Модульна контрольна робота № 1

ВАРІАНТ 5

Рівень 1.

І блок.

1. Міфологічний світогляд передбачає

а) протистояння людини природі

б) єдність людини з природою

в) розмежованість людського та природного

г) поділ всього сущого на матеріальне і духовне

д) вірно все вищезгадане.

2. В філософії даосизму вихідне поняття “дао” позначає:

а) найперший, невимовний початок буття;

б) основу всього сущого;

в) загальний універсальний закон світобудови;

г) закон людської долі;

д) все вище назване.

3. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на:

а) експериментальних підтвердженнях хімічної неподільності атому;

б) тезі про те, що речовина не може зникати безслідно і не може виникати із нічого;

в) на вченні про те, що в основі всіх процесів дійсності лежить взаємне перетворення світових стихій;

г) на геометричній концепції світових елементів, розробленій Платоном;

д) тезах елеатів про те, що буття єдине та неподільне.

4. Хто із нижче зазначених християнських філософів входив у когорту “великих каппадокійців”?

а) Альберт Великий;

б) Григорій Великий;

в) Іоан Златовуст;

г) Григорій Назіанзін (Богослов);

д) Ієронім Стридонський..

5. Оберіть варіанти правильної відповіді на питання. До загальних особливостей розвитку філософії в епоху Нового часу слід віднести:

а) її підпорядкування теології у якості її прислужниці;

б) виникнення національних та регіональних філософій;

в) розвиток філософії в діалозі із іншими науками;

г) вихід філософського знання на новий рівень диференціації та систематизації;

д) її спрямованість у бік гуманітарних студій.

6. Принцип активності, розроблений німецькою класичною філософією, за своїм змістом передбачав:

а) доведення того, що людина знає лише те та тою мірою, якою мірою вона діє активно;

б) доведення залежності предмету пізнання від діяльності суб’єкта пізнання;

в) те ж саме, що й “коперніканський переворот” І.Канта у філософії;

г) виховання у людини активної соціальної позиції;

д) побудову теорії, згідно якої субстанція водночас постає й суб’єктом світового процесу.

7. Поняття екзистенціального відчаю відігравало велику роль у філософії:

а) О.Конта;

б) К.Маркса;

в) А.Шопенгауера;

г) С.Кіркегора;

д) Е.Маха.

8. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання.

Найпершими осередками розроблення неопозитивізму в Європі ХХ ст. були:

а) Баденська та Марбурзька школи;

б) Сен-Вікторська та Шартрська школи;

в) Німеччина, Франція та Італія;

г) Віденський гурток, Англійська та Львівсько-Варшавська школи.

ІІ блок.

Уважно перечитайте наступні міркування Р.Декарта, проаналізуйте їх: “…Ми доходимо до пізнання речей двома шляхами, а саме через досвід або через дедукцію. Додатково слід відзначити, що досвідні речі часто бувають помилковими, дедукція же або чисте виведення одного із іншого, хоча й може бути залишена поза увагою, якщо вона неочевидна, але ніколи не може бути неправильно здійснена розумом, навіть вкрай нерозсудливим…”

Спираючись на те, що дедукція – це розумове виведення часткових наслідків із деяких загальних ідей, спробуйте з’ясувати: 1. в чому, на вашу думку, полягають переваги дедукції над досвідом? 2. Чи погоджуєтесь ви із тим, що дедуктивне виведення володіє властивістю бути безпомилковим? Наведіть приклади застосування дедуктивного логічного виведення.

Рівень 2.

І блок. Дайте визначення поняттям:

Філософія – теоретична форма світогляду; особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі

Логос – це слово, мовлення, хід думки, і, отже, -розумний порядок

Сенсуалізм – відчуття; позиція, яка ставить усе знання в залежність від чуття та відчуття

Філософія життя – Життя для Ф.Ніцше постає першою І єдиною реальністю. Все інше, про що ми ведемо розмову - Всесвіт, природа, почуття та ін., - усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до виснаження і виродження життя

ІІ блок. Робота з першоджерелом.

Ознайомтесь із підходом Г.Гегеля до визначення особливостей історичного розвитку філософії. Чи згідні ви із таким підходом? Що в ньому видається вам найбільш правильним та цінним? Завдяки чому історія філософії не переходить у музейні реліквії, а залишається важливою та актуальною і в майбутньому?

“Кожна система філософії існувала необхідно і продовжує ще і тепер необхідно існувати: ні одна із них тому не зникла, а всі вони збереглись у філософії як моменти одного цілого... Принципи збереглись, найновіша філософія є результат всіх попередніх принципів так, що ні одна система філософії не заперечена, а відкинуто лише припущення, що даний принцип є конечним абсолютним визначенням” (Г.Гегель).

Рівень 3.

Дайте розгорнуту відповідь на питання:

Антропологічні та соціальні ідеї у філософії Нового часу.

Особливе місце серед філософів ХVІІ ст. посідає французький філософ і вчений Блез Паскаль (1623-1662). Його вважають попередником екзистенціальної філософії, оскільки він зображує людину парадоксальною істотою. Це зумовлене самим становищем людини в світі – перебуванням поміж двох безодень: безодні в ракурсі збільшення космічних масштабів та безодні подрібнення речовини. Досить яскраво Паскаль описує явище людської неузасадненості – відсутності заздалегідь наданого людині призначення та життєвої настанови. Людина у різні способи стикається із тим фактом, що під її ногами розверзнута безодня, і намагається різними способами її затулити, чимось компенсувати. На думку Паскаля, такими способами є розваги, кар'єра, безглузді заняття, покликані згаяти час, та ін. Людина - слабке творіння, "мисляча тростина", але мисляча, тому її велич полягає здатності усвідомити свою ницість. Гідність людського мислення вимагає зосередитись на собі і на Богові, мислити перед обличчям смерті та із останнім ступенем щирості, - в тому, на думку Паска ля полягає основа нашої моральності. Людина, яка усвідомила трагізм свого положення, може знайти вихід лише в християнській вірі.

Ідеї антропології та соціальної філософії розвивали і просвітники. Просвітництво зароджується на початку ХVІІІ ст. в умовах абсолютизму. Вирізняльною особливістю Просвітництва було наполягання на тому, що все в людському житті повинно бути піддане суду розуму, а основним засобом культивування розуму є освіта і поширення знань. Гаслом Просвітництва було: "Май мужність скористатися власним розумом!" Ф.Вольтер (1694-1778), пройшовши через ланцюжок міркувань (для активності потрібна свобода волі, а для забезпечення останньої потрібний Бог як вищий принцип), зробив висновок: "якщо би Бога не було, його треба було б вигадати!" Він бореться як проти релігійного фанатизму, так і проти атеїзму, ототожнюючи його з аморалізмом. Він не раз заявляв, що практична діяльність людей важливіше, ніж всі метафізичні мудрування. "Будемо обробляти свій сад!" - вигукує він у "Кандиді", маючи на увазі, що варто трудитися і боротися. Пропонує філософський підхід до історії замість теологічного (йому належить термін "філософія історії"). Оскільки дії людей випливають з їх переконань, то боротьба думок є рушійною силою історичного процесу.

Ш.Л.Монтеск'є (1689-1755) розробив принцип розподілу влади як умови свободи і розкрив вплив географічного середовища на політику. К.Гельвецій (1715-1771) намагався пояснити людину з наукових позицій. Рушійною силою історичного процесу він вважав приватний інтерес. Людина шукає задоволення й уникає страждань. Такий спосіб дії є добрим. Якщо людей просвітити відносно того, що веде до задоволення і що веде до болі, то тоді кожна людина буде шукати доброго і результат буде добрим для кожного. Ж.-Ж.Руссо (1712-1778) вважав, що природні почуття (солідарність) ведуть нас до того, щоб служити загальному інтересу, тоді як наш розум спонукає до егоїзму. Тому, ми повинні виходити не з розуму, а з почуттів, щоб бути доброчесними. У поясненні суспільної історії він дотримується ідеї "суспільної угоди": кожна людина віддає частку своїх прав громаді, верховну владу над якою здійснює загальна воля, і як член громади кожна людина стає невід'ємною часткою цілого. І в цій загальній волі рівність (політична і економічна) має пріоритет над свободою. На тлі загального захоплення науковим прогресом Руссо стверджував, що такий прогрес віддаляє людину від її природного, тобто доброго, відкритого, наївного життя із іншими людьми. Прогрес суспільства – це розрив із природним началом людини; він є удаваним, а тому не робить людину щасливішою.

Механістичний світогляд матеріалізму виразив П.Гольбах (1723-1789): у творі "Система природи" він заявляє, що загальний рух у природі породжує рух окремих тіл і частин тіл, а останній, у свою чергу, підтримує рух цілого; отже, природа є ланцюгом причин і наслідків, що безперервно виникають одне із одного, тому ми можемо пояснити фізичні і духовні явища за допомогою чистого механіцизму. Д.Дідро (1713-1784) обґрунтовує органічну концепцію матеріалізму: природа різнорідна, складається з нескінченної кількості елементів (молекул), яким притаманна своя специфічна внутрішня сила, наслідком чого стає як виникнення Всесвіту, так і еволюція життєздатних форм. Таке бачення еволюції отримало назву трансформізму. Трансформізм Дідро, разом з еволюційною гіпотезою Х.Вольфа (1678-1754), стали важливими віхами в становленні еволюційних поглядів на природу.

Німецьким просвітникам Г.Е.Лессінгу (1729-1781) і Й.Гердеру (1744-1803) вдалося уникнути спрощеного погляду на релігію як оману з боку церковників, властивого французьким Просвітникам. Лессінг відзначає, що спочатку одкровення вело за собою розум і несло в собі глибокий морально-виховний зміст для людства, але по мірі морального дозрівання людини вже розум веде її по шляху добра до свободи. Гердер як ніхто чітко сформував ідею поступального розвитку суспільства, висунувши в ролі рушійних сил сукупність природних чинників. Велику роль у вихованні гуманності надав релігії.

Просвітництво формується не стільки як теоретична система, скільки як ідейний рух, що має специфічні риси в різних культурних регіонах Європи, але єдину основу; це є:

- Віра у необмежені можливості людського розуму, історичний оптимізм, віра в поступ науки і суспільства (за рідкими виключеннями). Культ розуму припускає захист наукового і технічного пізнання, ствердження вільнодумства і антиклерикалізму, намагання очистити людський розум від забобонів і тим самим зробити його вільним у всіх своїх проявах.

- У центрі уваги просвітників - "природна" людина, яка керується у своїй поведінці не тільки розумом, але й почуттями. Людина від природи є доброю, але суспільство зле, воно штовхає її на злочини, робить нещасною. З цього логічно випливала необхідність приведення суспільства у відповідність до універсальних "природних законів".

- У соціальній сфері "природні закони" проявляли себе як закони моралі, які є основою суспільного життя. Людина - істота політична і тому здатна до створення правил, норм, законів, інститутів і установ, які регулюють відносини між людьми.

- Просвітництво - це декларація і послідовне приведення в життя таких принципів, як релігійна й етична терпимість, захист невід'ємних природних прав людини і громадянина, відмова від догматичних метафізичних систем, що не піддаються фактичній перевірці, критика марновірств, втілених у позитивних релігіях, боротьба проти станових привілеїв і політичної тиранії.

Філософія Просвітництва істотно відрізнялася від філософії попереднього століття в розумінні природи самого розуму. Згідно просвітникам, розум не базується на вроджених істинах, він не залежить від релігійного одкровення, тобто не містить позадосвідних даних. Людину не можна звести тільки до розуму, не можна й світ без залишку ввести у розум, але усе, що має відношення до людини і природи, можна досліджувати за допомогою розуму. Таким чином, критичний розум просвітників спрямований проти філософського "духу систем" з метою, щоб філософія звернулась до дійсності як природного, так і духовного порядку. І тому філософію не можна відокремити від природознавства, історії, права, від політики. Філософський розум покликаний мати "волю й обов'язок формувати життя".

Висновки.

В епоху Нового часу філософія набула разючих змін: вона постала як сукупність різних напрямів пошуку, як, в той же час, всебічна та систематична, як така, що вступила в активну взаємодію з наукою та іншими сферами суспільного життя. Ця філософія і по-сьогодні лишається базовою основою європейської духовної культури.