- •2. В чому проблемність питання „Що таке філософія?"
- •3. Специфіка і природа філософського знання. Основні теми філософських роздумів.
- •4. Відмінність між філософією і філософствуванням, філософією і наукою, філософією і релігією, філософією і буденною свідомістю.
- •5. Причини несприйнятливості до філософського способу руху мислення в контексті структури мисленєвої діяльності людини.
- •6. Що означає бути філософствуючою людиною?
- •7. Роль філософії в формуванні духовного світу особи.
- •9. Розсудок і розум як пізнавальні здатності людини.
- •10.Як Ви розумієте тезу Геракліта „Багатознання розуму не навчає?"
- •11 .Поняття„культура мислення", „культура мови". Роль філософії в формуванні духовного світу особи.
- •12.Філософія та світогляд. Специфіка світоглядних питань, проблема світоглядного вибору.
- •13 .Історичні типи світогляду та їх характеристика.
- •14. .Поняття світоглядної культури і роль філософії в її формуванні.
- •15. Світоглядне значення лінгвістичної науки.
- •16. Феномен світоглядної кризи і роль філософії в її осмисленні
- •17. Життєві корні та філософський смисл проблеми буття (античність, середньовіччя, Новий Час, некласична філософія).
- •Специфіка класичної онтології: буття як космос, буття як теос, буття як субстанція.
- •22/Альтернатива „буття-небуття" в системі відношень життя людини.
- •23.Про специфіку буття як особливого роду особистісної активності індивіда.
- •24/Питання про буття,що було висунуто в античності, визначило долю західного світу" (м.Хайдеггер)
- •25/Посткласичні стратегії філософської онтології (а.Камю, ж.П.Сартр)
- •26.Рух як спосіб існування матеріального. Буття і простір. Буття і час.
- •27.Простір і час як форми присутності людини в бутті.
- •28.Буття і проблема самореалізації особистості.
- •29. Що означає мужність бути?
- •30Постановка проблеми свідомості в філософії. Свідомість як завдання.
- •31.Відмінність філософського тлумачення свідомості від спеціальнонаукового (фізіологія, психологія, кібернетика, лінгвістика).
- •32.Структура свідомості та її функції. Феномен несвідомого: проблема архетипів колективного несвідомого.
- •33.Ідеальне як всезагальна форма існування свідомості.
- •34.Свідомість як суспільний феномен. Механізм зв'язку індивідуальної та суспільної свідомості.
- •35. Свідомість і мова. Проблема „мовленєвої" свідомості.
- •36. Що означає бути свідомим?
- •38.Проблема пізнання світу в історії філософії. Поняття об'єкту і суб'єкту пізнання.
- •39.Методи і форми пізнання.
- •40.Пізнавальна сутність мови.
- •41.Істина як процес. Види істини та її критерії.
- •42.Шляхи і способи пізнавального освоєння дійсності.
- •43 .Постановка проблеми людини в сучасній філософській антропології.
- •44. Антропологічний поворот у сучасному філософствуванні.
- •Філософська антропологія: предмет дослідження, принципи філософсько-антропологічного аналізу, місце філософської антропології в системі філософського знання.
- •46.Основні ідеї філософської антропології у визначені сутності людини.
- •Сучасна антропологічна криза та роль філософії в її осмисленні.
- •Суспільство як предмет соціально-філософського дослідження.
- •50 Поняття закону суспільного розвитку
- •51. Специфічний вимір соціального: індивід - індивідуальність – особистість.
- •52. Поняття особистості. Соціалізація особистості. Ідея цілісності особистості в філософії.
- •54.Соціум як життєвий світ людини.
- •55.Суспільство як самоорганізуюча система.
- •56..Духовне виробництво як „виробництво людини". Роль духовного виробництва у відтворенні ціннісного самовизначення людини.
- •57/ Світоглядні засади аналізу феномену духовного.
- •58/Духовність як завдання піклування про „я", свою душу. Формула духовної раціональності.
- •59/Пошуки сенсу і кінцевої мети історії в сучасній соціальній філософії.
- •60/Особистість в історії. Взаємоузгодження особистого та надособового в історичному процесі.
- •61 .Проблема спрямованості історичного процесу.
- •62. Поняття суспільного прогресу. Сучасні концепції суспільного поступу людства.
- •63. Структура й критерії суспільного прогресу. Криза сучасної цивілізації та шляхи її подолання.
- •64. Глобальні проблеми сучасності, шляхи їх вирішення. Концепції майбутнього людства.
9. Розсудок і розум як пізнавальні здатності людини.
Розсудок — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми.Це здатність послідовно й коректно будувати свої думки, класифікувати й систематизувати факти. Поняття тут розглядається як стале, незмінне, поза його розвитком та взаємозв'язками. Головною функцією розсудку є розкладання та обчислення. Розсудок є побутовою, повсякденною формою мислення, іншими словами — здоровим глуздом. Логіка розсудку — це формальна логіка, яка більше переймається готовим знанням, ніж становленням його змісту. Вона вивчає структуру висловлювань і доведень.
Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.На цьому рівні легше сягнути сутності речей, їх законів та суперечностей. Поняття тут беруться до розгляду в їх взаємозв'язку, розвитку й всебічно. Головним завданням розуму є поєднання різнобічного, навіть протилежного; занурення у глибинні причини та чинники досліджуваних явищ. Розум формує та розвиває знання в єдності з його формою та змістом. Процес розвитку мислення передбачає взаємозв'язок та взаємоперехід розсудку і розуму. Такий взаємоперехід тяжіє у бік переходу до відносно сталих систем знання, тобто йдеться про процедуру формалізації: перехід від розуму до розсудку.Основою форм мислення (логічних форм) є поняття, судження та умовивід, на основі яких вибудовуються складніші форми.
Інтелект (від лат. intelectus – пізнання, розуміння, розсудок), здатність мислення, раціонального пізнання, на відміну до таких душевних здатностей як почуття, воля, інтуїція, уява.
Розум, по Канту, виконує функцію підведення різноманітного чуттєвого матеріалу, організованого за допомогою доопытных форм споглядання, під єдність понять і категорій. Не предмет є джерелом знань про нього у вигляді понять і категорій, а, навпроти, форми розуму - поняття і категорії - конструюють предмет. Тому і узгоджуються з нашими знаннями про них.
Ми можемо пізнати, вважає Кант, тільки те, що самі створили. Розум упорядковує сприйняття людини, підводить їх під загальні і необхідні форми і, таким чином, обумовлює об'єктивність знання. Кінцева основа єдності, без якої розум не зміг би здійснювати свою функцію підведення під загальні і необхідні визначення, являється акт самосвідомості суб'єкта : я мислю. Цей акт Кант називає трансцендентальною єдністю апперцепції (переводячи з латів. - об'єднанням сприйняття за межами досвіду).
Розум — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота, що сприймає інформацію, мислить, навчається, володіє бажаннями й емоціями, що робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку. Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь.
Філософські й наукові теорії розуму намагаються зрозуміти природу цієї психічної (або ментальної) діяльності, її характеристики, а також природу «Я» або ж суб'єкта, що володіє свідомістю й здійснює цю діяльність.
