39.Методи і форми пізнання.

Основними формами пізнання є наступні:

вже на ранніх етапах історії існувало буденно-практичне пізнання, що поставляло елементарні відомості про природу, а також про самих людей, умови їх життя, спілкування, соціальних зв'язках і тому подібне

також одна з історично перших форм - ігрове пізнання, як важливий елемент діяльності не лише дітей, але і дорослих. В ході гри індивід здійснює активну пізнавальну діяльність, придбаває великий обсяг нових знань, вбирає в себе багатства культури.

важливу роль, особливо на початковому етапі історії людства, грало міфологічне (образне) пізнання. Його специфіка в тому, що воно є фантастичним віддзеркаленням реальності, являється несвідомо - художньою переробкою природи і суспільства народною фантазією. У рамках міфології вироблялися певні знання про природу, космос, про самих людей, їх умови буття. Усередині міфології зароджується художньо-образна форма пізнання, яка надалі отримала найбільш розвинене вираження в мистецтві. Хоча воно спеціально не вирішує пізнавальні завдання, але містить в собі досить потужний гносеологічний потенціал.

сучаснішими формами пізнання є філософське (умоглядне, метафізичне - що виходить за рамки природи) і релігійне пізнання. Особливості останнього визначаються тим, що воно обумовлене безпосередньою емоційною формою стосунків людей з пануючими над ними земними силами (природними і соціальними).

найважливішою формою пізнання є наукове пізнання.

Методами гносеологія (теорії пізнання), за допомогою якої вона досліджує свій предмет, являються передусім філософські методи - діалектичний, феноменологічний, герменевтика; також загальнонаукові методи - системний, структурно-функциональный, синергетичний, інформаційний і імовірнісний підходи; загальнологічні прийоми і методи : аналіз і синтез, індукція і дедукція, ідеалізація, аналогія, моделювання і ряд інших.

40.Пізнавальна сутність мови.

Мова є засобом пізнання світу. Надзвичайно важливою для розвитку людства є пізнавальна Ф. м. Мова служить дуже важливим інструментом пізнання. Не назване — не пізнане. Шукаючи назву для речі, людина її пізнає. Пізнавальна Ф. м. активно діє як у філогенезі — розвитку народу — всіх носіїв даної мови, так і в онтогенезі — розвитку окр. людини, що пізнає світ значною мірою шляхом засвоєння мови. Пізнавальну Ф. м. ще називають пізнавально-відображальною, гносеологічною, а також акумулятивною. Ост. термін означає нагромадження в мові досвіду поколінь. Все, що будь-коли пізнане людиною, закріплюється і зберігається у слові. За назвою, внутр. формою слова, походженням (власне утворення чи запозичення) можна встановити, як було пізнане явище, як з’явилося певне поняття.Пізнаючи мову, людина пізнає світ, причому світ у баченні саме цієї мовної спільноти. Гносеологічна (пізнавальна) функція мови полягає не тільки в накопиченні досвіду суспільства. Мовлення є засобом мислення, формою існування думки. Вислів «обмінюватися думками» не варто розуміти дослівно. Якби люди обмінювалися безпосередньо думками, то вони завжди розуміли б один одного і не було б ніяких втрат при передаванні інформації. Насправді люди обмінюються мовними одиницями, в яких закодовано думки. Тим більше, що адресат закодовує їх не завжди вправно. Недарма говорять: хто ясно думає, той ясно висловлюється. Людина, пізнаючи мову свого народу, долучається до джерел неповторної духовності нації, стає її носієм і навіть творцем. Усе, пізнане людиною, одержує свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається «омовленням» світу. У назвах зафіксовано не лише реалії, адекватно пізнані людиною, але й помилкові уявлення, ірреальні, уявні сутності. Номінативними одиницями (словами, словосполученнями та фразеологізмами), як мозаїкою, покрита вся реальність. Мова є картиною, «зліпком» реального світу.