галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги (промисловість, сільську та лісове господарство, будівництво, комунальне господарство та побутове обслуговування, транспорт, зв’язок). При цьому сфера матеріального виробництва створює матеріально-технічну базу для функціонування як себе самої, так і сфери нематеріального виробництва.

Якщо матеріальне виробництво має за мету задоволення потреб власного функціонування та розвитку, а також матеріальних потреб споживачів, то нематеріальне виробництво створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі сфери матеріального виробництва, задовольняючи потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, моральному, естетичному розвитку (тобто соціальні та духовні потреби)⁵.

На відміну від такого розуміння у господарському праві законодавець дещо по іншому розмежовує сфери матеріального та нематеріального виробництва. Зокрема, відповідно до ст. 261 ГК України до сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу). До таких видів господарської діяльності можна віднести, зокрема, ті, що пов’язані із наданням послуг (фінансових, юридичних, торгівельних, логістичних тощо).

У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби народного споживання).

Обіг продукції виробничо-технічного призначення і обіг виробів народного споживання у сфері господарювання регулюється ГК України та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, а в частині, не врегульованій цими актами, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Промисловість, у свою чергу, є основним сектором матеріального виробництва. Як свого часу зазначав М. Вебер, в технічному сенсі під промисловістю спочатку розуміли переробку сирого матеріалу, в зв’язку з чим первинне видобування продуктів, в тому числі і гірнича справа, з поняття промисловості спочатку виключалися. Однак пізніше ці види економічної діяльності вже розглядалися як складова частина промисловості (а саме як добувна промисловість), що, на думку М.Вебера, пов’язане з неможливістю віднесення цих видів до сільського господарства, торгівлі чи транспорту⁶.

У практиці статистичного обліку України на сьогоднішній день у КВЕД⁷ містяться дві великі секції, за якими класифікуються види економічної (господарської) діяльності в промисловості (B і C), відповідно, секція B «Добувна промисловість і розроблення кар’єрів» та секція С. «Переробна промисловість». Таким чином, схематично структуру суспільного виробництва можна зобразити наступним чином:

Рис. 18.1