1

    Як явище політична психологія (ПП) з`явилася з виникненням політичного життя. Фактично ПП виокремилася в науку з політології лише у 60-ті роки ХХ століття. Однією з причин цього було те, що політичні партії, організації, об`єднання змушені були шукати нові методи ефективного управління учасниками політичного процесу.       Формування ПП як науки, наукової дисципліни базується насамперед на ідеях, концепціях таких видатних філософів різних часів, як Т.Гоббс, Дж.Локк, Г.Спенсер, А.Сміт, Т.Петерсон. Дослідження проблем співвідношення особи і влади, місця людини в політиці знаходимо у працях Платона, Арістотеля, Сенеки, Гегеля та інших мислителів минулого.       Методологію підходів до вивчення психологічних, соціальних процесів, основні методи їх дослідження ПП свого часу запозичила в соціології та соціальної психології.       Більш менш єдиного, усталеного визначення поняття ПП не існує. Найчастіше ПП трактується як наукова дисципліна, яка виникла в результаті політизації психології та психологізації політики. При цьому її об`єктивно вважають відносно самостійною складовою системи політичних наук.       Найбільш загальним можна вважати таке визначення ПП: ПП – це наука, яка вивчає психологічні аспекти політичного життя. Це наука про закономірності, механізми, умови та факти прояву політики як соціально-психологічного феномену.

Об'єкт і предмет політичної психології

Більшість науковців погоджуються із тим, що фокус вивчення і дослідження в дисципліні повинен бути зосереджений на взаємодії політичних й психологічних феноменів. Визначаючи об'єктне поле можна зазначити, що досліджувати у першу чергу слід політичну сферу суспільства через вплив на неї та взаємодію з нею психологічних компонентів. Також треба приділяти більше уваги політичному і соціальному контексту психологічних явищ які піддаються аналізу, вивчати не тільки результат психологічних впливів на політику, але й спробувати зрозуміти процес формування тих чи інших політичних переконань.

Можна визначити об'єкт політичної психології і як рефлекторні й рефлексивні механізми формування політичних уявлень у масових, групових та індивідуальних суб'єктів влади, те, що зв'язують їх мислення і практичну активність у стабільних і нестабільних політичних процесах, міжнародних і внутрішньополітичних відносинах. Отже, об'єкт політичної психології — політична участь, політичне лідерство, політичні цінності та настанови; мотиви, що впливають на політичну поведінку, індивідуальну, групову та масову свідомість.

Якщо предмет політології може розглядатися у контексті відносин категорій «влада» і «вплив», політичної соціології — «влада» і «політична поведінка різних спільнот», то сутність політичної психології — «влада» і «психологія». Виходячи із такої передумови можна визначити, що предметом політичної психології є внутрішні, психологічні механізми політичної поведінки суб'єктів політики. Д. Кнутсон вважає, що предметом політичної психології є психологічні компоненти політичної поведінки людини, соціальних груп і цілих народів, дослідження яких дозволяє застосувати психологічне знання до пояснення політики.^[6] За Дмитром Ольшанським предмет політичної психології в цілому — це політика як особлива діяльність людей, що володіє особистою структурою, суб'єктом та стимулюючими силами.^[7]

2

Функції політичної психології

1. Пізнавальна (полягає в можливості чітко орієнтуватися в політичному житті та обирати способи своєї діяльності).

2. Адаптаційна (забезпечення пристосування суб'єкта політики (насамперед людини) до навколишнього середовищ). Виокремлюють 3 типи адаптації людини до навколишньої дійсності:

• комфорність (сприйняття встановлених порядків);

• інноваційність (збереження активності і самостійності людини);

• ритуалізм (символічна, некритична позиція людини).

3. Мотиваційна (перенесення політичних цілей і намірів зі сфери свідомості до сфери політичної діяльності, політичної поведінки).

Загальні завдання політичної психології

1. Розуміння психологічних компонентів в політиці, усвідомлення ролі «людського фактора» в політичних процесах і їх «суб'єктивного боку».

2. Передбачення подальшої ролі «людського фактора» та, в цілому, всіх психологічних аспектів політики.

3. Модифікація, зміни явища.

4. Вироблення практичних рекомендацій по оптимальному здійсненню політичної діяльності на всіх рівнях.

3.

методи політико-психологічних досліджень.

Методи політико-психологічних досліджень   - Для сучасної політичної психології характерна "методологічна терпимість" і плюралізм по відношенню до власних методів досліджень. У конкретних випадках в рівній мірі можуть бути представлені психологічні тести, соціологічні опитування, методи експертної оцінки, психолингвистический аналіз і т.п. Це пов'язано з відсутністю загальновизнаних теоретичних схем і міждисциплінарним характером досліджень, в яких доводиться з'єднувати підходи декількох дисциплін до складного і багаторівневому об'єкту - поведінці людини в політіке.Об'ект конкретного дослідження диктує методи, адекватні його вивченню. Так, різні феномени масової політичної поведінки вимагають таких методів, як аналіз статистичних даних, проведення масових опитувань з наступною математичною обробкою великих масивів даних, проведення сфокусованих інтерв'ю та методу фокус-груп. Підготовка передвиборчих кампаній в останні роки породила широкий попит на складання так зв. паспорта виборчого округу. Політичні соціологи і психологи проводять аналіз статистичних даних жителів конкретного виборчого округу з наступним описом основних психологічних та соціальних типів виборця. При наявності моніторингових досліджень в окрузі на протязі кількох років політик отримує детальне уявлення як про глибинні та малорухомих установках своїх виборців, так і про ситуативні зміни в їх настроеніях.В арсеналі М. п-п. і. Зараз з'явилися спеціальні методики для дослідження динаміки масових політичних орієнтацій, засновані на застосуванні комп'ютерних засобів обробки великих масивів даних. Так, один з найдорожчих проектів під керівництвом Р. Інглхарта і П. Абрамсона ставить своїм завданням аналіз динаміки політичних цінностей в 49 країнах світу з різними типами політичних систем. Хоча дослідження різних форм масової поведінки за своєю техніці найближче до соціологічних методів, їх зміст диктує застосування таких методик, які адекватні досліджуваним психологічним феноменам. Звідси і вибір таких дослідницьких процедур, як проективні методики (наприклад, метод незакінчених пропозицій, метод асоціацій та ін.). Зазначені підходи дають добрі результати при вивченні електоральної поведінки, масових політичних орієнтацій, цінностей політичної культури. Але ці політико-психологічні феномени піддаються аналізу і з використанням інших методів. Так, наприклад, психобіографічний підходи дозволяють не тільки з'ясувати вплив окремих особистісних характеристик політиків на конкретні події, а й бачити в окремому політиці модель певного типу політичної культури. Так, в роботі Б. Глед про американський політиці Ч. Хьюза показано, що він був лише виразником пануючого в американській еліті після першої світової війни ізоляціоністського настрою Вивчення феноменів політичного мислення та політичної свідомості ведеться в М. п-п. і. переважно методами соціальної психології, причому в основному її когнітивістського напрямку. Перш за все, об'єктом дослідження стають різні тексти, які обробляються за допомогою контент-аналізу різних модифікацій. Так, в роботі Д. Уінтера, М. Херманн і співавт. контент-аналізу піддалися тексти виступів Дж. Буша і М. Горбачова для виявлення ряду когнітивних характеристик цих політиків. Серед досліджуваних компонентів політичного мислення були переконання, понятійна складність, методи досягнення цілей і деякі інші особливості насамперед спонтанних (ненаписаних заздалегідь) текстів, проаналізовані через їх зіставлення з аналогічними кількісними характеристиками 148 вищих політичних керівників з різних країн, культур і періодів. Таким чином, поряд з чисто якісними особливостями, метод контент-аналізу дозволяє використовувати і кількісні параметри, що дають більш об'єктивні результати. Іншим методом, використовуваним для вивчення політичного менталітету тих груп, які мають артикульовані політичні цінності, є метод побудови їх семантичного простору. Російський психолог В. Петренко проаналізував політичні штампи і кліше в лексиці нових російських партій. Матеріалом аналізу послужили промови відомих політиків, партійні документи. Дані цього дослідження дозволили побудувати багатовимірну типологію свідомості політичних активістів. Дослідження особистості в політичному процесі починалося ще в 30-і роки в рамках переважно психоаналітичної традиції. З цим пов'язаний і інтерес дослідників, перш за все, до таких методик, які дозволяли проникнути в несвідому, емоційну сферу особистості, розкрити глибинні мотиви політичної поведінки. В одній з перших М. п-п. і. робіт Г. Лассвела матеріалом для вивчення політиків стали їх медичні карти в одному з елітарних санаторіїв, де їх лікували від неврозів, алкоголізму і т.п. .Современние Політичні психоаналітики продовжують традицію якісного вивчення особистості політика, створюючи психологічні профілі представників даної професії. Поряд з цим в М.П-П.І. широко використовуються психологічні тести при безпосередньому дослідженні політиків, а також численні методи дистанційного аналізу у випадку, коли об'єкт недоступний досліднику. В таких випадках вивчаються не тільки тексти їх виступів, але й відеозаписи, мемуари про них та інші прямі і непрямі джерела даних про особистість в політиці. Нерідко використовується і метод експертних оцінок, який дозволяє оцінити окремі якості особистості, дати прогноз її поведінки. В арсеналі дослідницьких процедур М. п-п. і. помітне місце займає і метод експерименту. Частіше проводиться лабораторний, але використовується і природний експеримент. Так в результаті експериментальної перевірки отримали підтвердження важливі теоретичні положення про закономірності поведінки людини в політиці. Тверскі і Канеман довели, що людині властиво уникати високого ступеня ризику. Знамениті досліди Мілгрема показали, що у випадку, коли є якийсь "науковий" авторитет в особі експериментатора, випробовувані готові піти навіть на непотрібну в умовах експерименту жорстокість, знімаючи з себе відповідальність за результат своїх вчинків. Недавні експерименти Ласка і Джадда виявили схильність експертів давати більш крайні оцінки кандидатів, ніж це роблять непрофесіонали. Звичайні громадяни, оцінюючи політиків, керуються не стільки знаннями про те, що і як ті зробили в політиці, а виключно враженнями, отриманими напередодні виборів. Слід зазначити, що крім власне дослідницьких процедур, в М.П-П.І. використовується і широкий набір методів корекційного впливу на політичну поведінку, свідомість і несвідомі структури особистості. Практика політичного консультування включає психодіагностику політичного діяча, аналіз і корекцію його публічного іміджу, розробку стратегії його взаємин як з широкою публікою, так і з власними однодумцями і апаратом. Така робота політичного психолога передбачає використання методів тренінгу, участі в діяльності з паблік рилейшнз, розробку рекомендацій з ефективної політичної комунікації. Говорячи про область діяльності професійного М. п-п. і., слід зазначити, що міжнародне співтовариство розробило і запропонувало своїм індивідуальним членам спеціальний етичний кодекс, який регламентує ряд дій фахівців у цій галузі. Так само, як психолог, лікар або організаційний консультант, політичний психолог, який займається дослідженнями або консультуванням, має справу з досить вибухонебезпечною інформацією. Так, політичний консультант не вважає себе вправі не тільки публічно обговорювати дані, що стосуються своїх клієнтів, але навіть не розкриває його імені без дозволу останнього. Існує небезпека нанести шкоди репутації того чи іншої людини, навіть якщо обговорення має професійний характер в науковому журналі. Професійна громада зацікавлена​​, щоб її представники чітко відокремлювали свою наукову діяльність від участі в практичній політиці. Е.Б. Шестопал

4

.Межпредметние та міждисциплінарні зв'язки політичної психології

Різноманіття об'єктів пов'язано з великою кількістю міжпредметних і міждисциплінарних зв'язків політичної психології. За характером цілого ряду досліджуваних об'єктів і конкретному змісту політична психологія на практичному рівні тісно змикається з рядом психологічних субдисциплін. Наприклад, з психологією пропаганди і психологією організації та управління. З першої її об'єднують проблеми установок, громадської думки, масової поведінки тощо. З другої - теоретичні та практичні проблеми конфліктів і лідерства, особливостей психології малих і великих груп.

Політична психологія тісно пов'язана з соціологічною наукою, особливо з політичною соціологією. Використовуючи результати, одержані за допомогою соціологічних методів (масових опитувань, методів демоскопии і так далі), політична психологія забезпечує їх поглиблену інтерпретацію, якісний аналіз. Це взаємно збагачує обидві дисципліни, хоча і не знімає одвічних суперечок психологів і соціологів про значення кожної з цих наук.

Політична психологія володіє розвиненими зв'язками з різними напрямками політології: вони мають спільний об'єкт вивчення, а значить, і спільні корені. Незважаючи на наростаючу самостійність політичної психології, політологія виступає в якості замовника перед нею, висуваючи ті чи інші функціональні проблеми. Відповідно, відбувається взаємообмін методами, збагачує обидві науки.

Таким чином, політична психологія - наука, яка має зв'язки з різними політологічними, соціологічними і психологічними дисциплінами.

5

Влада — це сила, яка з допомогою авторитету, заохочення та примусу, має здатність зі своєї волі впливати на інших.

Влада — слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних, але взаємопов'язаних понять:

1. Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось.

2. Політичне панування, політичний устрій.

3. Державна влада (судова, законодавча, виконавча)

4. Військова міць (військова влада)

Помітно, що найзагальнішим та основним є найперше визначення, а наступні є його специфічними відображеннями.

Ця стаття присвяченна розгляду влади саме як загального поняття.

В найширшому розумінні влада це здатність впливати на події та явища. В такому широкому значенні говорять не тільки на відносини між людьми, але й на взаємодію людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою) чи навіть природних явищ між собою. Однак перш за все влада розглядається як соціальна категорія і стосується стосунків між людьми.

Владу можна визначити як можливість впливати на поведінку інших людей. Влада невід'ємна від управління, вона надає можливості керівникові виконувати свої функції.